Ухвала суду № 21985250, 22.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4662/11

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю. Сапальової Т.В.

розглянувши у порядку письмового повадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Віойл-Агро" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ТОВ "Віойл-Агро" до Державної податкової інспекції у м.Вінниці (далі - ДПІ у м.Вінниці, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002172330 від 17.05.2011р.

Позовні вимоги заявник мотивував протиправністю спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки висновки акту суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 10.11.2011 вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема, апелянт наголошував на нікчемності укладених товариством правочинів, та зауважував про те, що господарські операції позивача здійснювались без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою формування штучного податкового кредиту, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

03.02.2012 року до суду надійшли письмові заперечення ТОВ "Віойл-Агро", у яких позивач посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції просив у задоволенні апеляційної скарги податкового органу відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У звязку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у м.Вінниці проведена позапланова невиїзна документальна перевірка TOB “Віойл-Агро”з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, за результати якої складено акт №1846/23/31414911 від 05.05.2011року.

Як встановлено на підставі викладених в акті даних, перевірка здійснювалася на підставі податкових декларації з ПДВ за лютий 2011р., а також інформації з наявних в інспекції інформаційних баз, без урахування первинної документації.

Проведеною перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2010 року по операціях з постачальниками, по яких податковим органом угоди визнано нікчемними, та за висновками перевірки встановлені порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Вказані дії призвели до порушення позивачем вимог:

- п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, в результаті чого ТОВ “ВІОЙЛ-АГРО”завищено податковий кредит на суму ПДВ 2133847,00 грн. в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року, подану до ДПІ у м. Вінниці за № 9001364122 від 18.03.2011 року.

- п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ. ТОВ “ВІОЙЛ-АГРО”занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за лютий 2011 року на 2133847,00 грн.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 23.05.2011 року, на підставі вищезгаданого акту перевірки, ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0002172330, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) TOB “Віойл-Агро”, з податку на додану вартість у розмірі 2133848,00 грн., у тому числі за основним платежем 2133847,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з правомірності включення товариством сум податку на додану вартість в загальному розмірі 2133847,00 грн. до складу податкового кредиту, та як наслідок протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як свідчать матеріали справи, між TOB “Віойл-Агро” та ПП “Крауз Ко”, ПП “МКС-Юг”, ТОВ “Нива 2010”, ТОВ “Да-Груп”, СТОВ “Світоч”укладено ряд договорів.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, товариством віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 2133847,00 грн.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на фіктивність здійснених ТОВ “Віойл-Агро” господарських операцій, з огляду на слідуюче.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого Адміністративного Суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій.

Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

Відповідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та послуг, і які підтверджують реальність здійснення операцій, є зокрема відповідні договори та інші первинні документи (податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, тощо), укладені субєктами господарювання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та знайшло своє відображення у матеріалах справи, господарські операції TOB “Віойл-Агро” по кожному з контрагентів підтверджені відповідними первинними документами, зокрема:

- згідно договору з ПП “Крауз Ко”- договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від 30.07.2010 року, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, та накладні щодо прийняття товару на переробку ЗАТ “Вінницький олійножировий комбінат”(т.1 а.с.64-206);

- згідно договору з ПП “МКС-Юг”- договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні на прийнятий до переробки соняшник,прибуткові ордери щодо приймання жирової сировини, договір на переробку давальницької сировини (т.1 а.с.207 т.2 а.с.87);

- згідно договору з ТОВ “Нива-2010”- договори поставки, податкові накладні, накладні на прийнятий до переробки соняшник, товарно-транспортні накладні (т.1 а.с. 88-109);

- згідно договору з ТОВ “Да-Груп”- договори поставки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, , прибуткові ордери щодо приймання жирової сировини, договір на переробку давальницької сировини (т.2 а.с.109-137);

- згідно договору з СТОВ “Світоч”- договори поставки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери приймання жирової сировини, податкові накладні, накладні на прийнятий до переробки соняшник, договір на переробку давальницької сировини (т.2 а.с.138-175).

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що господарські операції, фактично здійснені TOB “Віойл-Агро”, та підтверджуються оформленими належним чином документами, що спростовує твердження податкового органу викладені в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях (щодо нікчемності укладених договорів), є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В листі ДПА України №20289/16-1617 від 29.09.2010 року зазначено, що при визнанні угод нікчемними податковий орган зобов'язаний аналізувати реальність здійснення господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на акт перевірки, оскільки останній не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських взаємовідносин TOB “Віойл-Агро” по взаєморозрахунках з вищевказаними контрагентами, а викладені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів також ставиться критично до тверджень апелянта про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів за ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, враховуючи наступне.

По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно, по-перше, встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

По-друге, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Вищий адміністративний суд України вже висловлював правову позицію щодо застосування норм права при розгляді відповідних спорів платників податків з податковими органами. Зокрема в постанові від 02.09.2010 р. К-23029/07 та ухвалі від 04.03.2010 р. К-53289/09 зазначено, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, за обставин, які склалися, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України податковим органом таких доказів суду не надано.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що податковим органом не спростовано інформацію, що під час здійснення операцій з постачання товарів (послуг) та складення первинних документів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи, платниками податку на додану вартість і, як наслідок, мали право здійснювати господарську діяльність.

Крім того, такі висновки спростовані податковим органом в акті №2940/2330/31313911 від 13.07.2011 року, у висновках якого встановлено, що ТОВ “Віойл-Агро”завищено суму податкового кредиту за лютий 2011 року на суму 7649,00 грн..

Тобто, на думку суду апеляційної інстаанції, дана перевірка підтвердила відсутність з боку товариства порушень ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а також п.198.2, ст.198 Податкового кодексу, в результаті чого завищено податковий кредит на суму ПДВ 2133847,00 грн. в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Сторчак В. Ю.

Сапальова Т.В.