Постанова № 22033806, 14.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2012 р. Справа № 2/77/2011/5003

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. головуючий,

Жукової Л.В.,

Нєсвєтової Н.М., розглянувши касаційну скаргудочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 р.

у справі № 2/77/2011/5003 господарського суду Вінницької області

за позовомдочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доБрацлавського навчально-виховного комплексу: дошкільний навчальний заклад, загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів гімназія Вінницької обласної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1) Головне управління Державного казначейства у Вінницькій області;

2) Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз"

простягнення 88 743,73 грн. заборгованості по розрахунках, пені інфляційних втрат та 3 % річних

в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: ОСОБА_1. (дов. від 26.12.2011 року);

відповідача: ОСОБА_2. (дов. від 12.03.2012 року);

3-х осіб: 1) не зявилися;

2) не зявилися;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.08.2011р. у справі №2/77/2011/5003 (суддя Мельник П.А.) задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Брацлавського навчально-виховного комплексу: дошкільний навчальний заклад, загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів - гімназія Вінницької обласної ради (Загальноосвітня школа-інтернат) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Головне управління державного казначейства у Вінницькій області про стягнення 88 743 грн. 73 коп. заборгованості по розрахунках, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Стягнуто із Загальноосвітньої школи-інтернату на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (ДК "Газ України") 76 337 грн. 85 коп. заборгованості за розрахунками, 2 952 грн. 37 коп. пені та 5 343 грн. 64 коп. штрафу, а також 5 038 грн. 30 коп. втрат від інфляції, 1 433 грн. 47 коп. - 3% річних та 1 176 грн. 58 коп. судових витрат.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином взяті на себе зобовязання з оплати поставленого газу, в результаті чого утворилася заборгованість в сумі 76 337 грн. 85 коп. При цьому, вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних суд першої інстанції вважав правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 року (головуючий суддя: Грязнов В.В, судді: Савченко Г.І., Мельник О.В.), апеляційну скаргу Брацлавського навчально-виховного комплексу: дошкільний навчальний заклад, загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступеня гімназія Вінницької обласної ради задоволено частково. Рішення господарського суду Вінницької області від 10.08.2011 року змінено та викладено в наступній редакції: "Позов задоволити частково. Стягнути з Брацлавського навчально-виховного комплексу: дошкільний навчальний заклад, загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступеня гімназія Вінницької обласної ради, яке знаходиться у м.Брацлав Вінницької області, вул.І.Франка,1 (код ЄДР 20096812) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка знаходиться в м.Київ, вул.Шолуденка, 1 (код ЄДР 31301827) 34 337 грн. 85 коп. заборгованості по розрахунках за спожитий у грудні 2009р. природний газ, 2 656 грн. 03 коп. пені за період з 19.01.2011р. по 20.07.2011р., 2 403 грн. 65 коп. -7% штрафу, 2 197 грн. 62 коп. втрат від інфляції за період грудень 2010р. червень 2011р., 649 грн. 13 коп. -3% річних за період з 01.12.2010р. по 18.07.2011р., 422 грн. 44 коп. витрат по сплаті державного мита та 112 грн. 34 коп. плати за послуги з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти вимог відмовити".

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 року в частині відмови задоволених позовних вимог, а рішення господарського суду Вінницької області від 10.08.2011 року у справі №2/77/2011/5003 залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарським судом апеляційної інстанції належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства. Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2010 року між ДП "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якої є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі постачальник) та Брацлавським навчально-виховним комплексом дошкільним навчальним закладом загальноосвітньої школи-інтернату I-III ступенів (надалі покупець) був укладений договір на постачання та транспортування природного газу № НБ-09-657 (надалі договір).

Згідно даного договору позивач взяв на себе зобовязання поставити відповідачу природний газ, а відповідач повинен прийняти та оплатити поставлений природний газ, послуги по його постачанню та транспортуванню на умовах договору.

Позивач свої зобовязання згідно договору виконав, передавши відповідачу з грудня 2009 року по березень 2010 року природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до вимог п.5.1. договору споживач не пізніше, ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу здійснює попередню оплату грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника 100% вартості газу, який запланований для поставки та послуг по постачанню та транспортуванню. В разі перебору обсягів газу понад попередньо оплачених, остаточний розрахунок здійснюється до 5 числа наступного за звітним місяця (п.5.2. договору).

Відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином взяті на себе зобовязання з оплати поставленого газу в результаті чого за ним утворилася заборгованість у розмірі 76 337,85 грн.

Як встановлено п.6.1. договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги по постачанню та транспортуванню у строки, зазначені у п.5.2. договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. За прострочення понад тридцять календарних днів окрім пені, додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми заборгованості. Неустойка нараховується постачальником протягом 6 (шести) місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Крім основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 5 904,73 грн. - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 5 343,64 грн. - штрафу, 5 038,30 грн. - інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1 433,47 грн.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Беручи до уваги зміст договору укладеного сторонами 01.01.2010 року та додаткової угоди до договору від 01.06.2010 року, між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова або зміна умов не допускається.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Враховуючи викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 76 337,85 грн. відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а тому правомірно задоволено судом першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлялися вимоги щодо стягнення з відповідача 5 904,73 грн. - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 5 343,64 грн. - штрафу, 5 038,30 грн. - інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1 433,47 грн.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 6.1 договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги з постачання та транспортування у строки, зазначені у п.5.2. даного договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. За прострочення понад тридцять календарних днів окрім пені, додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми заборгованості. Неустойка нараховується постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та ст.83 ГПК України правомірно зменшив розмір пені на 50% до 2 952,37 грн.

Відповідач не подав до суду жодних належних доказів в спростування позовних вимог, а також доказів проведення розрахунків на заявлену до стягнення суму заборгованості за поставлений товар.

За вказаних вище обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в сумі 76337,85 грн. боргу, 5343,64 грн. штрафу, 5038,30 грн. інфляційних збитків, 1433,47 грн. 3 % річних та пені 2 952,37 грн.

Виходячи із фактичних обставин справи встановлених судами, колегія суддів касаційної інстанції вважає, відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення 42000,00 грн. боргу за грудень 2009 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що дана сума сплачена третій особі ПАТ "Вінницягаз" на підставі договору на постачання та транспортування газу та виписаного рахунку на оплату за цей період повинна бути врахована, як належне виконання зобовязань перед позивачем, а тому постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Вінницької області від 10.08.2011 року залишенню в силі.

Відповідно до п. 6 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 р. у справі №2/77/2011/5003 скасувати.

Рішення господарського суду Вінницької області від 10.08.2011 р. у справі №2/77/2011/5003 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.