Постанова № 21946334, 25.01.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 року ( о 16 год. 45 хв.)                               Справа № 2а-0870/11024/11

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А3840

про стягнення грошової компенсації замість не отриманого речового майна

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А3840 (далі – Військова частина А3840, відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача та здійснити виплату грошової компенсації замість не отриманого речового майна у розмірі 6213,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII), Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі – Закон № 1934-XII), Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444 (далі Постанова № 1444) та зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині А3840 в м. Мелітополі Запорізької області, у якій знаходився на фінансовому та продовольчому забезпеченні. Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 21.09.2011 № 649 був звільнений з військової служби у запас за п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (у зв’язку із закінченням строку контракту) та з 29.10.2011 виключений зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення відповідно до витягу з наказу Командира військової частини А3840 від 28.10.2011 № 204. Позивач також вказує, що за час проходження військової служби йому була призначена грошова компенсація замість речового майна, однак ця компенсація не була сплачена за час проходження військової служби, а при звільненні з військової служби з ним повний грошовий розрахунок здійснено не було, заборгованість з виплати грошової компенсації замість речового майна становить 6213,45 грн. Просить стягнути з відповідача грошову компенсацію замість не отриманого речового майна у розмірі 6213,45 грн.

Позивач у судове засідання не з’явився, проте 25.01.2012 надав суду клопотання (вх. № 3231) про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, проте 25.01.2012 надав суду клопотання (вх. № 3228) про розгляд справи без його участі. Крім того, від представника відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов (вх. № 3233). Із змісту заперечення вбачається, що відповідач визнав адміністративний позов частково. Представник відповідача зазначає, що Законом України від 17.02.2000 № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних кошт», який набрав чинності з 11.03.2000 припинено дію ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII у частині виплати грошової компенсації за речове майно. Тому представник відповідача визнає позов на суму 830,03 грн. як компенсацію до 11.03.2000, а з 11.03.2000 на суму 5383,42 грн. в речовому еквіваленті. Також в запереченні на адміністративний позов зазначено, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2000-2005 роки» та «Про Державний бюджет України на 2006-2011 роки» витрати на грошову компенсацію замість речового майна не передбачені. Отже, представник відповідача вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації замість не отриманого речового майна на суму 830,03 грн. як компенсацію до 11.03.2000, а з 11.03.2000 на суму 5383,42 грн. у речовому еквіваленті.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ст. 41 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, за відсутності представників сторін, в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до Витягу з послужного списку особової справи майора ОСОБА_1 на військову службу він призваний 1 серпня 1986 року Джанкойським ОМВК Кримської області. Майора ОСОБА_1, старшого інженера інженерно-авіаційної служби озброєння звільнено у запас наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 21.09.2011 № 649 за п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку із закінченням строку контракту, з правом носіння військової форми одягу (витяг з наказу міститься в матеріалах справи).

Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини А3840 від 28.10.2011 № 204 термін дії контракту закінчується 29.10.2011 та саме з 29.10.2011 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Мелітопольсько-Веселівського ОРВК Запорізької області.

Виходячи з довідки від 25.10.2011 № 353М на одержання грошової компенсації замість речового майна і перелік предметів, які підлягають до видачі, дев’ять найменувань предметів на суму 830,03 грн. підлягають грошовій компенсації (належна грошова компенсація до 11.03.2000) та двадцять один предмет на суму 5383,42 грн. підлягають для видачі майном (перелік предметів, які підлягають видачі після 11.03.2000). З даною довідкою позивач ознайомився, про що свідчить відповідна відмітка.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми законодавства, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

За змістом ч. 4 ст. 9 вищенаведеного Закону порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вказаних положень Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1444. Відповідно до п. 27 даної постанови військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

Разом з тим з 11.03.2000 дію ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII призупинено Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 № 1459-III (далі – Закон № 1459-III) в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.

В подальшому були внесені зміни в Закон № 1459-III, згідно яких зупинення дії вищевказаної правової норми не поширювалося на військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців. Однак, як вбачається з матеріалів справи позивач до вищевказаної категорії військовослужбовців не належить.

Суд зауважує, що Закон № 1459-ІІІ, яким з 11.03.2000 було призупинено виплату грошової компенсації замість речового майна, є чинним та таким, що має вищу юридичну силу ніж Постанова № 1444.

Посилання позивача на те, що вказані обмеження суперечать як вимогам Конституції України, так і діючому законодавству, а також зменшують об'єм та зміст існуючих прав та свобод є безпідставним, оскільки відповідно до п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, а також враховуючи, що Законом № 1459-III зупинено положення ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, яка діяла у часі раніше, пріоритетними в даному випадку слід вважати положення Закону № 1459-III, а не ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII.

Суд вважає необґрунтованим посилання позивача на ст. 16 Закону № 1934-XII, згідно якої військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі, оскільки в зазначеній статті не передбачено право військовослужбовців на одержання грошової компенсації за не отримане речове забезпечення.

Таким чином, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20.12.1991 по 11.03.2000.

Згідно ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме відповідно до довідки № 353М від 25.10.2011 позивач має право на отримання грошової компенсації замість не отриманого речового майна належного до видачі до 11.03.2000 у розмірі 830,03 грн.

На момент розгляду справи в суді представник відповідача визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 830,03 грн., але вказана сума відповідачем не сплачена.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А3840 (ідентифікаційний код 22990428) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію замість не отриманого речового майна у розмірі 830,03 грн. (вісімсот тридцять гривень 03 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 0,44 грн. (нуль гривень 44 копійки).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) І.В.Батрак

Постанова виготовлена та підписана у повному обсязі 30.01.2012.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя І.В.Батрак