Рішення № 2197040, 12.10.2007, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2007 року жовтня 12 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого: Вихрова В. В.,

Суддів: Гайдук В. І., Дерев'янка О. Г.,  Козлова С. П., Красвітної Т. П.,

розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в порядку касаційного провадження у судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ БудМеханізація» про визнання права власності, про визнання неправомірним володіння та користування земельною ділянкою і про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, де треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Богушинський Степан Анатолійович і Державне підприємство «Центр земельного кадастру при Державному комітеті України з земельних ресурсів», в особі Обухівського районного відділу Київської регіональної філії, за касаційною скаргою представника співпозивачів ОСОБА_10 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2006 року і ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 липня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду з позовами до Підгірцівської сільської ради та ТОВ «БМ БудМеханізація», посилаючись на те, що їм, кожному окрему, передані у приватну власність земельні ділянки площею 0, 5 га кожна на вулиці Боровкова у с Підгірці Обухівського району, про що видані державні акти про право приватної власності на земельні ділянки, які зареєстровані належним чином, але згодом у жовтні 2005 року на території цих земельних ділянок відповідач, ТОВ «БМ БудМеханізація», почав проводити земельні роботи, завозячи грунт, вказуючи, що робить це на виконання договору; укладеного з третьою особою, ОСОБА_11, який є власником земельної ділянки, на яку завозиться ґрунт. В той же час третя особа, ОСОБА_11, придбав декілька земельних ділянок, які за межами накладалися на місцевості з земельними ділянками співпозивачів, і які були передані у приватну власність відповідачем, Підгірцівською сільською радою, без вилучення земельних ділянок у співпозивачів. Такими діями, співвідповідачі не визнали право власності на землю співпозивачів та порушили його, хоч би і без позбавлення володіння, у зв'язку з чим співпозивачі просили суд визнати їх права власності на землю, визнати неправомірним володіння і користування будь-ким їхніми земельними ділянками та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні землею шляхом встановлення заборон ТОВу «БМ БудМеханізація» на вчинення певних дій.

справа №33ц-741 кс/07 6-21869 св06

Головуючий у першій інстанції: Кравченко М. В. Категорія: 19

Доповідач: Віхров В. В.

 Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2006 року позови ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволені, і заборонено ТОВу «БМ БудМеханізація» шляхом завезення ґрунту, проведення будь-яких земельних робіт, в тому числі зміни ландшафту, проведення будь-яких підготовчих і будівельних робіт на територіях земельних ділянок або будь-яким іншим чином чинити перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні земельними ділянками площею по 0, 5 га, що на вулиці Боровкова у с Підгірці Обухівського району Київської області, їх власникам, кожному окремо, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а в задоволенні позовів про визнання права власності та про визнання неправомірним володіння та користування земельною ділянкою їм відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 липня 2006 року рішення місцевого суду скасоване повністю з направленням справи на новий розгляд у той же суд в іншому складі.

У касаційній скарзі ОСОБА_10 вказує на незаконність судових рішень у справі через порушення апеляційним судом норм процесуального права про допуск апеляційної скарги третьої особи і меж апеляційного провадження, норм щодо оцінки доказів, та вказує на упереджений розгляд справи апеляційним судом, а також зазначає, що місцевий суд своїм рішенням не вирішив спір, хоч і встановив повно та правильно фактичні обставини, у зв'язку з чим просить скасувати рішення місцевого суду і ухвалу апеляційного суду повністю з ухваленням нового рішення у справі.

У запереченнях на касаційну скаргу Підгірцівська сільська рада зазначила, що місцевий суд, порушуючи норми цивільно-процесуального права, не з'ясував всіх обставин, які мають значення для розв'язання спору, виніс рішення, коли докази передачі земельних ділянок у натурі у справі не зібрані, не перевірені свідчення ОСОБА_12 на предмет того, яким чином він здійснив виніс меж земельних ділянок позивачів на місцевість за обставин, коли вулиці у с Підгірці не розмежовані, а тому просила касаційну скаргу відхилити.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ТОВ «БМ БудМеханізація» відзначило, що здійснювало земельні роботи за замовленням третьої особи, ОСОБА_11, на його земельній ділянці, а тому прав позивачів не порушувало, і вважає ухвалу апеляційного суду законною, оскільки суд першої інстанції не встановив фактичне знаходження спірних земельних ділянок, через що виніс рішення, яким безпідставно втрутився у законну господарську діяльність та свободу підприємництва товариства.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Вирішуючи спір, суди виходили з наступних обставин справи.

