Постанова № 21955799, 15.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

15.02.2012 р. Справа № 2а-8198/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. за участю секретаря судового засідання Салової І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства фірми "ВАНТ ПЛЮС", вул. Г.Петрової , 18, кв. 24 (вул.Бузника,16,кв24,Миколаїв,54010 доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г.Петрової, 2-А,Миколаїв,54029 проскасування податкового повідомлення - рішення № 0000330231 від 25.10.2011р., ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство фірма «ВАНТ ПЛЮС»(далі по тексту ППФ «ВАНТ ПЛЮС», підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі по тексту ДПІ, відповідач) №0000330231 від 25.10.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість на суму 78958грн. 75коп., вказавши на безпідставність аргументації вказаного рішення (безтоварність господарських операцій, недійсність правочинів по контрагенту-постачальнику ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО»).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про законність дій по проведенню перевірки субєкта господарювання та застосування санкцій за порушення податкового законодавства, оскільки в податковій звітності за листопад-грудень 2010 року відобразив результати здійснення господарських операцій з ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО», які є недійсними та безтоварними, оскільки в ланцюгах постачальників ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО»є недобросовісні учасники господарських правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову і можливість його задоволення. Доводи відповідача про безпідставність заявлених вимог були предметом судового дослідження та визнані судом невмотивованими, виходячи з наступного.

Приватне підприємство фірма «ВАНТ ПЛЮС»(надалі по тексту - підприємство, позивач) перебуває на обліку в ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва.

В період з 29.09.2011 по 05.10.2011 відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка ППФ «ВАНТ ПЛЮС».

За наслідками перевірки контролюючим органом складено акт «Про результати документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства фірми «ВАНТ ПЛЮС»(код ЄДРПОУ 22436873) з питань взаємовідносин з ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО».

Відповідно до розділу 4 (висновки) акта перевірки, перевіркою встановлено порушення підприємством пп.7.4.1 п.7.4 та пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 63167грн., у тому числі: за листопад 2010 року на суму 20667грн., за грудень 2010 року на суму 42500грн..

25 жовтня 2011 року на підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000330231 від 25.10.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість на суму 78958грн. 75коп., із яких за основним платежем 63167грн., за штрафними санкціями 15791грн. 75коп..

Підставою для визначення суми податкового зобовязання за платежем з податку на додану вартість є висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки, щодо недійсність правочинів укладених позивачем з контрагентом, в звязку з безтоварністю господарських операцій.

Ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій субєкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на субєкта владних повноважень обовязок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його права, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.4-5 роз.1 Порядку оформлення документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N984 від 22.12.2010 (далі по тексту Наказ №984) акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

При цьому, із акта перевірки не вбачається аргументоване викладення інкримінованих діянь, що суперечить вимогам Порядку оформлення документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N984 від 22.12.2010 (далі по тексту Наказ №984), із приписів якого слідує, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання. В акті перевірки відсутні посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність фактів порушень товариством податкового законодавства.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. №996-XIV передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Правові норми Закону №509 та Наказу №984 не надають право посадовим особам державної податкової служби здійснювати перевірки (робити висновки) без дослідження (надання) необхідних документів.

При розгляді справи встановлено, що 29 липня 2010 року між Українським державним підприємством поштового звязку «Укрпошта»(замовник) та ППФ «ВАНТ ПЛЮС»(підрядник) було укладено договір підряду №210/10, відповідно до умов якого підрядник зобовязався виконати роботи по заміні вікон в міських відділеннях звязку ЦПЗ №1 на металопластикові відповідно до проектнокошторисної документації, а замовник прийняти та оплатити їх. Згідно п. 2.1. договору та договірної ціни вартість робіт склала 299976,00грн.. Відповідно до п. 5.1.4 договору підряду №210/10 підрядник має право залучити при необхідності для виконання спеціальних робіт субпідрядні спеціалізовані організації. Для вчасного виконання замовлення позивачем укладено договір підряду з ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО», відповідно до умов якого ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО»зобовязалося виконати роботи по заміні вікон в міських відділеннях звязку ЦПЗ №1 відповідно до проектнокошторисної документації, а замовник прийняти та оплатити їх. На виконання умов угоди, ТОВ «МИК БУДІВНИЦТВО»виконало підрядні роботи по заміні вікон на суму 283164,00грн., що підтверджується: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2010 року на суму 90000,00грн.; актом №1 приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2010 року на суму 90000,00 грн.; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 150000,00грн.; актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 150000,00грн.; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 43164,00грн.; актом № 3 приймання виконаних підрядних робіт за грудень - 2 2010 року на суму 43164,00грн.. Позивач оплатив виконані роботи у повному обсязі на суму 283164,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №05 від 24.11.2010 на суму 90000,00грн., платіжним дорученням №08 від 24.12.2010 на суму 150000,00грн., платіжним дорученням №11 від 28.12.2010 на суму 43164,00грн.. 29 грудня 2010 року Українське державне підприємство поштового звязку «Укрпошта»прийняла у позивача роботи, про що був складений акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 287876,40грн..

