Рішення № 21989673, 12.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-53/1069-201212.03.12 За позовом Приватного акціонерного товариства "Одеська регіональна страхова компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія"в особі Одеської філії Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про стягнення 24 884,00 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 01/12-14 від 19.01.12.

відповідача: не з'явився.

від третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення із Закритого акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" в особі Одеської філії Закритого акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" шкоди в порядку регресу в розмірі 24 884,00 грн., в тому числі 19 058,00 грн. за ДТП (страхове відшкодування 18968,00 грн. + 600,00 грн. - вартість автотоварознавчого дослідження - 510,00 грн. франшизи), яка мала місце 14.01.2011 та 5 826,00 грн. (страхове відшкодування 5886,00 грн. + 450,00 грн. - вартість автотоварознавчого дослідження - 510,00 грн. франшизи) за ДТП, яка мала місце 19.10.2011.

Позов обґрунтований тим, що позивачем на підставі Договору № НТ/10-187 та Договору № НТ/10-200 внаслідок настання страхових подій - дорожньо-транспортних пригод виплачено страхове відшкодування на ремонт пошкоджених автомобілів марки Фольксваген д/н НОМЕР_1 та Тойота д/н НОМЕР_2, а тому позивачем відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власників транспортних засобів Фольксваген д/н НОМЕР_1 та Тойота д/н НОМЕР_2, водії яких визнані винними у скоєнні ДТП, була застрахована у відповідача, позивачем було направлено останньому претензії (регресні вимоги) про сплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлені суми, позивач просить стягнути вказані суми в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2011 порушено провадження у справі № 35/7-3954-2011.

05.12.2011 відповідачем по справі в особі філії подано відзив на позов, в якому зазначено по першому страховому випадку: оскільки винною особою у ДТП є ОСОБА_2., який керував забезпеченим за полісом страхування транспортним засобом Тойота д/н НОМЕР_6, та якого згідно постанови Іллічівського міського суду Одеської області по справі № 3-262/2011 від 18.03.2011 року було визначено винним у ДТП, а відтак ОСОБА_2. є особою відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю Фольксваген д/н НОМЕР_1, який є власністю ТОВ «Компанія Ураласбест»; відповідно до полісу № ВЕ/2863955 філія ПрАТ «Українська екологічна страхова компанія»в м. Одеса взяла на себе обовязок відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу Тойота д/н НОМЕР_6, - і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника; як вбачається з матеріалів справи, потерпілою особою є ТОВ «Компанія Ураласбест», яке за отриманням страхового відшкодування до філії ПрАТ «Українська екологічна страхова компанія»в м. Одеса не зверталося, оскільки застрахувало свій автомобіль за Договором страхування наземного транспорту № НТ/10-187 від 17.08.2010 в ПрАТ «Одеська регіональна страхова компанія»на випадок пошкодження внаслідок страхових подій (випадку), зокрема пошкодження чи знищення внаслідок ДТП; відповідний страховий випадок настав і було сплачено суму страхового відшкодування у розмірі 18968,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 780 від 24.01.2011 та № 820 від 15.02.2011; крім того було сплачено 600,00 грн. за виконання звіту № 01-012 про оцінку вартості матеріального збитку, що підтверджується платіжним дорученням № 854 від 01.03.2011; по другому страховому випадку: оскільки винною особою у ДТП є ОСОБА_3, який керував забезпеченим полісом страхування транспортним засобом Тойта д/н НОМЕР_4, та якого згідно постанови Овідіопольського районного суду Одеської області по справі № 3-3509/2010 від 01.11.2010 визнано винним у ДТП, а відтак ОСОБА_3 є особою відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю Тойота д/н НОМЕР_2,, який є власністю ТОВ «Одіссея»; відповідно до полісу «ВЕ/2863186 ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»взяло на себе обовязок відшкодувати шкоду відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу Тойота д/н НОМЕР_4, - і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника; як вбачається з матеріалів справи, потерпілою особою є ТОВ «Одіссея», яке за отриманням страхового відшкодування до ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»не зверталося, оскільки застрахувало свій автомобіль за Договором страхування наземного транспорту № НТ/10-200 від 02.09.2010 в ПрАТ «Одеська регіональна страхова компанія»на випадок пошкодження внаслідок страхових подій (випадку), зокрема пошкодження чи знищення внаслідок ДТП; відповідний страховий випадок настав і було сплачено суму страхового відшкодування у розмірі 5886,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 69 від 19.11.2011. Крім того, відповідач у відзиві вказав, що: ПрАТ «Одеська регіональна страхова компанія»не є стороною за договорами обовязкового страхування цивільно-правова відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже, між ПрАТ «Одеська регіональна страхова компанія»та ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»відсутні будь-які правовідносини; чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування (зазначена позиція узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, яка викладена у постанові від 01.06.2005 року по справі № 34/592, у постанові від 14.02.2006 року по справі № 26/507, у постанові від 15.01.2008 по справі № 22/355); законом чітко передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ; п. 38.1 ст. 38 Закону «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено виключний перелік тих осіб, до яких має право подавати регресний позов страховик, при цьому, право регресу одного страховика до іншого страховика умовами даного закону не передбачено.

