Рішення № 21989655, 12.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/1044-201212.03.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіт"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таунос-Парк"

простягнення 7 022, 71 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю б/н від 01.11.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквавіт" (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таунос-Парк" (далі відповідач) про стягнення з відповідача 7 022, 71 грн., в тому числі: 6 634, 47 грн. основного боргу, 308, 60 грн. пені, 19, 91 грн. інфляційних втрат, 59, 73 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобовязань не в повному обсязі, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення залишку боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/1044-2012, розгляд справи призначено на 16.02.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2012 р. розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 12.03.2012 р.

У судове засідання 12.03.2012 р. відповідач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 12.03.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07.07.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 722-КИЕ, відповідно до п. 2.1. якого постачальник зобовязався передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна на товар вказується у накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України включно у формі безготівкових розрахунків.

Покупець зобовязаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. п. 5.1. та 5.2. Договору поставка товару постачальником покупцю здійснюється окремими партіями у кількості і у строк, визначений у замовленні на поставку покупця, які узгоджуються з постачальником, за цінами вказаними у накладних. Замовлення на поставку складається в усній або письмовій формі і направляється постачальнику не менше ніж за 3 доби до дати поставки факсом, поштою або через представника постачальника, або в будь-якому разі способом, що дає можливість ідентифікувати покупця.

Згідно з п. 8.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2012 р. Якщо жодна сторона не повідомить іншу сторону за один місяць додати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на тих самих умовах.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 634, 47 грн., що підтверджується видатковими накладними № 754 від 04.08.2011 р., № 999 від 05.08.2011 р., № 4481 від 26.08.2011 р., № 160 від 01.09.2011 р.

Також, позивач склав на вказані господарські операції податкові накладні № 754 від 04.08.2011 р., № 999 від 05.08.2011 р., № 4481 від 26.08.2011 р, № 160 від 01.09.2011 р.

У свою чергу відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши позивачу 07.12.2011 р. 5 000, 00 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку позивача, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 6 634, 47 грн.

Вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, пунктом 4.2. Договору сторони встановили, що покупець зобовязаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Пунктом 6.6. Договору його сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строків, визначених п. 4.2. Договору, покупець оплачує постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовилися про те, що неустойка за порушення покупцем строків вказаних у п. 4.2. Договору нараховується та сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобовязань включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені повязана з триваючим правопорушенням простроченням виконання зобовязання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобовязання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 308, 60 грн., розрахунок якої є вірним.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу до сплати 19, 91 грн. інфляційних втрат та 59, 73 грн. 3% річних, розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таунос-Парк" (01054, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Воровського, будинок 33, код ЄДРПОУ 34796201) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіт" (49083, м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вулиця Собінова, будинок 1, код ЄДРПОУ 36841030) 6 634 (шість тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 47 коп. основного боргу, 308 (триста вісім) грн. 60 коп. пені, 19 (девятнадцять) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 59 (пятдесят дев'ять) грн. 73 коп. 3% річних., 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 13.03.2012 р.