Рішення № 21990484, 14.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.12 Справа№ 5015/715/12

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-логістик", с. Малехів,

до відповідача:фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Ходорів,

про: стягнення заборгованості.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:ОСОБА_2 довіреність від 14.03.2012 р.,

відповідача:не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-логістик" до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою від 23.02.2012 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 14.03.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, отримавши від позивача товар, не здійснив за нього оплату. Внаслідок цього у відповідача виникла заборгованість у сумі 3 080,80 грн. Крім того, відповідачу нараховано 104,7 грн. інфляційних втрат та 93,18 грн. 3% річних.

Відповідач у судове засідання не зявився, хоч був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.03.2012 р., причин неприбуття не повідомив, проти позову у встановленому порядку не заперечив. Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпати-логістик" (позивач у справі) є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Львівоблплодоовоч", про що свідчить копія статуту ТзОВ "Карпати-логістик", затвердженого установчими зборами товариства (протокол зборів від 27.12.2010 р.), яка долучена до матеріалів справи.

ВАТ "Львівоблплодоовоч" поставлено відповідачу, а відповідачем прийнято товар на суму 3080,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000448 від 04 лютого 2011 року.

Позивачем на адресу відповідача надсилалась претензія від 16.09.2011 р. про оплату вартості поставленого товару. Зазначене підтверджується поштовою квитанцією №39 від 20.09.2011 р., долученою до матеріалів справи. У згаданій претензій визначено, що суму борг відповідач має перерахувати позивачу до 03.10.2011 р.

Відповідачем не було надано суду доказів належного виконання власного грошового обовязку у сумі 3080,80 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Між сторонами у справі виникли зобовязання з приводу поставки товару на підставі договору поставки в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Факт укладення такого договору підтверджується вчиненими сторонами діями: поставкою товару позивачем, прийняттям цього товару відповідачем.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Оскільки сторонами не було погоджено в належній формі строків оплати товару, то необхідно застосувати положення статті 530 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 2 цієї статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки відповідач отримав, проте не оплатив вартості поставленого товару, позивач виставив вимогу про оплату, вимоги позивача про стягнення 3080,80 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає невірним здійснений позивачем розрахунок інфляційних (104,7 грн.) та 3% річних (93,18 грн.), оскільки обовязок з оплати вартості поставленого товару в силу положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України виник з 03.10.2011 р. (як це визначено у претензії №428 від 16.09.2011 р. та перевищує встановлений законом 7-денний строк). Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що до стягнення за період з 03.10.2011 року по 21.02.2012 року підлягає 21,57 грн. інфляційних втрат та 35,96 грн. 3% річних. В цій частині позовні вимоги є обґрунтованими. В решті позовні вимоги суд відхиляє.

Згідно зі статтями 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав,- на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача частково, судовий збір потрібно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 11, 509, 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, 81750; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-логістик" (адреса: вулиця Нова, 20-А, село Малехів, Жовківський район, Львівська область, 80383; ідентифікаційний код 05528639) 3080,80 грн. боргу, 21,57 грн. інфляційних втрат, 35,96 грн. 3% річних, 1540,61 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3.Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.