Ухвала суду № 22028088, 01.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р.Справа № 2а-3576/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О. Дерев'янко А.О.

представник відповідача Марадіна Ю.С.

представник позивача Беженський А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі№2а-3576/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Агро" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Восток-Агро”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.10.2010р. № 0000460700/0 та від 22.12.2010р. № 0000460700/1; зобовязати Державну податкову інспекцію в Московському районі м. Харкова надати органу державного казначейства висновок про суми відшкодування податку на додану вартість у заявленому позивачем розмірі.

В обґрунтування заявленого позову зазначив, що оскаржуваним в даній справі податковим повідомленнямрішенням від 11.10.2010р. № 0000460700/0 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 98732,00 грн. Податкове повідомленнярішення від 22.12.2010р. № 0000460700/1 прийнято за результатами адміністративного оскарження позивачем первинного податкового повідомлення-рішення, за результатами якого скарги позивача залишено без задоволення.

З даними податковими повідомленнями рішеннями позивач не погоджується, вважаючи їх незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010р. № 0000460700/0 є цілком законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі проведеної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 98732,0 грн. за липень 2010 року на розрахунковий рахунок позивача, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з квітня 2010 року по червень 2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Восток-Агро” задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 11.10.2010р. № 0000460700/0 та податкове повідомлення-рішення від 22.12.2010р. № 0000460700/1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду, відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, в межах апеляційної скарги, та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підприємство позивача зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.09.1999 р. Позивач має свідоцтво платника ПДВ № 29271878, видане 29.09.1999р.

Фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова на підставі ч.15 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами та доповненнями), проведено позапланову виїзну перевірку позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Восток-Агро", з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 98732,00 грн. за липень 2010 року на розрахунковий рахунок підприємства, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з квітня 2010 року по червень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 8887/07-013/30589815 від 28.09.2010р., згідно якого встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп.5.12.2 п.5.12 Порядку заповнення та надання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997р. (в редакції від 15.06.2005р. № 213), внаслідок чого було завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 98732,0 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010р. № 0000460700/0, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 98732,0 грн., а за результатами його оскарження податкове повідомлення рішення від 22.12.2010р. № 0000460700/1

Приймаючи зазначені податкові повідомлення рішення відповідач виходив з того, що за результатами проведеної перевірки було встановлено надання позивачем до ДПІ у Московському районі м. Харкова декларації з ПДВ і розрахунку суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до декларації з ПДВ) за липень 2010 року, згідно з якими він задекларував залишок відємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду -205187,0 грн. (за даними перевірки - 181 870 грн.). Частина залишку відємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам 98732,0 грн. (за даними перевірки - 0 грн.); сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (на рахунок платника у банку) -98732, грн. (за даними перевірки - 0 грн.).

Перевіркою правильності визначення сум ПДВ, сплачених постачальникам та віднесених до розрахунку суми бюджетного відшкодування (дотримання вимог п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість " та пп.5.12.2 п.5.12 Порядку заповнення та надання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997р. (в редакції від 15.06.2005р. № 213) було встановлено, що бюджетному відшкодуванню належить частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому відповідач дійшов висновку, що оскільки позивачем у червні 2010 року було сплачено постачальникам товарів (послуг) в межах від'ємного значення на суму ПДВ у розмірі 0,00 грн., а у наступному податковому періоді (липні 2010р.) сума ПДВ, задекларована до відшкодування на рахунок платника у банку дорівнює 98732,0 грн., тим самим позивачем було порушено вимоги п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп.5.12.2 п.5.12 Порядку заповнення та надання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997р. (в редакції від 15.06.2005р. № 213), внаслідок чого було завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 98732,0 грн.

Також було встановлено, що позивач, ТОВ “Восток - Агро”у червні 2010 року придбав у ФОП ОСОБА_3 автонавантажувач “Балканкар ЗЕМ “Средец”Софія ДВ 1786”на загальну суму 139902,00 грн., в тому числі ПДВ 23317,00 грн.

В ході перевірки відповідач встановив, що згідно договору зберігання від 01.07.2010 року, позивач передав зазначений автонавантажувач на зберігання до ТОВ "АГРОТРЕЙД", в звязку з чим відповідач зробив висновок про те, що зазначений товар не використовується в господарській діяльності позивача та, оскільки позивач придбав основні фонди, які в подальшому ним не використовуються в господарської діяльності, він не має права віднести до податкового кредиту за червень місяць суму ПДВ 23317,0 грн.