28.10.2010 між АТЗТ «Промбуд2»(замовник) та ППФ «ВАНТ ПЛЮС»(підрядник) було укладено договір підряду, відповідно до умов якого підрядник зобовязався виконати роботи по утепленню фасаду будинку УДППЗ «Укрпошта»по вул.Новозаводській,1 в м.Миколаєві відповідно до проектнокошторисної документації, а замовник прийняти та оплатити їх. Згідно п. 2.1. вартість робіт за договором визначається на підставі проектнокошторисної документації, фактично виконаних робіт, на момент підписання договору становить відповідно до договірної ціни 95890,00грн.., в тому числі ПДВ 15981,60грн.. Для виконання замовлення ППФ «ВАНТ ПЛЮС» залучив до виконання робіт ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО», яке на підставі укладеного договору підряду виконало підрядні роботи по утепленню фасаду будинку УДППЗ «Укрпошта»на суму 95 836,00 грн., що підтверджується: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2010 року на суму 34000,00 грн.; актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2010 року на суму 34000,00 грн.; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 15000,00 грн.; актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2 2010 року на суму 15000,00 грн.; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 27000,00 грн.; актом № 3 приймання виконаних підрядних робіт за грудень - 3 2010 року на суму 27 000,00грн.; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 19 836,00грн.; актом № 4 приймання виконаних підрядних робіт за грудень - 4 2010 року на суму 19 836,00грн.. Позивач оплатив виконані роботи у повному обсязі на суму 95 891,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №03 від 04.11.2010 на суму 34000,00 грн.; №06 від 07.12.2010 на суму 15000,00грн.; № 07 від 10.12.2010 на суму 27000,00грн.; №11 від 28.12.2010 на суму 19836,00грн.. АТЗТ «Промбуд2»прийняло виконані роботи по утепленню фасаду будинку УДППЗ «Укрпошта»по вул.Новозаводській,1 в м.Миколаєві, про що АТЗТ«Промбуд2»та ППФ «ВАНТ ПЛЮС»підписали акт виконаних робіт за грудень 2010 року та довідку про вартість виконаних підрядних робіт на суму 95889,60грн.. ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО» видало позивачу податкові накладні від 04.11.2010. на суму 34000,00грн., від 25.11.2010 на суму 90000,00грн., від 07.12.2010 на суму 15000,00грн., від 24.12.2010 на суму 150000,00грн., від 28.12.2010 на суму 63000,00грн..

Відповідно наданих до суду первинних документів (договорів, податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, актів виконаних робіт), учасниками угод зобовязання за договорами реально виконані. Крім того, фактичне виконання зазначених робіт підтверджено свідченнями ОСОБА_2 ОСОБА_1, ОСОБА_3 (особи, які безпосередньо приймали участь в виконанні робіт від ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО»), ОСОБА_4 (особа, яка обіймала посаду директора ППФ «ВАНТ ПЛЮС»на момент укладення договорів на виконання підрядних робіт з ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО», АТЗТ «Промбуд2»та особисто приймала виконані роботи і підписувала акти виконаних робіт).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Системний аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обовязкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних поставщик був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.

Таким чином, оскільки відповідачем (субєктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про недійсність правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО», є бездоказовими.

Підтвердженням реального здійснення позивачем господарських операцій є наявність платіжних доручень, видаткових накладних, податкових накладних, актів виконаних робіт, свідчень осіб, які безпосередньо виконували підрядні роботи.

З врахуванням того, що позивачем надано контролюючому органу первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення придбання на підставі цивільно-правових угод для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про нікчемність правочинів, вчинених за участю ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО»по мотивам не спрямованості правочинів, які, на думку відповідача, суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Відповідач не надав суду допустимих та достатніх доказів на обґрунтування припущень викладених в акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства. Стосовно зазначених у податковому повідомлені-рішенні порушень вимог п.п.7.4.1 п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті допущення яких позивачеві донараховано зобовязання з податку на додану вартість, суд вважає їх невмотивованими та неаргументованими належними доказами. Вказані висновки спростовуються вищенаведеними фактичними даними і не можуть слугувати підставою для нарахування зобовязань з податку на додану вартість в випадку, що є предметом судового дослідження.

Доводи відповідача про порушення позивачем ст.ст.203, 215, 216 ЦК України щодо правочинів, вчинених позивачем з контрагентом (ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО») ґрунтуються на здогадах, є абстрактними і не можуть взагалі прийматися як обґрунтування висновку, оскільки базуються на припущеннях, що зроблені без врахування первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, не є доказом і не можуть бути покладені в основу висновків, що тягнуть за собою негативні наслідки для добросовісного субєкта господарювання. Висновки про порушення субєктом господарювання низки статей ЦК України, без дослідження позиції та аргументів контрагента позивача, в даному конкретному випадку є невмотивованими, в тому числі, оскільки базуються тільки на умовиводах про недобросовісність не безпосереднього контрагента позивача -ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО», а контрагентів ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО», з якими позивач взагалі не мав ніяких правових відносин.

Відповідно до податкового розрахунку комунального податку за третій та четвертий квартали 2010 на ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО»кількісний склад працівників становив 3 особи. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що для виконання підрядних робіт підприємством (ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО») додатково залучались працівники за трудовими угодами.

Судження відповідача про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО»(придбання позивачем за договорами підряду робіт (послуг) у ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО»), яке в ланцюгах постачання товарів має недобросовісних платників податків в даному випадку не має правового значення, оскільки предметом господарської операції між позивачем та ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО» були послуги власного виробництва, а тому застосування схеми відслідкування поставок по ланцюгам постачання взагалі не може бути застосована до правовідносин, що є предметом судового дослідження, оскільки ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО» відносно позивача є виробником послуг за договорами підряду на виконання робіт та їх першим реалізатором.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ у звязку з невиконанням своїх обовязків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі ненарахування і несплата податкових зобовязань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п.53 рішення в справі «Булвес»АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі Шоста Директива). Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18.03.2004 р. № 1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО».

Таким чином, відповідач, який є субєктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.98, 158-163, 167 КАС України,

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва №0000330231 від 25.10.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства фірми «ВАНТ ПЛЮС» 29 (двадцять дев'ять) гривень 55 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний