Постанова № 21942112, 20.02.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/18044/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоблової О.Д.

при секретарі судового засіданняТуранській С.О.

за участю представників:

позивачаКомишного В.В.

відповідачаКоваленка В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Діардхімсервісторг»до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, третя особа: Парагін Віталій Олександрович головний податковий ревізор інспектор відділу перевірок відшкодування податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Діархімсервісторг» звернулось із адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, третя особа: Парагін Віталій Олександрович головний податковий ревізор інспектор відділу перевірок відшкодування податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області та просить:

- визнати дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області щодо встановлення правопорушення з боку позивача, викладені в акті перевірки від 26.12.2001 року №908/23-4/37232639 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Діархімсервісторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 року по 20.11.2011 року» - протиправними;

- зобовязати Дніпропетровську міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області утриматися від використання у своїй діяльності, а також від передачі іншим особам, акту перевірки від 26.12.2001 року №908/23-4/37232639 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Діархімсервісторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 року по 20.11.2011 року».

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 23.12.2011 року по 26.12.2011 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010р. по 20.11.2011р., за наслідками якої податковою інспекцією було складено акт №908/23-4/37232639 від 26.12.2011 року, за яким зроблено висновок про те, що позивачем порушено ч.5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України внаслідок чого правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, вважає такі дії відповідача протиправними, безпідставними, та такими, що базуються на необґрунтованих даних, лише на припущеннях перевіряючих, оскільки первинні бухгалтерські документи позивача не були досліджені в ході перевірки працівниками податкового органу, а такі висновки зроблені лише за результатами даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України». Позивач зазначає, що наявність розбіжностей між сумами податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними. До повноважень податкового органу згідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України не віднесено право щодо встановлення висновків в акті перевірки про нікчемність правочинів, укладених субєктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності, але відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними). Таким правом відповідач не скористався та до суду з відповідним позовом не звертався, також за результатами перевірки відповідачем не було складено і податкового повідомлення-рішення відносно порушень позивача. Позивач у позові також посилається і на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, в якій наведено розяснення щодо порушення публічного порядку, визначеного ст. 228 ЦК України, відповідно до якого необхідною та обовязковою умовою кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України є наявність умислу у формі вини, яка виразилася в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. В акті перевірки відповідачем не наведено жодного доказу того, що посадових осіб контрагентів чи позивача було притягнуто до відповідальності та наявний вирок суду, який вступив в законну силу. Акт перевірки, як зазначає позивач, не тільки не містить вищевказаних посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Позивач вважає, що відповідач, зробивши висновки в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими, а тому дії відповідача при проведенні перевірки та складанні акту перевірки є безпідставними та протиправними. Крім того, позивач посилається і на порушення відповідачем під час перевірки п.79.2 ст. 79, п.85.2 ст. 85 Податкового Кодексу України, які містять посилання на обовязковість повідомлення платника податків про час і місце проведення перевірки та необхідність дослідження всіх документів, що належать до предмета перевірки або повязані з ним, чого не було дотримано відповідачем, що призвело до неправомірних висновків відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що на підставі наказу Дніпропетровської МДПІ від 22.12.2011 року №991, на виконання постанови від 22.11.2011 року старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Миколаївській області майора юстиції Членова М.В. про призначення позапланової невиїзної документальної податкової перевірки, на підставі п.п.78.1.11 п. 78.1, п. 78.4 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02 грудня 2010 року Дніпропетровською МДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Діардхімсервісторг» з питання дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 року по 20.11.2011 року. Повідомлення від 22.09.2011 року за №393 та копія наказу органу ДПС від 22.12.2011 року за №991 було направлено поштою з повідомлення про вручення на юридичну адресу ПП «Діардхімсервісторг» 22.12.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 26.12.2011 року №908/234/37232639 та встановлено: нереальність здійснення господарських операцій ПП «Діардхімсервіс» з його контрагентами за період діяльності з 02.08.2011 року по 20.11.2011 року та юридичну дефектність первинних документів складених ПП «Діардхімсервіс»; порушення ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Діардхімсервіс». Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України. Крім цього, відповідач зазначив, що згідно аналізу баз даних встановлено, що податкова звітність за період серпень 2010 року по жовтень 2011 року підписувалась від імені ОСОБА_5, однак згідно його пояснень відібраних співробітником Управління СБ України у Дніпропетровській області бухгалтерську, фінансову та податкову звітність підприємства ОСОБА_5 не підписував. У звязку з чим відповідач вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно до п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, дії податкового органу, здійснені ним у ході перевірки, які оспорюються відповідачем, з урахуванням вищенаведених норм, віднесені до юрисдикції адміністративного суду.

