Постанова № 21942048, 30.12.2010, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2010 р. Справа № 2а-7211/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю. при секретаріОрлові О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нікопольсткий хлібокомбінат» до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: 14.06.2010 року Відкрите акціонерне товариство «Нікопольський хлібокомбінат»звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №00005023200/19071 від 06.05.2010 року та №0000891720/0/19124 від 06.05.2010 року Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем було проведено перевірку за результатами якої складено акт №810/232/00381381 та винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Так, відповідно до акту позивачем було порушено п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: віднесено до складу податкового кредиту ПДВ по операціям нетипового експорту, які не повязані з діяльністю підприємства, а укладені договори комісії укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також, включено до складу податкового кредиту 2009 року податкові накладні за попередні періоди 2008 року. Вказані твердження позивач вважає необґрунтованими. Крім того, відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Зокрема зазначено про виплату доходу працівникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на поповнення рахунку за використання мобільного звязку без утримання та перерахування до бюджету податку з доходу фізичних осіб. Проте позивач вважає, вказані твердження не обґрунтованими, адже вказані кошти вказані особи отримували для виконання покладених трудових обовязків, а тому донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб вважає безпідставним. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та пояснив обставини справи таким чином, як вони викладені вище. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову та поясним, що при проведенні перевірки порушень допущено не було, а зроблені висновки та прийняті рішення ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази приходить до наступних висновків. В 2009 році на підставі укладених договорів комісії з ТОВ «Сілайн ЛТД», ТОВ «ЗАР-САФІЯ», ТОВ «Вектор Агроінвестментс», ТОВ «Грей-Експорт»позивачем було здійснено експорт жмиху соняшникового, шроту соняшникового, ячменю фуражного та продовольчого рапсу. Результатами звітного періоду за 2009 рік позивачем було задекларовано податкового кредиту на загальну суму 6500279 грн.

В період з 09.03.2010 року по 08.04.2010 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки було складено акт №810/232/00381381 від 15.04.2010 року, на підставі якого винесені податкові повідомлення-рішення №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року, яким донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3050950,94 грн та податкове повідомлення-рішення №0000891720/0/19124 від 06.05.2010 року, яким визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5101,20 грн.

Відповідно до акту перевірки повноти визначення податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року було встановлено його завищення на загальну суму 2033967,29 грн.

Так в акті перевірки зазначається про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказаний висновок було зроблено відповідачем на підставі того, що до складу податкового кредиту віднесений ПДВ по операціях нетипового експорту, які не повязані з діяльністю підприємства: передача товарів на комісію з дорученням продажу товарів на експорт свідчить про намір ВАТ «Нікопольській хлібокомбінат»при укладенні договорів комісії на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ, зменшення своїх податкових зобовязань, тобто договори комісії укладались з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При здійсненні ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат»операцій з продажу товарів на експорт за договорами комісії податкові зобовязання з податку на додану вартість підлягають оподаткуванню за ставкою «0»відсотків відповідно до п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість». За підсумком вказаних операцій з придбання та продажу товарів у позивача фактично виникло податкове зобовязання з податку на прибуток та отримано податкову вигоду у вигляді права на податковий кредит з ПДВ у сумі 1822365,68 грн.

На думку відповідача з урахуванням нетиповості здійснених операцій купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та здійснення них із залученням комісіонера, незначного обсягу комісійної винагороди, єдиним змістом даних операцій було мінімізація оподаткування.

На підставі викладеного відповідачем було зроблено висновок про недійсність укладених договорів комісії, а тому і необґрунтованості включення до складу податкового кредиту ПДВ, який не повязаний з фінансово-господарською діяльністю підприємства на загальну суму 1822365,68 грн.

В той же час, відповідачем не заперечувалось факту здійснення експортних операцій позивачем.

Суд вважає, що викладення висновку про нікчемність правочинів в акті перевірки суперечить нормам цивільного законодавства, виходячи з наступного.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що обєктом оподаткування є операції поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України та поставка (вивезення, пересилання) товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту) згідно з положеннями глав 31 - 32 Митного кодексу України за кошти або інші види компенсацій (винагороди).

Згідно до п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначені функції податкових органів.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину. Так правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Разом з тим висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не заперечувалось реальності здійснення позивачем експортних операцій за договорами комісії, висновки податкового органу про нікчемність правочинів не знайшли свого підтвердження. А тому, висновки відповідача про віднесення ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат»до складу податкового кредиту податку на додану вартість, який не повязаний з фінансово-господарською діяльністю підприемства на загальну суму 1822365,68 грн є необґрунтованими.

