Постанова № 21947614, 24.01.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 року 16:10 Справа № 2а-0870/10795/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представника позивача ОСОБА_1 (довіреність від 05 січня 2012 року), представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 01 лютого 2011 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення.

21 листопада 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя» (далі іменується позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі іменується відповідач), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.07.2011 №0003462302.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкове повідомлення-рішення від 12.07.2011 №0003462302 винесене відповідачем за відсутності на це законних підстав та базувалось на необґрунтованих висновках, викладених в акті перевірки, а відтак підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 26.12.2011 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

24.01.2012 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, надав письмові заперечення на адміністративний позов та просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 24.01.2012.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя», отримав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 25.10.2004, а відтак набув правового статусу субєкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

За приписами ст. 93 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя» зареєстроване за юридичною адресою: 69095, місто Запоріжжя, вулиця Українська, будинок №52.

На підставі направлень на перевірку №457, №458, №484, №468, №485 від 10.05.2011 та наказу керівника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя, відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя», за результатами якої складено акт від 29.06.2011 №156/23-2/33243097 про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011 (далі іменується Акт перевірки) (а.с. 7, том 1).

Актом перевірки встановлено порушення ТОВ «ВПЛ «Запоріжжя»: пп. 7.2.3, абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, занижено податку на додану вартість на загальну суму 277627 грн. 00 коп. за періоди: квітень 2010 року 63777 грн. 00 коп., травень 2010 року 51450 грн. 00 коп., червень 2010 року 54225 грн. 00 коп., серпень 2010 року 48983 грн. 00 коп., вересень 2010 року 59192 грн. 00 коп.; пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, пп. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010, пп. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, позивач звернувся до начальника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя з письмовими запереченнями до акту від 08.07.2011 (а.с. 84, том 1).

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.07.2011 №0003462302, яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 347033 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 277627 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 69406 грн. 75 коп. (а.с. 64, том 1).

В ході адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 12.07.2011 №0003462302 рішенням Державної податкової адміністрації в Запорізькій області від 29.09.2011 (а.с. 69, том 1) та рішенням Державної податкової служби України від 02.11.2011 (а.с. 73, том 1) скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Як встановлено судом, обєктом дослідження та перевірки відповідачем були господарські операції з придбання товарів, робіт та послуг між ТОВ «ВПО «Запоріжжя» та ТОВ «Моноліт-Строй», ТОВ «Імпекс 2008», ТОВ «ТОП Сейл Сістем», ТОВ «КТА-Схід-2009» та ТОВ «Востокстройінвест 2006» за період з 01.04.2010 по 31.03.2011.

З дослідженого в судовому засіданні Акту перевірки та матеріалів справи встановлено, що фактичною підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 12.07.2011 №0003462302 слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем пп. 7.2.3, абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, занижено податку на додану вартість на загальну суму 277627 грн. 00 коп. за періоди: квітень 2010 року 63777 грн. 00 коп., травень 2010 року 51450 грн. 00 коп., червень 2010 року 54225 грн. 00 коп., серпень 2010 року 48983 грн. 00 коп., вересень 2010 року 59192 грн. 00 коп.; пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, пп. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010, пп. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіряючи наведений податковим органом висновок і прийнятий на його підставі правовий акт індивідуальної дії на предмет відповідності вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем було подано до контролюючого органу: податкову накладну від 25.09.2010 №251009 (контрагент ТОВ «Імпекс-2008») на загальну суму постановленого товару в розмірі 360054 грн. 35 коп. із визначенням суми податку на додану вартість в розмірі 60009 грн. 06 коп. (а.с. 89, том 1), що відображено позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних №9 (а.с. 18, том 2); податкову накладну від 30.08.2010 №300805 та від 30.04.2010 №300409 (контрагент ТОВ «Востокстройінвест 2006») на загальну суму наданих робіт та послуг в розмірі 47643 грн. 60 коп. з визначенням суми податку на додану вартість в розмірі 7940 грн. 60 коп. (а.с. 90, 91, том 1), що відображено позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних №8 та №4 (а.с. 32, том 2); податкову накладну від 27.04.2010 №270402 (контрагент ТОВ «Моноліт-Строй») на загальну суму наданих робіт на послуг в розмірі 342618 грн. 40 коп. із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 57103 грн. 07 коп. (а.с. 92, том 1), що відображено позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних №4 (а.с. 4, том 2); податкову накладну від 12.05.2010 №120504 (контрагент ТОВ «ТОП Сейл Сістем») на загальну суму поставленого товару в розмірі 312644 грн. 82 коп. із визначенням суми податку на додану вартість в розмірі 52107 грн. 47 коп. (а.с. 93, том 1), що також відображено позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних №5 (а.с. 38, том 2); податкову накладну від 29.06.2010 №290613 (контрагент ТОВ «КТА-Схід-2009») на загальну суму поставленого товару в розмірі 329942 грн. 62 коп. із визначенням суми податку на додану вартість в розмірі 54990 грн. 44 коп. (а.с. 94, том 1), що також відображено позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних №6.

На підтвердження здійснення господарських операцій, позивачем надано, а судом досліджено ряд первинних (бухгалтерських) документів, а саме: контрагент ТОВ «Імпекс-2008» акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей №№1-32 (а.с. 102-133 , том 1); видаткова накладна від 25.09.2010 №251009 на загальну суму в розмірі 360054 грн. 53 коп. (а.с. 145, том 1); контрагент ТОВ «Востокстройінвест 2006» акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт №2 за квітень 2010 року (а.с. 134, том 1); довідка про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (а.с. 138, том 1); локальний кошторис №2-1-1 (а.с. 139, том 1); контрагент «Моноліт-Строй» акт приймання-передачі робіт №2704001 (а.с. 146, том 1); дефектний акт від 05.04.2010 (а.с. 147, том 1); відомість матеріалів до дефектного акта від 05.04.2010 (а.с. 148, том 1); контрагент ТОВ «ТОП Сейл Сістем» видаткова накладена від 12.05.2010 на загальну суму в розмірі 312644 грн. 82 коп. (а.с. 149, том 1); контрагент ТОВ «КТА-Схід-2009» видаткова накладна від 29.06.2010 на загальну суму в розмірі 329942 грн. 62 коп. (а.с. 150, том 1).

Позивачем надано суду докази подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, що підтверджується належним чином засвідченими копіями первинних документів, які знаходяться в матеріалах справи. Дані докази спростовують висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, про те, що придбані товари та надані роботи і послуги не використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

В Акті перевірки зазначено, що господарські операції не носять реальний характер при наявності в тих чи інших випадках таких обставин як: неможливість здійснення контрагентами операцій з урахуванням місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, відсутність у інших контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності технічного, управлінського персоналу, виробничих активів, транспортних засобів, складських та офісних приміщень; неправильне, неточне або помилкове ведення контрагентами бухгалтерського (податкового) обліку, тощо.

Суд не погоджується з такими висновками контролюючого органу з огляду на наступне.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Проподаток на додану вартість».

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку.

В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару, робіт та послуг не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суд оцінивши докази по справі у їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, не спростовані як докази позивача, так і власно надана інформація.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 12, 14, 158 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне обєднання «Запоріжжя» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 12 липня 2011 року №0003462302.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська