Ухвала суду № 21997295, 29.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2011 р.Справа № 2а-1670/4597/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.,

представників сторін: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.07.2011р. по справі№2а-1670/4597/11

за позовом Приватного підприємства "Владікос" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Владікос" (далі по тексту ПП «Владікос») звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі по тексту відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2011 року №0002201502/1474.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.07.2011 р. по справі № 2а-1670/4597/11 адміністративний позов Приватного підприємства "Владікос" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області №0002201502/1474 від 27.04.2011 року.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.07.2011 р. по справі № 2а-1670/4597/11 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог ПП «Владікос» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ст.ст.185, 187, п.198.1, п.198.6 ст.198. ст.201 Податкового кодексу України ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», п.п.1.6, 1.7 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704. Посилаючись на відсутність у контрагента позивача ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», а також у постачальників останнього ПП «Нафта-капітал» та ТОВ «Компанія «Відродження» - трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності згідно довідки з ЄДРПОУ, незнаходження ПП «Нафта-капітал» за юридичною адресою, анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Нафта-капітал», стверджує про відсутність у позивача обєктів, які підпадають під визначення ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, як наслідок, дані, наведені в декларації позивача з податку на додану вартість про обсяги податкового кредиту, є недійсними, а позивач є вигодонабувачем, який штучно сформував податковий кредит. За таких обставин, не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, яким ПП «Владікос» донараховане податкое зобов`язання з ПДВ.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2011р. по справі№2а-1670/4597/11 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП «Владікос» відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні та в надісланих до суду письмових запереченнях проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просила суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Наполягала на тому, що ПП «Владікос» правомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ, які повністю підтверджено податковими та видатковими накладними, виписаними ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками про перерахування коштів за поставлений товар, у зв`язку з реальним придбанням позивачем товарів, які були використані останнім в подальшому у власній господарській діяльності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "Владікос" зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 27 листопада 2006 року, ідентифікаційний код юридичної особи -34689669, про що видане свідоцтво про реєстрацію серії А00 №683459. Позивач взятий на податковий облік як платник податків Кременчуцькою ОДПІ 28 листопада 2006 року за реєстраційним №8426, зареєстрований платником податку на додану вартість 08 грудня 2006 року, про що видане свідоцтво №100104600 (а.с.7-9).

В період з 01.04.2011 р. по 06.04.2011 р. фахівцем Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ПП "Владікос", поданої за січень 2011 року (реєстраційний №9000297656 від 15.02.2011 року).

За результатами даної перевірки, Кременчуцькою ОДПІ складений акт від 06.04.2011 року №2017/15-322/34689669, яким зафіксовано порушення ПП "Владікос" вимог статті 185, статті 187, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 13478,28 грн., в тому числі за січень 2011 року на суму 13478,28 грн. (а.с.10-12).

На підставі вказаних висновків акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ було винесене податкове повідомлення-рішення від 27.04.2011 року №0002201502/1474, яким ПП «Владікос» визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13478,28 грн. - за основним платежем та 1 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, а всього на суму 13479,28 грн. (а.с.20).

Позивач, не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що висновок відповідача про порушення ПП «Владікос» статті 185, статті 187, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України вмотивовано тим, що постачальниками ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", за результатами відносин з яким позивачем включено до податкового кредиту суму в розмірі 13478,28 грн., є ПП "Нафта-Капітал" та ТОВ "Компанія "Відродження", в яких, за твердженням відповідача, відсутні трудові ресурси, виробниче, транспортне та торгівельне обладнання; ПП «Нафта-капітал» не знаходиться за юридичною адресою; свідоцтво останнього як платника ПДВ анульовано. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, так як наслідок - відсутність у господарської операції реального товарного характеру.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок Кременчуцької ОДПІ помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, між 25.01.2011 р. між ПП «Владікос» (Покупець) та ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» (Постачальник) укладено договір поставки № 19, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця матеріали згідно специфікації (Продукція), а Покупець прийняти та оплатити Продукцію на суму 80869,68 грн., в т.ч. ПДВ 13478,28 грн. На кожну партію Продукції, що поставляється, Постачальник надає Покупцеві рахунок-фактури, видаткову накладну, податкову накладну. Оплата Продукції проводиться Покупцем на умовах 100% передоплати шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок Постачальника.

В межах виконання умов вищенаведеного договору позивачем згідно специфікації до договору поставки придбано у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" рейко-шпальну решітку в кількості 150 м.к. на суму 80869,68 грн., на підтвердження чого ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" виписано податкову накладну № 316 від 25.01.2011 р. на суму 80869,68 грн., в т.ч. ПДВ 13478,28 грн., видаткову накладну б/н від 25.01.2011 р. та рахунок-фактуру б/н від 25.01.2011 р. (а.с.62-65).

Отриманий товар оплачено позивачем в повному обсязі у безготівковій формі, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка по рахунку позивача станом на 31.01.2011 р. (а.с.74).

Згідно отриманої від ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» податкової накладної № 316 від 25.01.2011 р. позивачем включено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту у січні 2011 року в розмірі 13478,28 грн. та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість (а.с.22-28).

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи зі змісту положень пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Слід відмітити, що податкова накладна № 316 від 25.01.2011 р., виписана позивачеві ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», оформлена у відповідності до вимог п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що перевезення придбаної у ПП «Сільгоспнафтопродуксервіс 10» решітка рейко-шпальної здійснювалося самим позивачем, який має ліцензію серії АВ № 543368, видану 22.07.2010 р. (рішення про видачу ліцензії № 23Л від 15.06.2010 р., строк дії ліцензії необмежений), на внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, автомобілями.