За таких обставин відповідач дійшов висновку про порушення позивачем - п.п.7.4. 1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягає у завищенні суми податкового кредиту по декларації за червень на загальну суму ПДВ - 23317,0 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 11.10.2010р. № 0000460700/0, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в звязку з чим воно підлягає скасуванню. Оскільки при розгляді первинної скарги не були зменшені або збільшені нарахування, у відповідача не було законних підстав для прийняття нового податкового повідомлення-рішення № 0000460700/1 від 22.12.10 р. і позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з пп.7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”встановлює правила розрахунку сум, які підлягають бюджетному відшкодуванню. В той же час, зазначена норма не регулює порядок повернення з бюджету відповідних сум. Ці відносини регулюються нормами пп.7.7.5 7.7.8 п.7.7 ст.7 Закону.

Відповідно до п.1.8 ст.1 наведеного Закону бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Враховуючи наведене, сума, яка була розрахована за правилами пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону, відповідно до п.1.8 ст.1 Закону набуває статусу бюджетного відшкодування і підлягає поверненню з бюджету. При цьому порядок повернення з бюджету сум бюджетного відшкодування, встановлений пп.7.7.5 7.7.8 п.7.7 ст.7 Закону, не передбачає можливості погашення сум бюджетного відшкодування у разі, якщо такі суми не були своєчасно заявлені до відшкодування.

Зазначене стосується також і залишків відємного значення між сумою податкових зобовязань і податкового кредиту податкових періодів, що передували попередньому періоду, та в яких сформувалися суми, що підлягали відшкодуванню в наступному податковому періоді, але не заявлялися до відшкодування у тих наступних податкових періодах, за якими вони виникли.

Отже, Закон не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду, тобто не ставить право платника податку на отримання бюджетного відшкодування в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості. Єдиною підставою для отримання бюджетного відшкодування згідно зазначеного пп.7.7.2 п.7.7 вказаної статті є фактична сплата ПДВ отримувачем товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Оскільки факт сплати позивачем на користь своїх постачальників, за наслідками взаємовідносин з якими товариством сформований податковий кредит, податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) не заперечується податковим органом, а лише зазначається про те, що неможливо визначити фактичну сплату залишку відємного значення попереднього періоду, та зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висноку про те, що зменшення відповідачем підприємству суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість є безпідставним.

При цьому, відповідачем не доведено невиконання позивачем норм пп. 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Крім того, колегія суддів зазначає, що підприємством в ході перевірки надано копії платіжних доручень за червень 2010 року, але в акті перевірки відповідачем не зазначено які порушення мали місце, по яким операціям та згідно яких документів ці порушення встановлені.

Щодо придбання позивачем автонавантажувача та включення в звязку з цим суми ПДВ до складу податкового кредиту, колегія суддів суд зазначає наступне.

Згідно договору, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3, він придбав автонавантажувач “Балканкар ЗЕМ “Средец”Софія ДВ 1786”на загальну суму 139902,0 грн., в тому числі ПДВ 23317,0 грн.

Як свідчать матеріали справи, в червні 2010 року позивач здійснив розрахунок за зазначеною угодою, перерахувавши постачальнику 139902,0 грн., в тому числі ПДВ 23317,0 грн. Також, 01.07.2010р. позивач уклав з ТОВ “Агротрейд”договір зберігання, відповідно до якого передав зазначений автонавантажувач на зберігання за плату.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував доводи відповідача про те, що укладення позивачем зазначеного договору зберігання свідчить про те, що він не використовує автонавантажувач у власній господарській діяльності, оскільки згаданий договір зберігання не передбачає передачу права користування річчю, що передана для зберігання та не виключає можливість користуватися нею власником ТОВ “Восток Агро”. Натомість предметом договору є лише збереження речі та її властивостей.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що висновки відповідача про невикористання автонавантажувача у власній господарській діяльності позивача, зроблені з аналізу договору зберігання, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в даній справі суду не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, які б підтверджували достовірність висновків про необґрунтоване формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, дотримання вимог щодо порядку його відшкодування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення № 0000460700/0 від 11.10.10 р., яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в звязку з чим воно підлягає скасуванню.

Крім того, як свідчать матеріали справи, з урахуванням розгляду скарги відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення № 0000460700/1 від 22.12.10 р., яке є тотожнім оскарженому в частині завищення суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що підстави та порядок прийняття нових податкових повідомлень-рішень при проведенні процедури адміністративного узгодження податкових зобовязань на час виникнення правовідносин були встановлені в ст. 6 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, де не передбачалося прийняття нового податкового повідомлення-рішення в разі залишення скарги без задоволення (часткового), без проведенні додаткового нарахування податкових зобовязань та/або застосування штрафних санкцій.

Оскільки при розгляді первинної скарги не були зменшені або збільшені нарахування, у відповідача не було законних підстав для прийняття нового податкового повідомлення-рішення № 0000460700/1 від 22.12.10 р., а отже позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011 року по справі№2а-3576/11/2070 в частині задоволення позовних вимог прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі№2а-3576/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 07.11.2011 р.