Рішення № 21990381, 06.03.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2012 р. Справа № 6/002-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МХТК” до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р. та стягнення збитків,

представники:

позивача :          ОСОБА_2 (дов. б/н від 13.12.2012р.),

відповідача:          не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю “МХТК” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –відповідач) про розірвання договору на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р. та стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем умов договору № 1/9 на переробку давальницької сировини від 01.09.2010р. щодо невиконання робіт по переробці пшениці в готову продукцію - муку, оскільки в значній мірі позбавляє позивача того, на що він розраховував, укладаючи договір. У зв’язку з цим позивач просить суд розірвати договір № 1/9 на переробку давальницької сировини від 01.09.2010р. та стягнути з останнього 549 320 грн збитків.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.12.2011р. позовні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю “МХТК” до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р. та стягнення збитків передано до господарського суду Київської області за підсудністю, в порядку ст. 17 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.01.2012р. порушено провадження у справі № 6/002-12 та призначено її до розгляду на 24.01.2012р.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 24.01.2012р. представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 14.02.2012р.

У судовому засіданні 14.02.2012р. позивачем подано клопотання № 13/02 від 13.02.2012р., в якому він просить вжити запобіжних заходів щодо відповідача у вигляді накладення арешту на майно гр. ОСОБА_1.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.02.2012р. суд відклав розгляду справи на 06.03.2012р. з підстав, передбачених ст. 77 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 06.03.2012р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 06.03.2012р. знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, ухвалами господарського суду Київської області за адресою, що вказана позивачем в позовній заяві та яка відповідає адресі відповідача, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, що підтверджується наявними в матеріалах справи оригіналами повідомлень про вручення поштового відправлення.

Так, згідно з роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.07.1997 року за № 02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез’явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

01.09.2010р. між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (далі –замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МХТК” (далі –замовник, відповідач у справі) було укладено договір на переробку давальницької сировини № 1/9 (далі –договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) позивач доручає, а відповідач зобов’язується виконати на умовах цього договору роботи по переробці пшениці в готову продукцію - муку, а позивач зобов’язаний прийняти готову продукцію та оплатити вартість послуг по переробці.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем отримано пшеницю в загальній кількості 386 тонн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних:

№ РН-00192 від 06.10.2010р. у кількості 65 тонн,

№ РН-00210 від 20.10.2010р. у кількості 30 тонн,

№ РН-0213 від 22.10.2010р. у кількості 60 тонн,

№ РН-0217 від 29.10.2010р. у кількості 66 тонн,

№ РН-0227 від 02.11.2010р. у кількості 144 тонни,

№ РН-0232 від 15.11.2010р. у кількості 21 тонни.

При цьому, продукцію (пшеницю), яку позивач передав на виконання умов договору, позивач придбав у контрагентів згідно прибуткових накладних:

ПН-000232 від 29.10.2010р. у кількості 30 тонн на суму 45000 грн,

ПН-000233 від 29.10.2010р. у кількості 30 тонн на суму 45000 грн,

ПН-000228 від 21.10.2010р. у кількості 30 тонн на суму 45000 грн,

ПН-000229 від 21.10.2010р. у кількості 31 тонни на суму 46500 грн,

ПН-000248 від 31.08.2010р. у кількості 100 тонн на суму 145 000 грн,

ПН-000247 від 27.08.2010р. у кількості 45 тонн на суму 65250 грн,

ПН-000160 від 10.08.2010р. у кількості 120 тонн на суму 180 000 грн, разом

позивач отримав від товариств 386 тонн на загальну суму в 571750 грн.

Крім того, придбану позивачем пшеницю він підтверджує додатково копіями банківських виписок про її оплату.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які свідчили про придбання позивачем пшениці іншої ваги (386 тонн), господарський суд дійшов висновку, що позивач передав відповідачу саме цю пшеницю в кількості 386 тонн, та саме за ціною –571750 грн, за якою він придбав її перед поставкою відповідачу.

Суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, однак останній не скористався своїм процесуальним правом.

Будь-яких яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних, матеріали справи не містять.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданими до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписані як з боку позивача так і відповідача, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості та щодо якості отриманої продукції при її прийнятті.

Оригінали зазначених копій документів судом було оглянуто в засіданні на відповідність їх автентичності.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов’язання щодо поставки товару у відповідності до вимог договору та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, враховуючи умови договору, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем, судом встановлено, що між сторонами було укладено змішаний договір який містить елементи поставки та підряду, за умовами якого у відповідача виникло зобов'язання виконати роботи по переробці поставленої продукції та передати її позивачу.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого зобов’язання не в повній мірі передав перероблену пшеницю, що підтверджується двостороннім актом № 1 від 23.09.2011р.

Відповідно до цього акту відповідач здійснив переробку продукції та віддав позивачу готову продукцію-борошно вищого ґатунку у загальній кількості 91,3 тонни.

Відтак, вартість переробленої та не переданої відповідачу продукції складається з:

борошна вищого ґатунку у розмірі 91,3 тонни, що в гривневому еквіваленті згідно прайс-листа відповідача від 28.08.2010р. складає 325440 грн;

борошна першого ґатунку у розмірі 77,2 тонни, що в гривневому еквіваленті згідно прайс-листа відповідача від 28.08.2010р. складає 223880 грн.

Таким чином, на час вирішення спору вартість переробленої, проте не переданої продукції за договором становить 549320 грн (325440 грн + 223 880), у зв’язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми.

Пунктом 3.4. договору передбачено обов’язок відповідача виконати свої зобов’язання перед позивачем протягом 7 днів з моменту отримання відповідачем пшениці для переробки.

Окрім того, пунктами 3.5. та 3.6.договору передбачено обов’язок відповідача повідомити позивача про готовність партії переробленої продукції до відвантаження на протязі 2 суток з моменту виготовлення.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Однак, доказів виконання договірних зобов’язань з переробки та передання її позивачу, відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем щодо виконання робіт по переробці пшениці в готову продукцію –муку та передачі її позивачу за договором на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р. доведено останнім належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів виконання робіт узгоджених сторонами договору, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді відповідачем істотно порушено взяті на себе зобов’язання по виконанню робіт за договором на переробку давальницької сировини №1/9 від 01.09.2010р., оскільки внаслідок завданої цим шкоди, позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладанні договору.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до положень статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Стаття 651 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р., укладеного між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “МХТК” підлягає задоволенню.

Окрім того, відповідно до приписів ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Статтею 623 вказаного кодексу передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Статтею 225 ГК України визначено склад та розмір відшкодування збитків, а саме, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно до ст. п. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Враховуючи те, що в порушення договірних зобов’язань відповідачем не було повернуто перероблену продукцію –муку, яку позивач поставив відповідачу у розмірі 549 320 грн, а вказані витрати позивача є його прямими збитками, господарський суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 549320 грн збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про розірвання договору на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р. та стягнення з останнього 549 320 грн збитків є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про накладення арешту на майно гр. ОСОБА_1, то суд зазначає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не надано обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Розірвати договір на переробку давальницької сировини № 1/9 від 01.09.2010р., укладений між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МХТК” (код 34405192).

3.          Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МХТК” (код 34405192) 549 320 грн збитків, а також 10986,40 грн судового збору.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                             А.Ф. Черногуз