Рішенням виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради позивачам передані для ведення будівництва та обслуговування жилого будинку і ведення особистого селянського господарства у приватну власність земельні ділянки площею по 0, 5 га на вулиці Боровкова у с Підгірці Обухівського району Київської області, про що 17.06.2003 відповідачем, Підгірцівською сільською радою, їм видані державні акти на право приватної власності серії РЗ за №№ НОМЕР_1, які належним чином зареєстровані.

Про винос меж цих земельних ділянок в натурі на місцевості за координатами і схемами розташування складені відповідні акти 18.09.2004.

Технічна землевпорядна документація на виділення позивачам земельних ділянок в Обухівському районному відділі земельних ресурсів втрачена.

Земельні ділянки перебувають у володінні позивачів, оскільки рішень про вилучення земельних ділянок не приймалося.

Третя особа, ОСОБА_11, в інших фізичних осіб придбав земельні ділянки і отримав 16.09.2005 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 1, 4474 га у с Підгірці на території Підгірцівської сільської ради. На виконання

договору перевезення від 01.09.2005 з цією третьою особою відповідач, ТОВ «БМ БудМеханізація» на цю земельну ділянку почав завозити грунт обсягом у 70 000 м3.

Проте, земельні ділянки позивачів і земельна ділянка третьої особи на місцевості за координатами і схемами розташування накладаються через невпорядкованість вулиць у с. Підгірці, а тому відповідачем, ТОВ «БМ БудМеханізація», грунт завозився на спірні земельні ділянки, дозволу на що позивачі не давали.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачам виданими державними актами на право власності на землю підтверджуються їх права, які, таким чином, додатково судового захисту не потребують, і позивачами не доведено володіння будь-ким іншим їхніми земельними ділянками і, відповідно, не вказано таких осіб, а завезення грунту відповідачем створює перешкоди у користуванні земельними ділянками, щодо яких позивачі є першими титульними володільцями, у яких ці земельні ділянки не вилучалися, а питання про недійсність державних актів на право власності на землю, виданих позивачам, рівно як і третій особі, у цій справі перед судом не порушувалися.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що за розгляду справи не з'ясовано фактичне місцезнаходження земельних ділянок, а також, чи належним чином оформлено передання земельних ділянок позивачам у натурі на місцевості, і місцевим \судом не перевірені підстави виникнення права власності на спірні земельні ділянки, докази щодо підстав проведення земельних робіт, через що і направив справу на новий розгляд.

Суд не знаходить за можливе погодитися з висновками апеляційного суду. Суд у цій справі за ст. 335 ЦПК України під час її розгляду в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги і заявлених у суді першої інстанції позовних вимог правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, але не зв'язаний межами оскарження у разі виявлення неправильного застосування норм матеріального права. З огляду на це суд касаційної інстанції зважує на те, що відповідачі зустрічних вимог про визнання державних актів про право власності недійсними не заявляли, рівно як у справу з самостійними вимогами такого роду треті особи не вступали.

Разом з цим суд касаційної інстанції враховує, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 19.09.2006, яка 02.10.2006 набрала законної сили і стала остаточною, в адміністративній справі за позовом ОСОБА_7 до Державного підприємства «Центр земельного кадастру при Державному комітеті України з земельних ресурсів», в особі Київської регіональної філії, встановлено, що ОСОБА_7 з СПД-ФО ОСОБА_12 укладала договір на виготовлення технічної документації для отримання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, яка була виготовлена, і державний акт - виданий, але під час формування бази автоматичної системи державного земельного кадастру такий акт не був внесений до бази, а земельній ділянці - не привласнений кадастровий номер, у зв'язку з чим третю особу у цій справі, що діє в особі Обухівського відділу Київської регіональної філії, зобов'язано присвоїти кадастровий номер земельній ділянці за державним актом про право власності серії РЗ з № НОМЕР_2.

Суд першої інстанції встановив фактичні обставини, виходячи з вимог ст. ст. 10, 60-61 ЦПК України, що доказуванню підлягають обставини,  які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, коли кожна сторона, за винятком випадів звільнення від доказування, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, надаючи докази, які відповідають вимогам належності та достовірності. Як вбачається з листа від 28.02.2006 за № 105, адресованого суду (а.с. 230), відповідач, Підгірцівська сільська рада, визнала факт видачі державних актів на право приватної власності на землю, факт реєстрації прав приватної власності на землю позивачів і факт виносу меж земельних ділянок на місцевості, який відображений у технічному звіті, який має зберігатися в архіві Обухівського районного відділу земельних ресурсів.

