Постанова № 21943199, 04.10.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2011 р. справа № 2а/0570/14193/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ушенка С. В.

при секретаріГришаєві Є.Є.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донкокс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2011р. № 0000792340 та № 0000782340, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донкокс» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2011р. № 0000792340 та № 0000782340.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем була проведена позапланова виїзна доументальна перевірка з питань правомірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2010р. по 31.12.2010р., в ході якої були встановлені порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п.7.4., п.п.7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.1, п.п.5.2.1. п.5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За результатами перевірки складено акт перевірки від 15.02.2011р. № 376/23-3/30962277 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.03.2011р. № 0000792340, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 661402, 50 грн. та №0000782340, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 826 752, 50 грн. Позивач наголошує на тому, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають нормам діючого законодавства. Відподачем безпідставно в зазначеному акті зроблені висновки про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ ТД «Східвугілля», висновки не грунтуються на фактичних обставинах укладення та виконання правочину.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та документи на їх підтвердження, просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, надав письмові заперечення та пояснення про те, що позивачем до перевірки не надано належних документів, які б підтверджували факт отримання/перевезення товару, а також інших документів, які б свідчили про рух та отримання продукції позивачем саме від ТОВ ТД «Східвугілля». Відповідачем зазначено, що контрагент позивача за спірним договором поставки від 22.06.2010р. № 22/06 ВП є ТОВ ТД «Східвугілля», у якого відсутнє виробниче, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, у зв`язку з чим укладений між ними правочин є нікчемним. Просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, повно, об`єктивно та всебічно дослідивши всі обставини справи та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донкокс», є юридичною особою, ідентифікаційний код 30962277, зареєстрований Виконавчим комітетом Донецької міської ради 15.05.2000р., що підтверджується витягом з ЄДРПОУ серії АА № 468422.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.05.2000р. № 100347176 серії НБ № 135564, позивач є платником податку на додану вартість, знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Київському районі м. Донецька.

Відповідачем відповідно до наказу від 21.01.2011р. № 80, на підставі направлення від 24.01.2011р. № 004047 та у відповідності до п.п. 20.1.4., п.п. 20.1.6. п. 20.1. ст. 20, п.п. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.1. п. 78.1., п. 78.4. ст. 78, п. 82.2. ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Донкокс» з питання правомірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2010р. по 31.12.2010р. по відносинам з ТОВ ТД «Східвугілля», за результатами якої складено акт від 15.02.2011р. № 376/23-3/30962277.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п.7.4., п.п.7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.1, п.п.5.2.1. п.5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв`язку з чим ним занижено суму податкових зобов`язань, заявлену у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року, у розмірі 529122 грн., та занижено суму податкових зобов`язань з податку на прибуток за 2 квартал 2010 року у розмірі 661 402 грн.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011р. № 0000792340, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 661402, 50 грн., у тому числі 529122,00 грн. - за основним платежем та 132280, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, за порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п.7.4., п.п.7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011р. № 0000782340, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 826752, 50 грн., у тому числі 661402, 00 грн. - за основним платежем та 165350, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, за порушення п. 5.1, п.п.5.2.1. п.5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скарги до ДПА у Донецькій області та ДПА України, рішеннями яких податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з ТОВ ТД «Східвугілля», правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу валових витрат звітного податкового періоду суми витрат, повязаних із виконанням договору поставки, укладеного із ТОВ ТД «Східвугілля», і правильності формування податкового кредиту.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з ТОВ ТД «Східвугілля» не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ ТД «Східвугілля» укладено договір поставки від 22.06.2010р. № 22/06 ВП, згідно з яким постачальник (ТОВ ТД «Східвугілля») зобовязується поставити у власність, а покупець (позивач) прийняти та оплатити вугільну продукцію (товар) по марочному складу, цінам та кількості, зазначеним в специфікаціях до договору, які є його невід`ємною частиною. Відповідно до пункту 10.3 договір діє до 31.12.2010р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 2 договору визначено, що товар, зазначений у специфікаціях, постачається покупцю на умовах «Франкоперевізник FCA» залізнична станція відправлення відповідно до Правил «Інкотермс» в редакції 2000 року. Товар постачається залізничним транспортом, датою поставки товару є дата штемпеля залізничної станції відправлення на залізничній квитанції, по кожній партії товару постачальник передає покупцю оригінали або засвідчені копії залізничних квитанцій, посвідчення якості, рахунок-фактуру, лист вантажовідправника щодо права власності на товар, акт приймання-передачі та податкову накладну на поставлений товар. Покупець самостійно оплачує транспортні видатки по доставці товару до станції призначення (п. 4.5 договору).

Виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ ТД «Східвугілля» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: специфікаціях до договору № 22/06 ВП від 22.06.2010р. із визначенням марочного складу, ціни, кількості та отримувача вугільної продукції, рахунках-фактурах від 25.06.2010р. № 103 та від 29.06.2010р. № 110, актах приймання-передачі від 25.06.2010р. № 103 та від 29.06.2010р. № 110, податкових накладних від 25.06.2010р. № 103 та від 29.06.2010р. №110.

Товар передавався та приймався керівниками підприємств відповідно до статті 65 Господарського кодексу України, якою передбачено, що керівники підприємств без доручення діють від імені підприємства.

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі, що також підтверджено наявними в матерілах справи платіжними дорученнями. Даний факт не є спірним між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ТД «Східвугілля» в періоді, в якому податковим органом встановлені порушення, на виконання умов договору від 22.06.2010р. №22/06 ВП з ТОВ «Донкокс» складено і видано позивачеві наступні податкові накладні: від 25.06.2010р. № 103 на суму з податком на додану вартість 1104240, 00 грн. та від 29.06.2010р. № 110 на суму з податком на додану вартість 2070490, 50 грн.