Позивач в письмових поясненнях по справі поданих 12.12.2011 вказав, що у відповідності до вимог чинного законодавства України до страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування за договором переходить право вимоги, яке потерпіла особа мала до страхової компанії страховика за полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, а тому підстави поданого позову до суду є правомірними.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2011 замінено відповідача по справі на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" в особі Одеської філії Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" та справу № 35/17-3954-2011 скеровано за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.01.2012 справу прийнято до провадження та присвоєно справі номер № 35/17-3954-2011/6/004-12.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.01.2012 справу № 35/17-3954-2011/6/004-12 скеровано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2012 справу прийнято до провадження, справі присвоєно № 5011-53/1069-2012 та розгляд справи призначено на 20.02.2012.

У звязку з незявленням в судове засідання 20.02.2012 представників відповідача та третьої особи розгляд справи було відкладено на 12.03.2012.

Представник позивача в судовому засіданні 12.03.2012 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвалу суду від 01.02.2012 відповідачем отримано 08.02.2012, що підтверджується поштовим повідомленнями про вручення рекомендованого відправлення, ухвалу суду від 20.02.2012 направлено сторонам 22.02.2012

Справу № 5011-53/1069-2012 прийнято до провадження ухвалою від 01.02.2012, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судових засідань, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судові засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.03.2012 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2010 року між ТОВ «Компанія Ураласбест»та ЗАТ «Одеська регіональна страхова компанія»(правонаступник ПАТ «Одеська регіональна страхова компанія») було укладено Договір страхування наземного транспортну № НТ/10-187 (надалі - договір страхування-1), за яким був застрахований транспортний засіб Фольксваген д/н НОМЕР_1.

14.01.2011 о 15:30 год. ОСОБА_2., керуючи автомобілем Тойота д/н НОМЕР_6 на регульованому перехресті вул. Праці - пл. Праці - вул. Леніна в м. Іллічівську Одеської області, повертаючи ліворуч не надав дорогу автомобілю Фольксваген д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6., який рухався в рівнозначній полосі в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого допустив зіткнення з вищевказаний транспортним засобом.

15.01.2011 до позивача надійшло повідомленням про настання страхового випадку із застрахованим транспортним засобом.

Як вбачається з матеріалів справи, ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.03.2011.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль Фольксваген д/н НОМЕР_1.

Відповідно до Звіту № 01-12 спеціаліста-автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля, вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля Фольцваген д/н НОМЕР_1, визначена без урахування втрати товарної вартості складає 19212,33 грн.

Відповідно до норм чинного законодавства та враховуючи умови договору страхування позивач визнав вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, про що склав страховий акт № НТ/011-001 від 24.01.2011.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 18968,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень: № 780 від 24.01.2011 та № 820 від 15.02.2011.

Вина особи, яка керувала автомобілем Тойота д/н НОМЕР_6, встановлена у судовому порядку.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність будь-яких осіб, які експлуатують автомобіль Тойота д/н НОМЕР_6 на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) № ВЕ/2863995 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (тип договору 1). Вказаним договором (полісом № ВЕ/2863995) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25 500 грн., франшиза 510 грн. (пункт 2), строк дії полісу з 27.02.2010 до 26.02.2011 (пункт 3).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) в розмірі 19058,00 грн. (суми вартості матеріальної шкоди і відновлювального ремонту та збитків за проведення експертизи за винятком франшизи).

У відповідь на заяву позивач відповідач зазначив в листі від 29.08.2011, що позивач не є стороною за договорами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже, між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини; чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування; законом передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ; законом «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено виключний перелік тих осіб, до яких має право подавати регресний позов страховик, при цьому, право регресу одного страховика до іншого страховика умовами даного закону не передбачено.

02.09.2010 року між ТОВ «Одіссея»та ЗАТ «Одеська регіональна страхова компанія»(правонаступник ПАТ «Одеська регіональна страхова компанія») було укладено Договір страхування наземного транспортну № НТ/10-200 (надалі - договір страхування-2), за яким був застрахований транспортний засіб Тойота д/н НОМЕР_2.

19.10.2010 о 07:50 год. гр. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки Тойота д/н НОМЕР_4 по автодорозі с. Санжейка-Олександрівка, не вибрав безпечну дистанцію не врахував дорожнє покриття, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ 21093»д/н НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_5., котрий зіткнувся з автомобілем марки Тойота д/н НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4

20.10.2010 до позивача надійшло повідомленням про настання страхового випадку із застрахованим транспортним засобом.