Як вбачається з протоколу судового засідання і рішення суду першої інстанції (ас. 290-291, 295-296) розташування земельних ділянок і факт виносу меж земельних ділянок у

натурі на місцевості - передачі земельних ділянок позивачам у володіння - окрім визнання одним з відповідачів, також встановлений за наслідками дослідження і оцінки у сукупності наданих суду актів виносу меж земельної ділянки на місцевості, витягів Обухівського районного відділу земельних ресурсів з технічної документації нормативної оцінки спірних земельних ділянок.

Оцінюючи повноту встановлення обставин у справі щодо порядку передання у власність земельних ділянок, апеляційний суд послався на Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, який затверджений постановою KM України від 26.05.2004 за № 677, який стосується прийняття рішення в порядку ч. 10 ст. 118 ЗК України, тобто до прийняття рішення про передання земельної ділянки у власність. Проте до цих відносин станом на 17.06.2003 за ст. 58 Конституції України положення зазначеної постанови KM України від 26.05.2004 за № 677 не застосовуються.

Обговорюючи питання про набуття позивачами права власності на земельні ділянки, апеляційний суд вдався до з'ясування питань технічного документального оформлення прав на землю у супереч п. 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 про постійне користування земельними ділянками, яким дано офіційне тлумачення положенням ЗК України щодо підстав набуття особами прав на землю, за яким оформлення прав на земельні ділянки не відноситься ЗК України як до таких.

Крім того, оскільки вимоги про визнання незаконними рішень сільради про передачу земель у власність, як і вимоги про визнання недійсними державних актів, у справі не заявлені, то суд згідно зі ст. 59 ЦПК України і ст. 125 ЗК України мав обмежитися оцінкою державних актів лише щодо їх допустимості як доказів у справі, тобто на відповідність вимогам п. 2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 за № 43, та Постанови ВР України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13.12.1992 за № 2201, в редакції, чинній на час видачі цих державних актів, що і зробив суд першої інстанції. Звідси, мотиви апеляційного суду щодо перевірки підстав виникнення права власності виходять за межі апеляційного провадження за ст. ст. 11, 303 ЦПК України.

Право на повагу своєї власності, включаючи неприпустимість втручання у мирне володіння майном, включає захист правомірних очікувань щодо певного стану речей (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Pine Valley Developments Ltd: v. Ireland», A222 (1991)). Відповідно, за практикою тлумачення ЄСПЛ визнається порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод невизнання прав на тих підставах, що рішення органом влади про перехід прав прийнято без відповідних повноважень, якщо особа має право, зокрема, на земельну ділянку, яке належним чином зафіксоване у державному реєстрі, що має значення публічного підтвердження прав, а у такої особи є всі підстави вважати дійсним надбання такого права.

Згідно із ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» у редакції, чинній на час набуття позивачами земельних ділянок, до делегованих повноважень виконавчих комітетів сільських рад відносилась реєстрація суб'єктів права власності на землю; і видача документів, що посвідчують право власності на землю. Звідси, оскільки добросовісність позивачів під час реєстрації їх прав презюмується, то протест прокурора Обухівського району Київської області щодо рішень про передання позивачам у власність земельних ділянок і результати його розгляду не мали прийматися до уваги апеляційним судом, як такі, що прийняті в порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З протоколу судового засідання апеляційного суду (а.с. 427-431) вбачається, що апеляційним судом в судовому засіданні вислухані пояснення осіб, які беруть участь у справі, обставини ж передачі земельних ділянок позивачам наявними у справі доказами апеляційним судом не перевірялися, і апеляційний суд лише обмежився посиланням на лист Обухівського районного відділу земельних ресурсів про відсутність землевпорядної технічної документації {а.с. 183).

Згідно зі ст. ст. 303-304 ЦПК України в межах апеляційного провадження суд апеляційної інстанції встановлює обставини і досліджує докази в необхідному обсязі для перевірки доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, оцінюючи докази і обґрунтовуючи своє рішення за правилами ст. ст. 212-213 ЦПК України. Проте апеляційний суд зробив свої висновки, не досліджуючи безпосередньо у судовому засіданні докази, якими обгрунтовано рішення місцевого суду, рівно як апеляційний суд не навів своїх мотивів щодо достатності і взаємозв'язків наявних у справі доказів у їх сукупності на спростування обставин, якими обгрунтовано рішення місцевого суду.