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 23.12.2011 року по 26.12.2011 року Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Діардхімсервісторг» з питання дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 року по 20.11.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт перевірки від 26.12.2011 року №908/23-4/37232639, за висновками якого встановлено: відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і обєкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Вищевказане свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обовязкових платежів. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем порушено вимоги ст. 79 Податкового кодексу України, оскільки пунктом 79.2 встановлюється, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу ДПС виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як визначено в Акті Відповідач діяв на підставі наказу Дніпропетровської МДПІ від 22.12.2011 року № 991, на виконання постанови від 22.11.2011 року старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Миколаївській області майора юстиції Членова М.В. про призначення позапланової невиїзної документальної податкової перевірки.

Згідно пункту 79.2 ст. 79, 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Слід звернути увагу на те, що повідомлення від 22.09.2011 за № 393 та копія наказу органу ДПС від 22.12.2011 року за №991 було направлено поштою з повідомлення про вручення на юридичну адресу підприємства ПП «Діардхімсервісторг» - 22.12.2011 року.

Таким чином, платник податків не був повідомлений Відповідачем про початок проведення позапланової перевірки Позивача та про її проведення взагалі.

Крім цього, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, натомість податковий орган в акті перевірки визначив порушення ч.5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, а саме: правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України визначені дії органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання. Так, контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, та за правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України надіслати (вручити) платнику податків відповідне податкове повідомлення-рішення. Отже, у випадку виявлення як факту заниження платником податків податкового зобовязання, так і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган, як субєкт владних повноважень, який має діяти в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, зобовязаний був прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.

Судом встановлено, що відповідне податкове повідомлення-рішення відносно порушень позивача, зазначених в акті перевірки від 26.12.2011 року, податковим органом не приймалося, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Також, статтею 83 Податкового кодексу України передбачено, що для посадових осіб державної податкової інспекції під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи зазначені цим кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення; інші матеріали, отримані у порядку та у спосіб, передбачений цим Кодексом або іншими законами. Пунктом 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України визначено, що обовязок платника податків надати посадовим (службовим особам) органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або повязані з ним.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, він не містить посилань на дослідження первинних бухгалтерських документів та на те, що зазначені документи витребовувались у платника податків (позивача), однак не були ним надані.

Тобто, зі змісту акту видно, що податковою інспекцією неповно було проведено дослідження первинних документів та висновки зроблені лише на припущеннях та за результатами даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» лише по деклараціях з податку на додану вартість за період з серпня по грудень 2010 року та січень жовтень 2011 року.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; під час проведення, виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

3 аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 26.12.2011 року зроблено висновок про те, що правочини вчинені позивачем з контрагентами у перевіряємий період відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦК України, п.1,2 ст. 215, ст. 228 є нікчемними в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Такі висновки в акті перевірки податкового органу є безпідставними та не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка дії з 01.01.2011 року) передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори на виконання робіт, договори поставки, договори купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 26.12.2011 року не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу посадових осіб позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 26.12.2011 року про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених позивачем договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача щодо ухилення від сплати податків, що набрали законної сили.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як позивача, так і його контрагентів.

Крім того, відповідно до норм Податкового Кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх дій, які виразилися у зазначенні у акті перевірки від 26.12.2011 року висновків про нікчемність правочинів з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, крім цього не надано і доказів того, що у перевіряємий період позивач та його контрагенти не мали права на складання податкових накладних чи відносно них було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з наведеними в акті контрагентами на основі договорів, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

За викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо висновків, викладених в акті перевірки від 26.12.2011 року, є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 56 грн. 46 коп., що підтверджується квитанціями, які наявні в матеріалах справи, а відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджет України на користь позивача у розмірі 56 грн. 46 коп.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Діардхімсервісторг» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, третя особа: Парагін Віталій Олександрович головний податковий ревізор інспектор відділу перевірок відшкодування податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області щодо встановлення правопорушення з боку Приватного підприємства «Діардхімсервісторг», викладені в акті перевірки від 26.12.2011 року № 908/23-4/37232639 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Діардхімсервісторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 року по 20.11.2011 року» - протиправними.

Зобов'язати Дніпропетровську міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області утриматися від використання у своїй діяльності, а також від передачі іншим особам, акту перевірки Приватного підприємства «Діардхімсервісторг» від 26.12.2011 року № 908/23-4/37232639 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Діардхімсервісторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 року по 20.11.2011 року».

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Діардхімсервісторг» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 56 грн. 46 коп. (пятдесят шість грн. 46 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови буде складений 13 лютого 2012 року.

Суддя

О. Д. Коблова