Ухвала суду № 22014173, 01.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р.Справа № 2070/2а-3459/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Курило Л.В. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник позивача - Василинич О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову від 08.06.2011р. по справі№2070/2а-3459/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайенс - Маркетинг"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сайенс - Маркетинг", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова №0000432302/0 від 24 березня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2870367,50 грн., в тому числі за основним платежем - 2296294,00 грн., за штрафними санкціями - 574073,50 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова №0000422302 від 24 березня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3626288,75 грн., в тому числі за основним платежем - 2901031,00 грн., за штрафними санкціями - 725257,75 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржені податкові повідомлення рішення винесено ДПІ у Московському районі м. Харкова з порушенням норм чинного законодавства України, а тому вони підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайенс - Маркетинг" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.10.2011, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання 01.11.2011 року представник відповідача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Сайенс-Маркетинг" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010. За результатами перевірки складено акт від 24.02.2011 року №462/23/30989393 яким встановлено порушення позивача, а саме: п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме віднесення до складу валових витрат операцій, які мали безтоварний характер, чим занижено податок на прибуток в сумі 29010,0 тис. грн. та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме віднесення до складу податкового кредиту сум за операціями, які мали безтоварний характер, чим занижено ПДВ на суму 2296,3 тис. грн.

28 березня 2011 року ТОВ "Сайенс-Маркетинг" отримало від ДПІ в Московському районі міста Харкова поштою податкові повідомлення-рішення:

1) №0000432302/0 від 24 березня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2870367,50 грн., в тому числі за основним платежем - 2296294,00 грн., за штрафними санкціями - 574073,50 грн.;

2) №0000422302 від 24 березня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання в сумі 3626288,75 грн., в тому числі за основним платежем - 2901031,00 грн., за штрафними санкціями - 725257,75 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення № 0000432302/0 від 24 березня 2011 року, № 0000422302 від 24 березня 2011 року винесено ДПІ у Московському районі міста Харкова з порушенням норм чинного законодавства України, а тому позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, перевіряючими в ході перевірки було встановлено, що ТОВ Сайенс- Маркетинг» у перевіряємому періоді здійснювало торгівельну діяльність - за КВЕД 51.52.2 - оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них, а також 51.90.0 - інші види оптової торгівлі.

ТОВ «Сайенс Маркетинг» мало у своєму штаті 3 особи (генеральний директор, комерційний директор, директор по туризму (на час складання акту перевірки перебувала у декретній відпустці), а тому перевіряючими було зроблено висновок, що у штаті відсутні особи на яких покладені обовязки з обслуговування виробництва та забезпечення господарської діяльності підприємства.

Також перевіряючими було встановлено, що до складу основних фондів позивача входять: офісна техніка, меблі. А отже підприємство не забезпечено транспортними засобами, машинами та обладнанням для здійснення нормальної господарської діяльності.

Крім цього перевіряючими було встановлено, що ТОВ Сайенс Маркетинг» укладено договір оренди приміщення від 01.05.2010 року з ТОВ «Автрамат» № 40140021, за яким площа офісу становить 20,0 кв.м збереження товару відбувається за адресою м. Харків. Салтівське шосе 43, площа орендованого складу становить 7,1 кв.м., а отже даних приміщень не достатньо для ведення діяльності підприємства та збереження товарів.

Враховуючи вищевикладене відповідачем було зроблено висновок, що в перевіряємому періоді підприємство до складу витрат включило лише матеріальні витрати (собівартість продукції) та адміністративні витрати, а цих витрат не достатньо для забезпечення виробничого процесу.

Крім цього відповідачем в акті перевірки було зроблено висновок, що основні постачальники, здійснюють однакову діяльність, знаходяться за однією адресою: мають суміжні складські приміщення, мають однакових постачальників, реалізують однаковий товар, що свідчить про те, що наявність самого по собі цивільно-правового договору не означає самого по собі факту, що має місце господарська операція.

Таким чином перевіряючими в акті перевірки було зроблено висновок, що видаткові накладні, що відібрані для проведеної перевірки носять безтоварний характер та не спричиняють реального настання руху товару, а отже підприємством в порушення п. 5.1 п.п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було завищено валові витрати з придбання товарів робіт послуг на загальну суму 11604123 грн., у тому числі за 3 кв. 2008 року в сумі 1310568 грн., за 4кв.2008 в сумі 834981 грн., за 1 кв. 2009р. в сумі 562796 грн., за 2кв. 2009р. в сумі 940614грн., за 3кв. 2009р. в сумі 799959 грн., за 4кв. 2009р. в сумі 1276500грн., за 1 кв. 2010р. в сумі 1 115786грн., за 2кв. 2010р. в сумі 1672320грн., за 3 кв. 2010р. в сумі 1405694грн. за 4кв. 2010р. в сумі 1655816грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що такі висновки відповідача є неправомірними, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки не зазначено які саме витрати, по яких операціях, з якими контрагентами тощо не враховуються до валових витрат. При цьому, відповідачем були не визнані всі валові витрати задекларовані позивачем протягом перевіряємого періоду, включаючи навіть витрати на оплату праці, суми внесків до фондів державного загальнообов'язкового страхування, убуток балансової вартості запасів, інші витрати (стор. 9 Акту перевірки).

Крім цього колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в акті перевірки не заперечував факт того, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства.

Судом також не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано і відповідачем.

Також колегія суддів зазначає, що факт товарності та реальності угод підтверджується матеріалами справи, щодо кожної господарської операції, за період охоплений плановою перевіркою, з 01.07.2008 по 31.12.2010 року, що були визнані відповідачем такими, що носять безтоварний характер та вз'язку з чим позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибутку та податку на додану вартість (детально по кожній господарській операції із зазначенням договорів, контрагентів, товару, суми поставки, ПДВ 20%, первинних документів, подальшої реалізації, Т. 7, а.с. 259-267).

Таким чином, про фактичне виконання угод, укладених між позивачем та його контрагентами свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки контролюючого органу відсутні.

На момент складання податкових накладних позивач та його контрагенти були зареєстровані в якості платників ПДВ, що не заперечується відповідачем.

На момент укладення та виконання угод, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Ні в акті перевірки, ні при розгляді справи відповідачем не надано доказів, які б вказували на невідповідність вказаних угод актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами".

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період підтверджена податковими накладними.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на безтоварність операцій, оскільки ТОВ "Сайенс-Маркетинг" здійснює діяльність, однакову зі своїми постачальниками, та знаходиться за однією адресою, має суміжні складські приміщення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що висновки акту перевірки щодо безтоварності операцій позивача є необґрунтованими оскільки відповідачем згідно положень ст. 71 КАС України не було надано доказів в підтвердження таких висновків.

Що стосується твердження відповідача про те, що позивач не має кваліфікованого персоналу або інших умов для здійснення торгівельної діяльності, колегія суддів вважає, що таке посилання є безпідставним оскільки наявність чи відсутність кваліфікованого персоналу тощо не є тим доказом який би підтверджував безтоварність операцій позивача.

Згідно вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Московському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними.

Виходячи з вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення № 0000432302/0 від 24 березня 2011 року, № 0000422302 від 24 березня 2011 року винесено ДПІ у Московському районі міста Харкова з порушенням норм чинного законодавства України, а тому позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 року по справі№2070/2а-3459/11 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову від 08.06.2011р. по справі№2070/2а-3459/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Курило Л.В. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 07.11.2011 р.