Ухвала суду № 22001465, 12.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2011 р.Справа № 2а-8850/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача - Загребельний Г.С.

представника відповідача - Кізілов О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2011р. по справі№2а-8850/11/2070

за позовом Приватного підприємства "ЛВВ"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «ЛВВ» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 06.07.2011 року №0000071820 та №0000061820.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова від 06.07.2011 року №0000071820 та №0000061820.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ЛВВ» (ЄДРПОУ 21172337, 61001 м. Харків, пл. Повстання 7/8 офіс 1003) сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 7.4.1.п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198,3 ст. 198 Податкового кодексу України, та вказує на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Техно-Асавир".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ПП «ЛВВ» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Техно-Асавир» (код ЄДРПОУ 36457640) за період з 10.07.09 по 31.12.10.

21.06.11 за результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки за №2675/182/21172337.

У відповідності до висновку акту перевірки ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

1. ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «ЛВВ» з постачальниками та покупцями.

2. п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого донараховано податок на прибуток за період з 10.07.09 по 31.12.10 всього в сумі 289 858,00 грн.

3. п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.4, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР, який відповідає, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.4 та. п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту за період 10.07.09 по 31.12.10, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період з 10.07.09 по 31.12.10 у сумі 231 887,00 грн.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки були винесені податкові повідомлення - рішення від 06.07.11 за №0000071820 на загальну суму 289 858,75 грн. та податкове повідомлення - рішення за №0000061820 від 06.07.11 на загальну суму 362 322,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”до складу валових витрат, серед іншого, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, позивачем та ТОВ «Техно-Асавир» укладено договір поставки товарів від 14.09.09 за №19-ЛВ-09 та додаткову угоду до нього за №1 від 31.12.09.

Відповідно до п. 1.1 умов договору Замовник поручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки поставити комплектуючі вироби, матеріали та обладнання, відповідно переліку, зазначеного в специфікаціях.

На виконання умов договору ТОВ «Техно-Асавир» поставило, а ПП «ЛВВ» прийняло товар визначений в специфікаціях та видаткових накладних наданих до матеріалів справи.

Оплата позивачем отриманого від ТОВ "Техно-Асавир" товару підтверджуються наданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку ПП «ЛВВ».

На виконання умов договору ТОВ «Техно-Асавир» були виписані податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями виписок з банківського рахунку про сплату коштів постачальникам позивача та копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому нікчемність договору поставки товарів від 14.09.09 за №19-ЛВ-09, укладеного позивачем з ТОВ "Техно-Асавир", податковий орган обґрунтовує на підставі відомостей, наданих податковим органом за місцем реєстрації ТОВ "Техно-Асавир", зокрема, щодо відсутності за своїм місцезнаходженням, відсутності на підприємствах трудових ресурсів, необхідних основних фондів для виконання основного виду діяльності.

Так, за результатами проведеної перевірки ТОВ "Техно-Асавир", ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Асавир» з питань дотримання податкового законодавства за період з 10.07.09 по 31.12.10.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у ТОВ "Техно-Асавир" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відомості про відсутність ТОВ "Техно-Асавир" за своїм місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру не внесені; відсутність у штаті ТОВ "Техно-Асавир" відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями виписок з банківського рахунку про оплату позивачем отриманої продукції, накладними тощо.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого за договором поставки, укладеним позивачем з ТОВ "Техно-Асавир", підтверджується подальшою його реалізацією ВАТ «Завод Елокс» відповідно до умов договорів від 04.02.10 за №0210-2, від 29.07.10 за №0710 та від 05.01.09 за №0501-2009.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем п.п.5.2.1., п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та пп.7.4.1., п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 06.07.2011 року № 0000071820 та від 06.07.2011 року № 0000061820, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Законом України "Про податок на додану вартість", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування таких податкових повідомлень-рішень є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2011р. по справі№2а-8850/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.

Судді(підпис)

(підпис)Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2011 р.