За наведених обставин апеляційний суд зробив висновки про необґрунтованість рішення місцевого суду з порушенням принципів цивільного процесу за ст. ст. 10, 11, 159, 212, 304 ЦПК України, що є істотним порушенням норм процесуального права, яке, у всякому випадку, тягне скасування судового рішення як незаконного. Разом з цим в ухвалі апеляційний суд не встановив жодної з підстав, передбачених ст. 311 ЦПК України для направлення справи на новий судовий розгляд.

Встановивши факт набуття позивачами права власності на земельні ділянки і факт використання цих земельних ділянок відповідачем, ТОВ «БМ БудМеханізація», у супереч волі їх власників, суд першої інстанції законно задовольнив пред'явлені позивачами за ч. 2 ст. 152 ЗК України і ст. 391 ЦК України негаторні позови, задоволення яких не залежить від наявності вини особи, яка допустила порушення права власності. Враховуючи, що за ст. ст. 509, 511 ЦК України зобов'язання не створюють обов'язків для третьої особи, то відповідач, ТОВ «БМ БудМеханізація», не довів правомірності своєї поведінки щодо об'єктів прав позивачів, через що втручання у господарську діяльність відповідача здійснене судом на підставах, передбачених ст. ст. 6, 49 ГК України і ст. 16 ЦК України.

Суд відзначає, що відносини права власності є суть абсолютними, через що до змісту цього права дійсно належить вимога до невизначеного кола осіб утримуватися від дій, проте згідно зі ст. ст. 1, З ЦПК України до суб'єктивних передумов процесуального права на позов відноситься юридична зацікавленість, в тому числі, відповідача та зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами. Пред'являючи вимоги визнати неправомірним володіння і користування земельними ділянками, позивачі не зазначили на осіб, які на- їх думку, порушили обов'язок утримуватися від дій, і, відповідно, з якими мають виникнути цивільно-процесуальні відносини, через що провадження у цивільній справі в цій частині вимог відкрито за відсутності спору про право - за заявою, яка за ст. ст. З, 15 ЦПК України не підлягає розгляду в порядку позовного провадження цивільного судочинства. Звідси, суд першої інстанції, вирішивши питання за суттю правильно, допустив помилку щодо форми (виду) судового рішення, яке мало б бути постановлено, що однак не перешкоджатиме зверненню до суду у разі визначення особи, як відповідача, а рішення місцевого суду не може бути скасоване з формальних міркувань.

Звідси, колегія суддів доходить висновку, що рішення місцевого суду в часині вимог позивачів визнати неправомірним володіння і користування будь-ким їхніми земельними ділянками та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні землею ухвалене з дотриманням норм процесуального права у відповідності з нормами матеріального права, є справедливим і правильним по суті, через що скасоване апеляційним судом без достатніх підстав, у зв'язку з чим має бути залишене в силі як помилково скасоване.

Разом з цим, за встановлених у справі фактичних обставин суд не може погодитися з висновком про відмову у позові про визнання права власності.

Суд, щодо цих вимог позивачів, виходить з наявного конфлікту майнових інтересів, за якого у сторін по справі виникли певні сумніви відносно наявності у позивачів прав власності, засвідчених правоустановчими документами, що викликані відсутністю технічної документації, видачею інших правоустановчих документів з приводу одного об'єкта прав (його частини).

Суд наголошує, що кожен має право на повагу його власності за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дотримання якого держава має забезпечити. У зв'язку з цим, суд відзначає, що позивачі з юридичної точки зору увесь цей час мали право користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, рівно як не відбулося примусового відчуження чи припинення прав, але де-факто через дії публічної влади щодо розпорядження спірними земельними ділянками (їх

частинами) позивачі втратили можливість власною волею визначати долю своїх земельних ділянок та отримувати з них певні вигоди, хоч би і без позбавлення їх фактичного володіння, що у сенсі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, за прецендентною практикою тлумачення ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Спорронс і Льонирот проти Швеції», А52 (1982), рішення від 30.05.2000 у справі «Бельведере Альберг'ера проти Італії»), є непрямою експропріацією у спосіб, що не сумісний з правом на повагу своєї власності, наслідком чого у цій справі є заперечення самої дійсності прав позивачів.