Відповідачем в акті перевірки зазначено про порушення п.п 7.2.6 п. 7.2, п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та зроблено висновок про зайве віднесення позивачем суми ПДВ з придбання товарів (робіт, послуг) по податковим накладним, які були задекларовані в наступних податкових періодах (як такі, що отримані з запізненням), без заяв зі скаргою на постачальників, які є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 211601,61 грн.

Так зазаначається про включення ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат»у січні 2009 року, березні 2009 року, травні 2009 року, червні 2009 року, серпні 2009 року до податкового кредиту податкових накладних за попередні періоди 2008 року.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, що визначається згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Зазначена норма Закону, яку, як вважає контролюючий орган, порушив платник податків, не містить ніяких вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, і не обмежує строк дії права платників податків на формування податкового кредиту .

Законом України "Про податок на додану вартість", зокрема, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.

Судом встановлено, що позивачем у січні 2009р., у березні 2009р., у травні 2009р., у червні 2009р., у серпні 2009р. включило до складу податкового кредиту податкові накладні за попередні періоди 2008 року.

Даний факт підтверджується реєстром отриманих податкових накладних та податковою звітністю, про що зазначалося в акті перевірки та не заперечувалось в судовому засіданні представником відповідача.

Згідно листа ДПА України від 11.08.2004 року №15316/7/15-2417, у випадку, коли право на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулася оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Форма податкової декларації з податку на додану вартість затверджена Наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року, а саме, додаток 5 "Розшифровки податкових зобов"язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", передбачає внесення в неї даних податкових накладних попередніх звітних періодів: в розділі 2 "Податковий кредит" рядок Операції з придбання ПДВ які надають право формування податкового кредиту. В колонці 3 додатку 5 вказано: "Період виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податковий кредит", а також дається пояснення значка "*"- будь-які податкові періоди в межах установлених Законом строків давності.

Встановлено також, що до складу податкового кредиту січня, березня, травня, червня, серпня 2009 року позивачем були включені податкові накладні попередніх звітних періодів з дотриманням строків давності в 1095 днів.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Даною нормою Закону надано право подання такої скарги, а не зобовязується покупця на подання скарги.

Крім того, податкові накладні постачальниками товарів (послуг) були надані.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту січня, березня, травня, червня, серпня 2009 року податкові накладні попередніх звітних періодів.

Судом не приймаються доводи відповідача про не підтвердження дати отримання податкових накладних, за якими сума податку на додану вартість віднесена до податкового кредиту січня, березня, травня, червня, серпня 2009 року з тих підстав, що на думку суду реєстр отриманих податкових накладних є належним доказом щодо таких обставин в даній адміністративній справі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року підлягають задоволенню.

Відповідно до акту перевірки відповідачем було встановлено порушення ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат»пп. 4.2.9 «г»п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»шляхом виплати доходів працівникам підприємства ОСОБА_1 на суму 8850,00 грн та ОСОБА_2 на суму 2486,00 грн на поповнення рахунку (придбання скретч карт) за використання мобільного звязку без утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

На підставі викладеного відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000891720/0/19124 від 06.05.2010 року яким визначено суму податкового зобовязання 1700,00 грн та нараховано фінансову санкцію на суму 3400,00 грн.

Свої позовні вимоги, щодо скасування даного податкового повідомлення-рішення позивач обґрунтовував тим, що вказані суми відносяться до валових витрат підприємства, а тому не є доходом фізичних осіб.

Суд не погоджується з вказаними доводами позивача з наступних підстав.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат належить суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 зазначеного Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

За таких обставин вартість витрат на мобільний звязок включається до складу валових витрат лише за наявності відповідних документів, які дозволяють підтвердити звязок цих витрат з господарською діяльності.

В той же час, ні під час перевірки ні під час розгляду справи позивачем не було надано доказів повязання здійснених витрат на послуги мобільного звязку саме з господарською діяльністю.

На підтвердження своїх вимог позивачем було надано вимоги на списання матеріалів, наказ на призначення в.о начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, акт приймання, звіти про використання коштів, наданих на відрядження, проте на думку суду вказані докази підтверджують факт надання коштів та придбання відповідних послуг. В той же час позивачем не було надано доказів використання працівниками підприємства даних коштів саме у звязку господарською діяльністю підприємства.

Таким чином, виплачені кошти на поповнення рахунку (придбання скретч карт) за використання мобільного звязку не відносяться до валових витрат підприємства, а є доходом фізичних осіб, з яких повинен був утримуватись податок з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно п.1.6 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.4.2.9 «г»п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом

Згідно з п.7.1 ст.7 та п.22.3 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15 відсотків від обєкта оподаткування.

Пп. 8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Враховуючи викладене вимоги позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000891720/0/19124 від 06.05.2010 року не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Нікопольсткий хлібокомбінат» до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 27.12.2010 року.

Суддя А. Ю. Рищенко