Постанова № 219706, 24.10.2006, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" жовтня 2006 р. Справа № 9/314-АП-06

м.Херсон, зал судового засідання № 322, 10 год. 15 хв.

Господарськийсуд Херсонської області у складі судді Ребристої С. В. при секретарі Кузьменко Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у м.Нова Каховка, м.Нова Каховка Херсонської області

до відповідача-1 - Закритого акціонерного товариства "Завод крупних електричних машин", м.Нова Каховка Херсонської області

відповідача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Хозімпорт", м.Київ

про визнання недійсними правочинів

За участю представників сторін:

від позивача –Ткаченко О.С. –головний державний податковий інспектор, дор. № 148/10/10 від 05.04.2006р.

Філімонова Г.М. –гол. державний податковий ревізор-інспектор, дор. № 150/10/10 від 05.04.2006р.

від відповідача-1 –не прибув

від відповідача-2 –не прибув

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним письмовий правочин від 02.06.2004р. № А02/41 укладений між ЗАТ “Завод крупних електричних машин” та ТОВ “Хозімпорт” як такий, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на рішення суду Голосіївського районного суду м.Києва від 23.08.2005р. яким визнано недійсним статут та установчий договір ТОВ “Хозімпорт” з моменту реєстрації 29.11.2001р. та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту його внесення в реєстр платників ПДВ.

Позивачем на підставі ст.ст. 207,208 ГК України також заявлено вимоги про застосування до відповідача наслідків визнання угоди недійсною.

Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не надав, у судові засідання 19.09.2006р., 03.10.2006р. та 24.10.2006р. по справі не прибув, про причини своєї неявки суд жодним чином не інформував.

Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, у судові засідання 19.09.2006р., 03.10.2006р. та 24.10.2006р. по справі не прибув, про причини своєї неявки суд жодним чином не інформував.

За таких обставин розгляд справи здійснюється за наявними в ній доказами відповідно до ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

Посадовими особами Новокаховської ОДПІ було проведено позапланову документальну перевірку діяльності ЗАТ “Завод Крупних електричних машин” (відповідач-1) щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства з обгрунтованості заявленого до відшкодування ПДВ з бюджету за листопад, грудень 2004р..

За результатами перевірки позивачем складено акт № 113/231-30769085 від 14.03.2005р..

В ході перевірки позивачем було встановлено факт взаємовідносин ЗАТ “Завод крупних електричних машин” та ТОВ “Хозімпорт” по наданню консультаційних послуг. Відповідно до угоди від 02.06.2004р. № А02/4 ТОВ “Хозімпорт” зобов’язався надати консультаційні послуги по вивченню ринку електромашинобудівельного обладнання, а ЗАТ “Завод крупних електричних машин” та ТОВ “Хозімпорт” зобов’язався оплатити послуги в строк на умовах, передбачених даною угодою.

03.02.2004р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 був підписаний акт № 1 виконаних робіт за угодою № А02/4 від 02.06.2004р., згідно якого ЗАТ “Завод крупних електричних машин” зобов’язався виплатити ТОВ 2Хозімпорт” за надані послуги 950300 грн.00 коп., у т.ч. ПДВ.

Відповідно до наданого позивачем до позовної заяви копії документальних доказів оспорюваний правочин його учасниками виконаний в повному обсязі на загальну суму 950300 грн. 00 коп.

При виконанні консультаційних послуг ТОВ “Хозімпорт”, відповідно до податкової накладної №32-11 від 03.11.2004р., яка згідно п.7.2.3 Закону України “Про податок на додану вартість” є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. ЗАТ “Завод крупних електричних машин” набуває від'ємного значення по податку на додану вартість в розмірі 158383 грн. 33 коп. та подальшого його відшкодування з Державного бюджету.

Виконання зобов’язань сторін заданим правочином підтверджується податковою накладною № 32-11 від 03.11.2004р. на загальну суму 950300 грн. 00 коп., платіжними дорученнями № 286 від 31.01.2005р., № 4171 від 24.12.2004р., № 4 від 11.03.2005р., № 3065 від 29.07.2005р., № 3589 від 09.09.2005р., актом від 14.03.2005р. № 113/231-30769085.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Голосїївського районного суду м. Києва від 23.08.2005р. визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи ТОВ “Хозімпорт”.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов"язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом.

Позов заявлений на підставі ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України до відповідача-1 ЗАТ “Завод крупних електричних машин” та відповідача-2 ТОВ “Хозімпорт”.

Згідно положень Закону України "Про державну податкову службу в Україні" завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань; однією із функцій, державних податкових інспекцій районів у містах, передбачена функція по поданню до суду позовів до підприємств про визнання угод недійсними. Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, необхідною умовою для визнання угоди недійсною на підставі ст.207 Господарського кодексу України, і настання відповідних наслідків є наявність умислу на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства.

