Ухвала суду № 21970478, 16.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19086/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярова О.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" лютого 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Мацедонської В.Е., Петрика І.Й.

за участю секретаря Юрко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокар" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, в яком уз урахуванням уточнених позовних вимог просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 вересня 2010 року № 0002102310/0, № 0002112310/0, від 20 грудня 2010 року № 0002102310/1, № 0002112310/1, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23 вересня 2010 року № 0003852330.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 22 вересня 2010 року № 0002102310/0, № 0002112310/0, від 20 грудня 2010 року № 0002102310/1, № 0002112310/1, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 23 вересня 2010 року № 0003852330.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Єврокар»(ідентифікаційний код 32384621) було зареєстровано як юридичну особу 07 березня 2003 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (серія А00 № 067307).

ТОВ «Єврокар»перебуває на обліку як платник податків в ДІЇІ у Святошинському районі м. Києва з 17 березня 2003 року.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ Єврокар»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 квітня

2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якого було складено акт від 10 вересня 2010 року № 181/23-50/32384621.

На підставі акта перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняла наступні рішення:

- податкове повідомлення - рішення № 0002102310/0 від 22 вересня 2010 року, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначила позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 293 431, 50 грн., в тому числі 195 621, 00 грн. - основний платіж та 97 810, 50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- податкове повідомлення - рішення № 0002112310/0 від 22 вересня 2010 року, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначила позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 207 135, 00 грн., в тому числі 138 090, 00 грн. - основний платіж та 69 045, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0003852330, яким за порушення п. 2.8, п. 2.9, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637, згідно з абзацом другим ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»застосувала до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій в сумі 49 370, 64 грн.

Зазначені рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а вказані рішення без змін, а ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняла податкові повідомлення - рішення від 20 грудня 2010 року № 0002102310/1, № 0002112310/1 на аналогічні суми.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, а оскаржувані повідомлення-рішення прийняті з порушеннями законодавства України, що регулює дані відносини, таким чином вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин), який є спеціальним законом з податку на прибуток, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Разом з тим, відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин), який є спеціальним з податку на додану вартість і визначає, зокрема платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, необхідною умовою для включення витрат до складу валових, а сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є використання придбаних товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що між ЗАТ «Атолл Холдінг»(Виконавець) та ТОВ «Єврокар»(Замовник) було укладено договір про надання консультаційних послуг щодо безпеки ведення бізнесу від 01.04.2003р. № 03/0401 -БП-ЕК-К, предметом якого було надання консультаційних послуг щодо питань з безпеки ведення підприємницької діяльності, які виникають в ході господарської діяльності, за встановлену плату, в порядку та умовах, визначених договором.

Згідно з п. 2.1 Договору від 01.04.2003р. № 03/0401-БП-ЕК-К Виконавець зобов'язується надавати Замовнику наступні види послуг:

- інформаційні та консультаційні послуги з правових питань;

- аналіз установчих документів контрагентів на предмет дійсності операцій, що укладаються з ними;

- аналіз договорів, в тому числі зовнішньоекономічних контрактів, на предмет фінансової безпеки;

- аналіз платоспроможності контрагентів Замовника;

- вивчення претендентів на посаду при прийнятті співробітника на підприємство Замовника;

- організація та проведення в інтересах Замовника тендерів (конкурсів) з метою підбору контрагентів серед підприємств, які надають охоронні послуги, в тому числі фізичної охорони посадових осіб підприємства, пожежної охорони, охоронної сигналізації;

- представництво інтересів Замовника при взаємодії з контрагентами (установами та організаціями), які надають Замовнику охоронні послуги на підставі укладених договорів;

- надання консультацій з питань кримінального та кримінально-процесуального законодавства у випадку виявлення протиправних (злочинних) дій на підприємстві Замовника;

- надання консультацій з питань інформаційної безпеки підприємства замовника;

- здійснення контролю запровадження інформаційної безпеки на підприємстві Замовника;

- надання консультацій з питань забезпечення безпеки документації конфіденційного характеру;

- представництво та захист інтересів Замовника в державних органах, а також у відносинах з іншими особами, підприємствами, установами та організаціями.

Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за надані Виконавцем послуги здійснюється Замовником на підставі акта приймання - передачі наданих послуг протягом п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами зазначеного акта приймання - передачі.

Вартість послуг, визначена в п. 3.1 Договору, змінювалась та згідно з додатковою угодою від 01 квітня 2006 року до Договору складає 27 617, 00 грн., в тому числі 4 602, 83 грн. - податок на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору від 01.04.2003р. № 03/0401-БП-ЕК-К ЗАТ «Атолл Холдінг»(Виконавець) надало ТОВ «Єврокар»(Замовник) консультаційні послуги з безпеки ведення бізнесу згідно актів прийому - передачі наданих послуг від 30 квітня 2007 року б/н, від 31 травня 2007 року б/н, від 30 червня 2007 року б/н, від 30 вересня 2007 року б/н, від 31 жовтня 2007 року б/н, від 30 листопада 2007 року б/н, від 31 грудня 2007 року б/н, від 31 січня 2008 року б/н, від 31 березня 2008 року б/н, від 30 квітня 2008 року б/н, від 31 травня 2008 року б/н, від 30 червня 2008 року б/н, від 31 липня 2008 року б/н, від 31 серпня 2008 року б/н, від 30 вересня 2008 року б/н, від 31 жовтня 2008 року б/н, від 30 листопада 2008 року б/н, від 31 грудня 2008 року б/н, від 31 січня 2008 року б/н, від 31 січня 2009 року б/н, від 28 лютого 2009 року б/н, від 31 березня 2009 року б/н, від ЗО квітня 2009 року б/н, від 31 травня 2009 року б/н, від 30 червня 2009 року б/н, від 31 липня 2009 року б/н, від 31 серпня 2009 року б/н, від 30 вересня 2009 року б/н, від 30 жовтня 2009 року б/н, від 30 листопада 2009 року б/н, від 31 грудня б/н, від 31 січня 2010 року б/н, від 28 лютого 2010 року б/н, від 31 березня 2010 року, кожний акт на суму 27 617, 00 грн., в тому числі 4 603, 00 грн. - податок на додану вартість, копії яких наявні в матеріалах справи.

ТОВ «Єврокар»(Замовник) в оплату отриманих послуг по договору № 03/0401 -БП-ЕК-К від 01.04.2003р. перерахувало на розрахунковий рахунок ЗАТ «Атолл Холдінг»(Виконавець) грошові кошти на суму 911 361, 00 грн.

ЗАТ «Атолл Холдінг»виписало ТОВ «Єврокар»податкові накладні № 115 від 30 квітня 2007 року, № 137 від 31 травня 2007 року, № 178 від 30 червня 2007 року, № 286 від 30 вересня 2007 року, № 322 від 31 жовтня 2007 року, № 353 від 30 листопада 2007 року, № 387 від 31 грудня 2007 року, № 13 від 31 січня 2008 року, № 87 від 31 березня 2008 року, № 108 від 30 квітня 2008 року, № 129 від 31 травня 2008 року, № 155 від 30 червня 2008 року, № 182 від 31 липня 2008 року, № 211 від 31 серпня 2008 року, № 229 від 30 вересня 2008 року, № 262 від 31 жовтня 2008 року, № 295 від 30 листопада 2008 року, № 319 від 31 грудня 2008 року, № 39 від 31 січня 2009 року, № 91 від 28 лютого 2009 року, № 138 від 31 березня 2009 року, № 184 від 30 квітня 2009 року, № 228 від 29 травня 2009 року, № 273 від 30 червня 2009 року, № 317 від 31 липня 2009 року, № 360 від 31 серпня 2009 року, № 407 від 30 вересня 2009 року, № 454 від 30 жовтня 2009 року, № 504 від 30 листопада 2009 року, № 541 від 31 грудня 2009 року, № 34 від 31 січня 2010 року, № 73 від 28 лютого 2010 року, № 117 від 31 березня 2010 року.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що акти приймання - передачі наданих послуг відповідають всім вимогам, що ставляться до первинних документів, разом з тим, документами наданими в суд першої інстанції підтверджується фактичне надання консультаційних послуг.

Податкові накладні, виписані ЗАТ «Атолл Холдінг», мають усі обов'язкові реквізити передбачені підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою для виключення відповідачем витрат із валових та сум податку на додану вартість із податкового кредиту стала недоведеність зазначених послуг з господарською діяльністю позивача.

Однак, в порушення статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів тих обставин, що умови договору між позивачем та закритим акціонерним товариством «Атолл Холдінг»фактично не виконувались.

Обставини, що умови договору між сторонами фактично виконані також підтверджуються наданою в судовому засіданні інформацією по кількості працівників за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, згідно звітів ЗАТ «Атолл Холдінг».

З наданої інформації вбачається, що ЗАТ «Атолл Холдінг»володіло трудовими ресурсами для надання послуг позивачу, що передбачені договором від 01.04.2003р. № 03/0401-БП-ЕК-К.

Разом з тим, позивачем в підтвердження доцільності та необхідності в користуванні послугами закритого акціонерного товариства «Атолл Холдінг», що передбачені договором, надано довідку, що за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року чистий дохід від реалізації продукції без врахування ПДВ становив: за 9 місяців 2007 року 1623060787,00 грн., за 2008 рік 2045712251,00 грн., за 2009 рік 806807354,00 грн., 1 квартал 2010 року 149079870,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний висновок відповідача спростований матеріалами справи в повному обсязі.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями - рішення, а тому податкові повідомлення - рішення від 22 вересня 2010 року № 0002102310/0, № 0002112310/0, від 20 грудня 2010 року № 0002102310/1, № 0002112310/1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23 вересня 2010 року № 0003852330 з огляду на наступне.

Фінансові санкції у вигляді штрафу, передбачені абзацом другим ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»від 12 червня 1995 року № 436/95 (в редакції на момент спірних правовідносин), застосовуються у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, в частині перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Відповідно до п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, (редакції на момент спірних правовідносин) підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Відповідно до п. 2.9 Положення готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, з видаткових касових ордерів від 06 березня 2009 року № 90, від 06 березня 2009 року № 125. від 19 березня 2009 року № 196 вбачається, що готівкові кошти в розмірі 14 323, 85 грн. (заробітні плата за лютий 2009 року), 6 726, 21 грн. (заробітна плата за лютий 2009 року), 3 640, 59 грн. (аванс заробітної плати за березень 2009 року) відповідно за цими ордерами працівники товариства ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали 09 березня 2009 року, 09 березня 2009 року та 20 березня 2009 року відповідно. Виведення із залишку готівки в касі датами виписки видаткових касових ордерів, а не датами фактичного отримання цих коштів є таким, що суперечить вимогам Положення.

Однак, зазначені готівкові кошти були передбачені для оплати праці, працівникам, які перебували у відрядженнях.

Відповідно до п. 2.10 Положення міститься спеціальна норма, відповідно до якої підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку.

Як свідчать матеріали справи, згідно прибуткових касових ордерів № 19 від 06 березня 2009 року та № 22 від 19 березня 2009 року в касу товариства надійшла готівка для виплати заробітної плати працівникам, а тому 09 березня 2009 року та 20 березня 2009 року позивачем не було перевищено ліміт залишку в касі.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було пропущено річний строк для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням з урахуванням того, що допущені на думку податкового органу позивачем порушення мали місце в березні 2009 року, а спірне рішення було прийнято вже у вересні 2010 року, тобто за межами річного строку, а тому в будь-якому випадку позивач звільняється від вказаної відповідальності.

Строк застосування адміністративного - господарських санкцій визначений в ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваних повідомлень-рішень, а тому необхідності їх скасування. Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявниками в апеляційних скаргах були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 21 лютого 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Мацедонська В.Е. Петрик І.Й.