Вчинення дій відповідачами в приватних інтересах третіх осіб відносно спірних земельних ділянок без попереднього в установленому порядку припинення прав позивачів є втручанням з порушенням ч. 5 ст. 116 ЗК України, тобто свавільним, а не на умовах, встановлених законом, і не визнається таким, що є «в інтересах суспільства» (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс проти Сполученого Королівства», А98 (1986)).

Держава ж має відповідати з точки зору ст. 1 зазначеного Першого протоколу, в тому числі, за втручання у право на повагу своєї власності, яке слідує з правочинів між третіми особами.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод на - національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певну свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але, у всякому випадку, забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (зокрема, рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі»).

Згідно з ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється і шляхом визнання прав. Оскільки у контексті ст. ст. 3-5 ЗК України земельні відносини, як предмет правового регулювання, є суспільними відносинами з приводу землі як природного об'єкту і можливості введення його у товарний обіг, встановлення щодо нього певних правових титулів, то щодо суб'єктивних прав захисту права власності способом його визнання згідно з ст. 9 ЦК України належить застосовувати правила ст. ст. 15, 16, 392 ЦК України, за якими власник має самостійний позов про визнання його прав у разі оспорений, заперечення чи невизнання таких третіми особами, з якими власник не перебуває у відносних цивільно-правових відносинах з приводу спірного майна, хоч би власник і мав правоустановчий документ. Така констатація перед третіми особами факту приналежності майна без зобов'язання до певних дій усуває сумніви у праві, повністю забезпечуючи майновий інтерес позивачів, і цілком відповідає вимогам ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо ефективності способу правового захисту, щоб забезпечити право на повагу своєї власності.

Таким чином, встановивши, що відповідач, ТОВ «БМ БудМеханізація», заперечуючи проти негаторних позовів, до того ж не визнає прав позивачів на спірні земельні ділянки, і встановивши, що земельні ділянки позивачів і третьої особи за місцем розташування накладаються через невпорядкованість вулиць населеного пункту за відсутності технічної документації, що є свідченням оспорення прав на землю з боку відповідача, Підгірцівської сільської ради, суд першої інстанції мав підстави для захисту прав власності позивачів відповідно до ст. ст. 15, 392 ЦК України, але не застосував ці норми цивільного права.

За таких обставин наявні підстави за ст. 341 ЦПК України для скасування рішення місцевого суду і ухвалення нового рішення у справі в цій частині позовних вимог з задоволенням позовів про визнання повністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають перерозподілу понесені у справі судові витрати, виходячи з того, що позови про визнання права власності задоволені повністю, як і вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю, рівно як і витрати представників позивачів на оплату судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Керуючись, ст. ст. 88, 323, 336, 341, 343, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 липня 2006 року скасувати повністю.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2006 року в часині відмови у задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про визнання права власності скасувати, і ухвалити нове рішення у справі.

Позови ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ БудМеханізація» (код ЄДРПОУ 32424632, м. Київ) про визнання права власності задовольнити повністю.

Визнати, за кожним окремо, право приватної власності на наступні земельні ділянки на вулиці Боровкова у с. Підгірці Обухівського району Київської області, а саме за: ОСОБА_1 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за НОМЕР_3, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_3 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за НОМЕР_4, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_2 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ заНОМЕР_5, що виданий 1X06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_4 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за НОМЕР_6, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_5 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за НОМЕР_7, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_6 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ заНОМЕР_7, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_7 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за № НОМЕР_2, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_8 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за НОМЕР_8, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003;

ОСОБА_9 - площею 0, 5 га у межах, зазначених за описом у державному акті на право приватної власності на землю серії РЗ за НОМЕР_9, що виданий 17.06.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 30.04.2003.

В іншій часині рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2006 року, що було помилково скасоване апеляційним судом, залишити в силі.

Стягнути з Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області та «Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ БудМеханізація», з кожного окремо, на користь ОСОБА_1 по 67 гривень 50 коп.

Стягнути з Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ БудМеханізація», з кожного окремо, на користь ОСОБА_13 по 264 гривні 93 копійки судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ БудМеханізація», з кожного окремо, на користь ОСОБА_10 по 264 гривні 93 копійки судового збору за подання касаційної скарги і по 15 гривень понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, остаточне і оскарженню не підлягає.