Рішення № 22035689, 07.03.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" березня 2012 р. Справа № 12/017-12

Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого:судді Дьоміної С.Ю.

секретар:Кулакова С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «СКІФІЯ-ТРАНС»

до товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАРОН»

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Чебанов С.І. директор товариства

(паспорт НОМЕР_1, виданий 15.02.2000 року);

від відповідача: не зявився,

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2012 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «СКІФІЯ-ТРАНС»(далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАРОН»(далі відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору-доручення на транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №33/11 від 01.08.2011 року (далі - договір), згідно з якими позивач зобовязувався організовувати перевезення вантажів відповідача (далі послуги), а відповідач зобовязувався оплачувати послуги, надані позивачем, вчасно та в повному обсязі.

Відповідач послуги, надані позивачем, оплатив частково, а саме в розмірі 5000,00 грн.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 11965,00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 745,77 грн. та три проценти річних у сумі 145,60 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2012 року, справу призначено до розгляду 15.02.2012 року.

15 лютого 2012 року представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 11965,00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 861,35 грн. та три проценти річних у сумі 168,16 грн.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, витребуваних ухвалою суду документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 07.03.2012 року.

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 26, що свідчить про те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

07 березня 2012 року представник позивача заявив клопотання про зменшення розміру позовних вимог, у звязку зі сплатою відповідачем основного боргу та штрафних санкцій частково, просив суд стягнути з відповідача 115,58 грн. пені та три проценти річних у розмірі 22,56 грн. Крім цього, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення йому поштових відправлень, долученими до матеріалів справи, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відзиву на позовну заяву не подано, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами та дійшов висновку:

01 серпня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СКІФІЯ-ТРАНС»(далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАРОН»(далі відповідач) був укладений договір-доручення на транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №33/11 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобовязувався організовувати перевезення вантажів відповідача (далі послуги), а відповідач зобовязувався оплачувати послуги, надані позивачем, вчасно та в повному обсязі.

Позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 16965,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 28.09.2011 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Проте відповідач послуги, надані позивачем, оплатив частково, а саме в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 11.11.2011 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

У звязку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 11965,00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 745,77 грн. та три проценти річних у сумі 145,60 грн.

15 лютого 2012 року представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 11965,00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 861,35 грн. та три проценти річних у сумі 168,16 грн.

07 березня 2012 року представник позивача заявив клопотання про зменшення розміру позовних вимог, у звязку зі сплатою відповідачем основного боргу та штрафних санкцій чатково, що підтверджується платіжним дорученням №35 від 27.02.2012 року, копія якого долучена до матеріалів справи, просив суд стягнути з відповідача 115,58 грн. пені та три проценти річних у розмірі 22,56 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Так, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11965,00 грн. підлягає припиненню.

Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України закріплено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі договір перевезення) за винагороду, якщо в договорі місце приймання вантажу до перевезення та місце його видачі знаходяться на території різних країн, з яких хоча б одна є учасником Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, до таких договорів застосовуються положення Конвенції (далі Конвенція).

Відповідно до ст. 4 Конвенції, договір перевезення встановлюється накладною.

Так, підтвердженням дорожнього перевезення вантажів у відповідності до норм та правил Конвенції є укладення відповідної угоди на спеціальному бланку міжнародній товарно-транспортній накладній CMR, заповнення якого сторонами договору перевезення є доказом узятих ними на себе зобовязань щодо виконання умов перевезення вантажів та підтверджує прийняття перевізником товару для доставки його до місця знаходження отримувача даного вантажу.

Відповідно до положень Конвенції, учасниками міжнародних перевезень є: відправник (вантажовідправник), одержувач (вантажоодержувач) та транспортер (тобто перевізник).

Як вбачається з CMR-накладної №6391690, копія якої долучена до матеріалів справи, перевізником у даному міжнародному перевезенні виступав Содварій І.В.

01 червня 2010 року позивачем був укладений договір-доручення на транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів у міжнародному сполученні №53/10П (далі договір №53/10П) з фізичною особою-підприємцем Содварієм Іваном Васильовичем.

Відповідно до 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.3.1 договору передбачено, що у випадку якщо сторони визначать у заявці на перевезення вантажу, що оплата повинна бути здійснена до моменту виконання перевезення, підставою для оплати є заявка та рахунок позивача, переданий факсом. При цьому, якщо інше не передбачено в заявці, оплата повинна бути здійснена в строк до 10 календарних днів з дня завантаження автомобіля.

Як вбачається із заявки від 06.09.2011 року, акту виконаних робіт від 28.09.2011 року, а також рахунку-фактури №369 від 15.09.2011 року, копії яких долучені до матеріалів справи, завантаження автомобіля відбулось 07.09.2011 року.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з 24.01.2012 року до 15.02.2012 року, суму боргу в розмірі 11965,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 7,75% (Постанова НБУ від 09.08.2010 р. №377), складає 116,86 грн. (за розрахунком суду).

Оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 115,58 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прострочення платежу з 24.01.2012 року до 15.02.2012 року складає 23 дні, тому три проценти річних від суми 11965,00 грн. становлять 22,62 грн. (за розрахунком суду).

Враховуючи те, що позивачем три проценти річних визначені в розмірі 22,56 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Представник відповідача документів, що підтверджують повну оплату відповідачем пені та трьох процентів річних, суду не надав.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 115,58 грн. пені та трьох процентів річних у розмірі 22,56 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий бір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, ч. 1 ст. 306, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ч. 2 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 11965,00 грн. припинити.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «СКІФІЯ-ТРАНС»до товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАРОН»про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАРОН» (Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 26, код 36428913) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СКІФІЯ-ТРАНС»(м. Київ, вул. Саксаганського, 53/80, код 31303651) 115,58 грн. (сто п'ятнадцять грн. 58 коп.) пені; три проценти річних у розмірі 22,56 грн. (двадцять дві грн. 56 коп.); 1609,50 грн. (одну тисячу шістсот девять грн. 50 коп.) витрат на сплату судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя С. Дьоміна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 12.03.2012 року.