Як вбачається з матеріалів справи, ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_3. вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.11.2010.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль Тойота д/н НОМЕР_2.

Відповідно до Звіту № 10-29 спеціаліста-автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля, вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля Тойота д/н НОМЕР_2, визначена з урахуванням фізичного зносу, складає 4588,80 грн.

Відповідно до норм чинного законодавства та враховуючи умови договору страхування Позивач визнав вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, про що склав Страховий акт № НТ/010-141 від 10.11.2010.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 5886,00 грн., що підтверджується копіями платіжного доручення № 669 від 19.11.2010.

Вина особи, яка керувала автомобілем, встановлена у судовому порядку.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність будь-яких осіб, які експлуатують автомобіль Тойота д/н НОМЕР_4 на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) № ВЕ/2863186 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (тип договору 3). Вказаним договором (полісом № ВЕ/2863186) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25 500 грн., франшиза 510 грн. (пункт 2), строк дії полісу з 04.02.2010 по 03.03.2011 (пункт 3).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) в розмірі 4528,80 грн. (суми вартості матеріальної шкоди з урахуванням фізичного зносу та збитків за проведення експертизи за винятком франшизи). У відповідь на заяву позивач відповідач зазначив в листі від 28.02.2011, що позивач не є стороною за договорами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже, між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини; чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування; законом передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ; законом «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено виключний перелік тих осіб, до яких має право подавати регресний позов страховик, при цьому, право регресу одного страховика до іншого страховика умовами даного закону не передбачено.

10.03.2011 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією на суму 4528,80 грн. У відповідь на претензію відповідач зазначив про відсутність правових підстав для виплати позивачу страхового відшкодування по даному випадку.

Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина осіб, які керували автомобілями Фольксваген д/н НОМЕР_1 та Тойота д/н НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (у редакції чинній на момент укладання полісу № ВЕ/2863995, та полісу № ВЕ/2863186) передбачено, що особи, відповідальність яких застрахована, визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах: страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу) (підпункт 15.1 статті 15 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у редакції Закону чинній на момент укладання полісу № ВЕ/2863995).

Доказів того, що ОСОБА_2. перебував у автомобілі на момент скоєння спірної ДТП не на законних підставах матеріали справи не містять. Зворотнього відповідачем не доведено.

Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися, зокрема, на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу) (підпункт 15.3 статті 15 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у редакції Закону чинній на момент укладання полісу № ВЕ/2863186).

В розділі 4 полісу № ВЕ/2863186 «страхувальник»значиться ОСОБА_3

Отже, відповідач є особою на яку полісом № ВЕ/2863995 та полісом № ВЕ/2863186 покладено обовязок з відшкодування шкоди завданої під час експлуатації автомобілів на час спірних ДТП.

Згідно п. 37.1 ст. 37 Закону, виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Згідно з частиною 9.2 статті 9 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 гривень на одного потерпілого.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до відповідача про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 18458,00 грн. (страхове відшкодування 18968,00 грн. - 510,00 грн. франшизи) за ДТП, яка мала місце 14.01.2011 та 5376,00 грн. (страхове відшкодування 5886,00 грн. - 510,00 грн. франшизи) за ДТП, яка мала місце 19.10.2011, а тому, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги зазначення відповідача викладені у відзиві на позов, оскільки доводи відповідача спростовані зазначеним вище.

Також позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на автотоварознавче дослідження в розмірі 600,00 грн. та 450,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 25 ЗУ „Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Згідно з п. 9.4 Договору № НТ/10-187 сума матеріального збитку, завданого страхувальнику внаслідок настання страхового випадку, визначається незалежним експертом-автотоварознавцем. Витрати на проведення експертизи сплачує страховик.

Згідно з п. 9.5 Договору № НТ/10-200 витрати на проведення експертизи сплачує страховик.

Проаналізувавши положення ст. 25 ЗУ „Про страхування" та Договорів № НТ/10-187 та № НТ/10-200, суд вважає безпідставним заявлені до стягнення витрати 600,00 грн. та 450,00 грн. витрат на автотоварознавче дослідження, оскільки обов'язок оплати витрати на проведення експертизи, в даному випадку, покладений саме на страховика-позивача у справі.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам (стаття 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія"(03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5-Б, ідентифікаційний код 30729278) на користь Приватного акціонерного товариства "Одеська регіональна страхова компанія" (65058, м. Одеса, вул. Довженка, 6-А, ідентифікаційний номер 31277606) 23834 (двадцять три тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 238 (двісті тридцять вісім) грн. 22 коп. витрат по сплаті державного мита та 226 (двісті двадцять шість) грн. 04 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Грєхова О.А.

Повне рішення складено 15.03.2012