Ухвала суду № 22026227, 23.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2011 р.Справа № 2а-8683/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засіданняСпівак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р. по справі№2а-8683/11/2070

за позовом ТОВ "Сігма-ЕК" <Список ><Текст >

до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. адміністративний позов ТОВ "Сігма-ЕК" до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 20.04.2011 року №0000131540 про донарахування ПДВ в сумі 156430,28 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 39107,57 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Сігма-ЕК" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, подано апеляційну скаргу, вважає, що судом порушено норми процесуального і матеріального права та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р., прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ТОВ "Сігма-ЕК" вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р. прийнята без порушень норм процесуального чи матеріального права , є законною та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того , що позивач, отримавши податкові накладні у відповідному податковому періоді, вартість придбаного товару було віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість , що свідчить про неправомірність висновків перевірки про безпідставне віднесення до суми податкового кредиту в розмірі 156430,28грн. за лютий, березень та квітень 2010р. та прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000131540 від 20.04.2011р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей , отриманих віл особи, яка мала правовідносини з платником податків ТОВ «Донтрансторг» за період з 01.02.2010р. по 30.04.2010 року, за результатами якої складено акт 389/15-409/30234100 від 07.04.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.6 п.7.2 , п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної , затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 внаслідок чого безпідставно віднесено до суми податкового кредиту всього на суму 156430,25 грн., в тому числі за лютий 2010 року в сумі 76568,27 грн., за березень 2010 року в сумі 14970,97 грн., за квітень 2010 року в сумі 64891,04 грн.

На підставі акту перевірки керівником ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0000131540 від 20.04.2011 року , яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 156430,28 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 39107,57 грн.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобовязання та застосування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок ДПІ про те, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту за період з лютого по квітень 2010року суми податку на додану вартість по податкових накладних по взаємовідносинам з ТОВ «Донтрансторг», які оформлені з порушенням вимог п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закон у України “Про податок на додану вартість” та п. 18 Порядку заповнення податкової накладної , затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, оскільки підписи в реєстраційних документах підприємства здійснені не директором ОСОБА_3., вказана особа фактично не виконувала обовязки керівника підприємства та не вела фінансово-господарську діяльність підприємства , тобто підприємство має ознаки фіктивності.

Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97ВР (далі Закон №168/97-ВР) визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з пп.7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 01.02.2010року між позивачем та ТОВ «Донтрансторг» укладено договір №8, згідно п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю радіоелектронні компоненти та матеріали, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар відповідно до умов даного договору.

На виконання договору від ТОВ «Донтрансторг» позивачем отримано від контрагента за поставлений товар наступні податкові накладні ,які містяться в матеріалах справи (а.с.74-88), суми по яким включено платником до складу податкового кредиту, мають всі обов'язкові реквізити, визначені п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Загальна сума податку на додану вартість за лютий-квітень 2010 року за вказаними накладними склала 156692,0 грн.

В підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей , накладні, платіжні доручення, копії банківських виписок тощо.

Тобто, факт здійснення господарських операцій підтверджуються вищенаведеними доказами.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивач діяв в межах вимог чинного законодавства, а тому висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 7.2.6, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є безпідставними.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 цього Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено обовязкову наявність такого реквізиту первинного облікового документу, як особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 травня 1995 року № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підпунктом 2.5. п. 2 цього Положення передбачено, що документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампа, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складення первинних документів на обчислюваних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу одночасно ідентифікувати особу, яка здійснила господарські операцію.

Порядком заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України 30 травня 1997 року № 165, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року № 233/203718, визначено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Колегія суддів зазначає, що відсутність суперечності мети правочину, укладеного між позивачем і вказаним контрагентом інтересам держави та суспільства, його дійсність у повному обсязі підтверджується первинними документами (угодою , податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо), що надані відповідачу для перевірки та містяться в матеріалах адміністративної справи.

Матеріалами справи спростовується твердження відповідача про те, що при укладенні договорів сторони не мали наміру створювати правові наслідки, які ними обумовлювались.

Так, відповідач визнає і не оспорює, що саме за вказаними договорами позивач фактично сплатив своєму контрагенту безготівкові грошові суми, що і було одним з передбачених договорами наслідків (оплата послуг). Що ж до настання таких правових наслідків як виконання на користь позивача певних обсягів робіт, то дані обставини підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку позивача.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Тобто , з наведеного вбачається , що спірні господарські операції позивача та ТОВ «Донтрансторг» проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання товарів та розрахунки з постачальником таких товарів.

Крім того, з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 25.06.2010 року вбачається, що у порушенні кримінальної справи за ст. 205 КК України у відношенні засновника та директора ТОВ "Донтрасторг" ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку , що податковий кредит підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону про ПДВ свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тобто, факти порушення позивачем вимог чинного законодавства є недоведеними, оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000131540 від 20.04.2011 року не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р. по справі№2а-8683/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Подобайло З.Г.

Судді(підпис)

(підпис)Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 28.11.2011 р.