Фактичне транспортування придбаного товару від ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» до позивача підтверджено наданими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних, у яких замоником (платником) зазначено ПП «Владікос», вантажовідправником ПП «Сільгоспнафтопродуксервіс 10», вантажоодержувачем ПП «Владікос», пунктом навантаження м. Комсомольськ, пунктом розвантаження м. Кременчук (а.с.68-73), а також випискою із журналу реєстрації довіреностей, в якому відображено видання довіреності на ім.`я ОСОБА_4 на отримання ТМЦ від ПП «Сільгоспнафтопродуксервіс 10», строком дії з 25.01.2011 р. по 25.02.2011 р. (а.с.75-76).

В ході розгляду справи судом першої інстанції представником ПП "Владікос" надавалися пояснення щодо перевезення придбаного у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" товару за допомогою автомобіля DAF85-340, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з встановленим на нього маніпуляційним обладнанням, з допомогою якого здійснювалось завантаження товару (копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу CAE289393 та копія ліцензії надані позивачем до матеріалів справи).

Тобто, посилання Кременчуцької ОДПІ в апеляційній скарзі на відсутність у позивача доказів транспортування придбаної у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" продукції (решітка рейко-шпальна), не відповідає фактичним обставинам справи та відповідно не може бути доказом безтоварності або фіктивності правочину між позивачем та вказаним контрагентом.

Слід відмітити, що оформлені ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» видаткова накладна та рахунок-фактура, а також вищевказані товарно-транспортні накладні оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, та скріплені печатками позивача та його контрагента.

Колегія суддів зазначає, що товар, придбаний у ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 05 січня 2011 року між ПП "Владікос" (продавець) та ПРАТ "Полтавський ОЕЗ- Кернел Груп" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця продукцію згідно специфікації (рейка Р-65, підкладка КБ-65, болт клемний, болт закладний, накладка Р-65, резина ЦП), а ПРАТ "Полтавський ОЕЗ-Кернел Груп" зобов'язалося прийняти продукцію та здійснити її оплату на умовах Договору (а.с.86-89).

Фактична передача товару на користь ПРАТ "Полтавський ОЕЗ-Кернел Груп" оформлено позивачем шляхом видачі видаткової накладної №12 від 02.02.2011 року, податкової накладної №4 від 02.02.2011 року, рахунок-фактуру №01*003 від 05.01.2011 року та копію довіреності №1556 від 02.02.2011 року, виданої ПРАТ "Полтавський ОЕЗ-Кернел Груп" ОСОБА_6 на отримання товарно-матеріальних цінностей згідно paxунку №1*3 від 05.01.2011 року (а.с. 90-93). Отримання грошових коштів від покупця позивачем, підтверджено банківською випискою від 20.01.2011 року, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.94).

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 02.02.2011 року №008 та подорожнього листа №05022 від 02.02.2011 року, товар перевезений у м. Полтава автомобілем DAF85-340, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ПП "Владікос" (а.с.150).

Формування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах ПП "Владікос" із ПРАТ "Полтавський ОЕЗ-Кернел Груп" відображене у податковій звітності позивача за січень 2011 року.

17 березня 2011 року між ПП "Владікос" (продавець) та ПП "Кременчукбудкомплект" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №6, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця продукцію згідно специфікації, а ПП "Кременчукбудкомплект" зобов'язалося прийняти продукцію та здійснити її оплату на умовах Договору (а.с.77-79).

На підтвердження належного виконання вказаного договору позивачем до матеріалів справи надано рахунок-фактуру №03*004 від 17.03.2011 року, видаткову накладну №4 від 21.03.2011 року, податкову накладну №2 від 21.03.2011 року та копію довіреності №9 від 21.03.2011 року, виданої ПП "Кременчукбудкомплекс" ОСОБА_7 на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.81-84).

Грошові кошти покупцем - ПП "Кременчукбудкомплекс" за товарно-матеріальні цінності на користь позивача сплачено у повному обсязі, що підтверджується копією виписки установи банку про рух коштів по особовому рахунку ПП "Владікос" станом на 21.03.2011 року (а.с.85).

Фактичне транспортування товару до ПП «Крембудкомплекс» здійснено ПП "Владікос" за допомогою автомобіля DAF85-340, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до товарно-транспортних накладних від 21.03.2011 року №023, №024, №025, від 22.03.2011 року№026, №027, №028 та подорожнього листа вантажного автомобіля №01035 від 21.03.2011 року та № 01036 від 22.03.2011 року (а.с.151-156).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції з придбання ПП «Владікос» у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" товару решітки рейко-шпальної - повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, виписками банку), а також податковою накладною, заповненою у відповідності до вимог п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості придбаних товарів від продавця ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" на відсутність трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у постачальників ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" ТОВ "Компанія "Відродження" та ПП «Нафта-капітал», на думку колегії суддів, не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; невідображення ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи довіреностями на отримання продукції, накладними тощо. Факт оплати позивачем отриманої у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" продукції сторонами не заперечується.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що виписана ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» податкова накладна відповідачє вимогам п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, станом на час проведення господарських операцій з позивачем вказане підприємство мало статус платника ПДВ (свідоцтво платника ПДВ анульовано лише 08.04.2011 р.), та мало право на виписування вказаних податкових накладних, позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму в розмірі 13478,28 грн. за результатами відносин із вказаним контрагентом по реальним господарським операціям, підтвердженим первинними документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 06.04.2011 р. № 2017/15-322/34689669 порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 27.04.2011 р. № 0002201502/1474 про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 13478,28 грн. за основним платежем, та 1 грн. за штрафними 9фінансовими) санкціями є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.07.2011р. по справі№2а-1670/4597/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Перцова Т. С.

Судді<підпис >

<підпис >Жигилій С.П. Ральченко І.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 30.09.2011 р.