Крім того, на підтвердження обставини того, що поставки товару мали реальний характер, позивачем надані до матеріалів справи сертифікати якості вугільного концентрату, гарантійні листи щодо права власності на товар, залізничні квитанції.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1. Закону, платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1. цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9. та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1. статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за 2-й квартал 2010 року та відповідність даних, що містяться в наданій податковій звітності, даним первинного бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1. пункту 5.2. цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Крім того, у п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10. наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Судом встановлено, що ТОВ «Донкокс» та ТОВ «Лемтранс»» (експедитор) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від 30.11.2000р. № 737 строком дії до 31.12.2001р., з його подальщою пролонгацією у випадку відсутності письмової ініціативи однієї із сторін щодо його розірвання.

Згідно умов даного договору експедитор виконує експедиційні послуги щодо організації перевезення вантажів ТОВ «Донкокс», інших транспортних послуг, а ТОВ «Донкокс» оплачує надані послуги. Пунктом 2.1.1. договору визначено, що експедитор організовує перевезення вантажів ТОВ «Донкокс» залізничним транспортом та надає інші транспортні послуги як самостійно, так і шляхом укладення відповідних договорів із залізницею від свого імені та за рахунок ТОВ «Донкокс».

Виконання умов зазначеного договору підтверджено наявними в матеріалах справи звітами експедитора, актами звірки розрахунків, рахунками, податковими накладними, виданими ТОВ «Лемтранс» позивачеві, залізничними квитанціями № 52678809 від 24.06.2010р., № 52678816 від 24.06.2010р. та №52678829 від 25.06.2010р.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідженням в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних від 25.06.2010р. № 103 та від 29.06.2010р. № 110, виписаних ТОВ ТД «Східвугілля» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках договору поставки від 22.06.2010р. № 22/06 ВП, судом встановлена їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту за червень 2010 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ ТД «Східвугілля» 01.12.2009р. зареєстроване виконавчим комітетом Антрацитівської міської ради Луганської області в якості юридичної особи, знаходиться на податковому обліку в Антрацитівській ОДПІ у Луганській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується Актом Антрацитівської ОДПІ від 10.12.2010р. № 978/23-36621665 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ ТД «Східвугілля» з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.05.2010р. по 31.10.2010р.

Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний під час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Таким чином, постачальник позивача ТОВ ТД «Східвугілля» на час здійснення господарської операції мав статус юридичної особи, та, як наслідок, мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів та був наділений правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Судом встановлено, що Антрацитівською ОДПІ у Луганській області складено акт від 10.12.2010р. № 978/23-36621665 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ ТД «Східвугілля» з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.05.2010р. по 31.10.2010р.

В зазначеному акті визначено, що ТОВ ТД «Східвугілля» не знаходиться за юридичною адресою, документи бухгалтерського та податкового обліку до перевірки не надано.

В наведеному акті відсутня інформація про те, що договір № 22/06 ВП від 22.06.2010р., укладений позивачем з ТОВ ТД «Східвугілля», є нікчемним. Вказаний договір взагалі не досліджувався Антрацитівською ОДПІ. Зазначений акт не свідчить про проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ ТД «Східвугілля», оскільки первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, податковим органом не досліджувалися, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що фактично Антрацитівською ОДПІ висновки щодо порушень ТОВ ТД «Східвугілля» податкового законодавства необгрунтовані документами первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, акт Антрацитівської ОДПІ у Луганській області від 10.12.2010р. №798/23-36621665 не може вважатися належним доказом, що свідчить про обставину укладення нікчемного правочину позивачем з ТОВ ТД «Східвугілля» та відсутність реального виконання спірного договору.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договір від 22.06.2010р. № 22/06 ВП є нікчемним, суд враховує, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що у відношенні посадових осіб як позивача, так і його контрагента ТОВ ТД «Східвугілля» кримінальна справа щодо скоєння злочинів в сфері економічної діяльності в розрізі укладення та виконання спірного договору органами дізнання та досудового слідства не порушувалась.

Доводи відповідача про те, що господарські операції за договором від 22.06.2010р. №22/06 ВП не мали реального характеру через певні недоліки заповнення залізничних квитанцій спростовуються тим, що приймання вугільної продукції здійснювалося керівником підприємства, а її поставки здійснювалися шляхом систематичного завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами. Певні недоліки у заповненні залізничних квитанцій не можуть обумовити позбавлення позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість у звязку з придбанням товарів, оскільки це право підтверджується первинними та податковими документами.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, що наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочину, укладеного з ТОВ ТД «Східвугілля», та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірний договір з ТОВ ТД «Східвугілля» спричинив зміну майнового стану позивача, тобто є реальним, спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції позивача, у договорі наявна господарська мета.

Наведене обумовлює безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п.7.4., п.п.7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.1, п.п.5.2.1. п.5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги ТОВ «Донкокс» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 2, 7-11, 17, 69-71, 72, 86, 94, 158163, 185-186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донкокс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2011р. № 0000792340 та № 0000782340 задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011р. № 0000792340, винесене Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька, про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Донкокс» податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 661 402,50 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011р. № 0000782340, винесене Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька, про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Донкокс» податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 826 752,50 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донкокс» понесені витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Повний текст постанови виготовлено 10.10.2011р., її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 04.10.2011р. в присутності представників сторін та приєднано до матеріалів справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.