Постанова № 21943705, 20.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/16572/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Голуб В.А.

при секретаріПітель В.М.

за участю:

представника позивача Чебаненка Є.О.,

представника відповідача Гнитько Н.В.,

представник третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «WEF TRANS», третя особа Донецький міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 19 255, 23 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Приватного підприємства «WEF TRANS» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 19 255, 23 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2012 року Донецький міський центр зайнятості залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

В обґрунтування позову позивач вказав, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік Приватного підприємства «WEF TRANS», що наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 54 особи. Таким чином, згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» на Приватному підприємстві «WEF TRANS» у 2010 році повинні бути працевлаштовані 2 інваліди. Фактично ж, згідно даних, наданих підприємством у звіті, працював 1 інвалід. Отже, Приватне підприємство «WEF TRANS» не виконало норматив по створенню 1 робочого місця з працевлаштування інвалідів.

Згідно розрахунку, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання Приватним підприємством «WEF TRANS» нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, становить 18 479, 63 грн.

Відповідачем адміністративно господарські санкції станом на 02 серпня 2011 року не сплачені, тому на підставі ст. 20 Закону та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», порушення термінів сплати, тягне за собою нарахування пені, яка станом на 02 вересня 2011 року складає 775, 60 грн.

Загальна сума позову з урахуванням пені становить 19 255, 23 грн. Тому позивач просить стягнути вказану суму боргу з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач з адміністративним позовом не погодився та надав письмові заперечення, відповідно до яких зазначив, що відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалідом є особа за стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах Медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в України» від 06.10.2005 року № 2961- IV робочим місцем інваліда може бути:

-робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

-спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

За приписом ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

В п. 32 Положення про Медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 22.02.1992 року зазначено, що Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в м. Києві та м. Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінні міської районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

Таким чином, на думку представника відповідача, законодавство України пов'язує виконання підприємством положень Закону стосовно забезпечення працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендації Медико-соціальної експертизи, за відсутності яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися для працевлаштування.

Крім цього, представник відповідача на згодний з вимогою позивача про сплату адміністративно-господарських санкції в зв'язку з тим, що Приватним підприємством «WEF TRANS» у 2010 pоці надавалися звіти по формі 3-ПН у Фонд зайнятості про наявність вільних місць для працевлаштування інвалідів. Також, Приватне підприємство «WEF TRANS» направляло листи до Донецького обласного управління Пенсійного фонду України, Фонду соціального захисту інвалідів, Донецького обласного управління праці та соціального захисту населення, Донецького обласного центру зайнятості з проханням допомогти у направленні до підприємства інвалідів.

Виходячи зі змісту ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на підприємство не покладений обов'язок займатися пошуком інвалідів для їх подальшого працевлаштування, воно зобов'язане забезпечити працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для інвалідів, з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Представник відповідача вказує, що оскільки на підприємство не були направлені конкретні інваліди для працевлаштування, то відповідач не мав можливості додержати встановленого нормативу та прийняти на роботу інвалідів у кількості, встановленій нормативом.

На думку представника відповідача, підприємство повинно тільки створювати робоче місце інваліда. А у випадку, якщо вищевказані органи або самі інваліди не звернуться для працевлаштування, адміністративно-господарські санкції за відсутність інвалідів на робочих місцях не повинні сплачуватися.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи на підставі наявних в ній доказів.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне.

Позивач Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 18.07.1991 року, ідентифікаційний код юридичної особи 13492430, що підтверджується Довідкою АА № 466723 з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.11).

Відповідач Приватне підприємство «WEF TRANS» - зареєстрований 22.01.1999 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 30261684, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 313171 (а.с.58).

24 лютого 2011 року відповідачем був наданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік. Згідно звіту в 2010 році на підприємстві відповідача працювало 54 особи, з них 2 інваліди повинні бути працевлаштовані на підприємстві. Фактично на підприємстві у 2010 році працював 1 інвалід (а.с. 8).

Згідно інформації Донецького міського центру зайнятості, у 2010 році Приватним підприємством «WEF TRANS» надавалися звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН, в тому числі для працевлаштування інвалідів. Крім того, 10.06.2010 року підприємство приймало участь у ярмарку вакансій, на якому було представлено більш ніж 155 вакансій, в тому числі вакансії для інвалідів.

Таким чином, відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обовязком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обовязок статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом N 875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вимоги закону виконав, та в його діях немає складу правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «WEF TRANS», третя особа Донецький міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 19 255, 23 грн., не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «WEF TRANS», третя особа Донецький міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 19 255, 23 грн., відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 20 лютого 2012 року. Постанову у повному обсязі виготовлено 24 лютого 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голуб В. А.