Ухвала суду № 22012905, 01.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р.Справа № 2а-7135/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від06.07.2011р. по справі№2а-7135/11/2070

за позовом Приватної фірми "Олімп"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

14.06.2011 р. Приватна фірма “Олімп” (далі позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкові (далі відповідач), у якому просив суд скасувати податкове повідомлення рішення за № 0000031504 від 30.05.2011 р. на загальну суму 33812,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2011 р. адміністративний позов Приватної фірми "Олімп" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова винесене відносно Приватної фірми "Олімп", а саме: № 0000031504 від 30.05.2011 року.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2011 року по справі № 2а-7135/11/2070 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Свою незгоду з рішенням суду мотивує тим, що постанова суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального права, а саме: п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 с т. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2011 р., як таку, що винесена згідно вимог матеріального і процесуального права, залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що з 04.05.2011 р. по 06.05.2011 р. ДПІ у Московському районі м. Харкові (далі - ДПІ) було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПФ “Олімп”.

У відповідності до висновку акту перевірки від 16.05.2011 р. за № 1437/15-407/24278993 документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинам з ТОВ "Промспец консалтинг" з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

- п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” - зайво віднесено до складу податкового кредиту у жовтні грудні 2010 року 27049, 98 грн.

З мотивувальної частини акту перевірки вбачається, що позивач в ході ведення власної фінансово господарської діяльності мав взаємовідносини з ТОВ “Промспец консалтинг”.

За результатами перевірки ТОВ “Промспец консалтинг” ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 10.03.2011р. за № 349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “Промспец консалтинг” (код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 р. по 31.12.2010 р.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у ТОВ “Промспец консалтинг” відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Зазначені операції ТОВ "Промспец консалтинг " та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Промспец консалтинг" є виключно чи переважно формування податкових зобовязань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Крім того, ДПІ зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочині між підприємством позивача та ТОВ “Промспец консалтинг” вважаються нікчемними.

За результатами акту перевірки від 16.05.2011р. за № 1437/15-407/24278993 було винесено податкове повідомлення рішення за № 0000031504 від 30.05.11р. на загальну суму 33812,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2010 р. між ТОВ “Промспец консалтинг” та ПФ “Олімп” було укладено договір купівлі-продажу за № 13/10-10.

На виконання умов договору, ТОВ “Промспец консалтинг” було поставлено ПФ “Олімп” товар (галантерейні вироби), що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими та податковими накладними, а також випискою з банківського рахунку на підтвердження сплати за отриманий товар.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази подальшої реалізації придбаних товарів, а саме відповідно до накладних наданих до матеріалів справи, товари були поставлені ТОВ “Олімп і Д”.

Таким чином про фактичне виконання вищезазначених операцій свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні” і п.2.4. ст.2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Згідно статті 1 розділу 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, з урахуванням наданих до матеріалів справи первинних документів, вказаний договір виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України ТОВ ПФ “Олімп” та ТОВ “Промспец консалтинг”на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Зміст акту перевірки свідчить, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.

Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ДПІ у Московському районі м. Харкові не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними.

За зазначених обставин, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 ><198/199 >, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2011р. по справі№2а-7135/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Кононенко З.О.

Судді<підпис >

<підпис >Бондар В.О. Донець Л.О. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 07.11.2011 р.