Умисел юридичної особи визнається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. З огляду на наведене, посадові особи, що підписували спірний договір та інші документи на виконання договору усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства, свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Згідно п.7.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 Цивільного кодексу України поширюється на угоди, укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні "принципи існуючого суспільного ладу". До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

У постанові від 28.04.1978р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання юридичних наслідків.

Відповідно до п.19 Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними згідно із статтею 49 ЦК України незалежно від часу їх укладення. Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше. Створення і реєстрація підприємства на підставну особу є підставою вважати, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва. Тому угоди, укладені від імені цих підприємств невідомими особами, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Інтерес держави та суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та законах України про оподаткування та відповідних повноважень державних органів.

Згідно п. 2 ст. З Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 42 цього ж кодексу встановлено, що підприємництво визначається, як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результаті та одержання прибутку.

Як доведено обставинами справи, ТОВ “Хозімпорт” на податковому обліку не знаходиться, а його діяльність, яка носить ознаки господарської, здійснювалась без повного відображення спірних операцій в податковому обліку, без сплати до бюджету відповідних податків і з метою приховування оподаткованого доходу.

Отже, сукупність вищезазначених фактичних обставин, а саме: штучне створення умов, які дають можливість уникати відповідальності та не сплачувати податки, дають підстави вважати, що здійснюючі вищевказана господарська операція ТОВ “Хозімпорт” діяло з конкретною метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування. Зазначене свідчить про наявність саме у ТОВ “Хозімпорт” при укладанні спірного господарського зобов'язання мети ухилення від сплати податків, яка свідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, на підставі ст. 207 Господарського кодексу України, правочин, укладений між ЗАТ “Завод крупних електричних машин” та ТОВ “Хозімпорт” підлягає визнанню недійсним.

Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Стосовно застосування наслідків визнання господарського зобов"язання недійсним у заявленому позивачем контексті: "стягнути з відповідача-1 на користь держави отримане ним за правочином у загальній сумі 950300 грн. 00 коп., стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 суму грошових коштів, отриманих від відповідача-1 на виконання правочину" суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне: згідно Роз'яснення ВАС України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Оскільки, фактичні обставини справи свідчать, що саме дії ТОВ “Хозімпорт” спрямовані на ухилення від оподаткування і свідчать про необхідність визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978р., при визнанні угоди недійсною суд зобов'язаний застосувати наслідки передбачені ст.49 ЦК УРСР. Таким чином, визнавши угоду недійсною, суд повинен зобов'язати сторони провести реституцію.

Як встановлено судом, саме ТОВ “Хозімпорт” мало умисел на укладення спірного правочину з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Враховуючи, що дане підприємство відсутнє, і застосувати правові наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України неможливо, а відповідно і поновити порушене право позивача у вигляді сплати до бюджету податків та зборів з боку ТОВ “Хозімпорт” як юридичної особи неможливо, і сам по собі факт визнання недійсними правочинів не захищає і не відновлює право позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 закритого акціонерного товариства “Завод крупних електричних машин у доход держави товарно-матеріальних цінностей, отриманих за спірними господарськими операціями.

Основним принципом судочинства є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом.

Таким чином, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Частиною 4 статті 13 Конституції України встановлено обов'язок держави забезпечити захист прав усів суб'єктів права власності і господарювання.

Як було встановлено судом по цій справі, при укладанні спірних податкових зобов'язань, умисел на ухилення від оподаткування мав саме ТОВ “Хозімпорт”. Наявності умислу з боку відповідача-1 – ЗАТ “Завод крупних електричних машин” не підтверджується, що не оспорюється і самим позивачем. Відповідач є добросовісним набувачем послуг, отриманих за спірним зобов'язанням, яке містить ознаки господарського.

Згідно п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" у тих випадках, коли сторона діяла умисно в угоді, що укладалася з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, суд на виняток із зазначених загальних правил все виконане такою стороною і належне з неї другій стороні у відшкодування одержаного звертає в доход держави.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як це зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватися на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи вищевикладене, у даних правовідносинах і при таких обставинах, що склалися по даній справі, застосування ст.208 Господарського кодексу України в частині стягнення з відповідача вартості консультаційних послуг суперечить Конституції України, оскільки застосування наслідків, які встановлені ст. 208 Господарського кодексу України не тільки не поновлює прав позивача, а порушує гарантовані Конституцією права відповідача-1. Отже, стягнення з відповідача-1 на користь державного бюджету України грошової суми, є неможливим.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників позивача про час і місце виготовлення постанови суду в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 158, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити частково

2. Визнати недійсним правочин по наданню консультаційних послуг укладений 02.06.2004р. № А02/4 між закритим акціонерним товариством “Завод крупних електричних машин”, м.Нова Каховка Херсонської області та товариством з обмеженою відповідальністю "Хозімпорт”, м.Київ.

3. В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після апеляційного розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.В. Ребриста

Постанову складено у повному обсязі 03.11.2006р.