Рішення № 219395, 04.10.2006, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2006 р.

Справа № 9/186-06-5344

За позовом: Громадської організації „Одеський авіаційний спортивний клуб” Товариства сприяння обороні України

до відповідача: ТОВ „Аероклуб „Одеса”

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Бакланова Н.В.

Представники:

Від позивача: Коваль В.Д. дов. №112 від 22.06.2006р.

Від відповідача: Оборін К.В. президент

Цинєв А.О. дов. №б/н від 08.06.2006р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - громадська організація „Одеський авіаційний спортивний клуб” Товариства сприяння обороні України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ТОВ „Аероклуб „Одеса” про витребування з чужого незаконного володіння наступного майна: учбової бази, аеродромні споруди, злітно-посадкові смуги аеродрому „Одеса Лиман”, два пересувних вагона їдальні б/у (№1 та №2) та житлові металеві контейнери б/у у кількості трьох штук (№№3, 4, 5).

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить суд зобов’язати відповідача повернути два пересувних вагона їдальні б/у (№1 та №2) та житлові металеві контейнери б/у у кількості трьох штук (№№3, 4, 5).

Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.02.1998р. між Одеським авіаційно-спортивним клубом Товариства сприяння обороні України, у подальшому перейменованим у громадську організацію „Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України” та Одеським міським клубом „Ультра-Спорт”, правонаступником якого є ТОВ “Аероклуб “Одеса”, укладено договір доручення, згідно якого Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України передав клубу „Ультра-Спорт” літальні апарати та частину території аеродрому „Одеса-Лиман” та інше майно, терміном дії до09.02.2013 р.

21.03.2001р. між сторонами укладено Доповнення №1 до договору доручення від 09.02.1998р., та Акт прийому-передачі майна, згідно якого позивач передав відповідачу учбову базу, аеродромні споруди, злітно-посадкові смуги аеродрому „Одеса-Лиман”, два пересувних вагони-їдальні б/у (№1 і №2) та житлові металеві контейнери б/у у кількості 3 штук (№3, №4, №5).

30.09.2005р. Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України в односторонньому порядку розірвав договір доручення з ТОВ „Аероклуб” Одеса” та запропонував ТОВ „Аероклуб „Одеса” до 01.11.2005р. повернути передане майно.

У зв’язку з тим, що ТОВ „Аероклуб „Одеса” відмовилось повернути майно до 01.11.2005р., позивач повторно запропонував відповідачу повернути майно до 21.11.2005р.

Однак, вищевказана вимога позивача залишена без задоволення, що й змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідач позовні вимоги не визнає, мотивуючи тим, що законодавством України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін або за рішенням суду, на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною, та в інших випадках встановлених договором або законом.

Відповідач стверджує, що виконував та виконує умови вищевказаного договору належним чином.

Крім того, відповідач наполягає, що договір доручення укладено строком до 09.02.2013р., тому володіння ТВ „Аероклуб „Одеса” майном, яке зазначено в акті прийому-передачі від 21.03.2001р. є правомірним.

Також, відповідач зазначає, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що ним було укладено договір доручення, а не договір оренди майна, так як це витікає з самої суті договору. Але відповідач вважає, що вищевказаний договір не є ні договором доручення, ні договором оренди майна.

Так, відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України (від 18.07.1963р.) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. А згідно ст. 430 того ж кодексу за договором про сумісну діяльність сторони зобов’язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети. Відповідні положення містяться і у Цивільному кодексу України в редакції 16.01.2003р. Згідно ст. 1130 цього кодексу за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Відповідач вважає, що відмова однієї з сторін від договору про спільну діяльність (та/або у будь-який час незалежно від терміну договору) не є підставою для розірвання договору.

Згідно тверджень відповідача, договір від 09.02.1998р. не передбачає зобов’язання виконання від імені позивача і за його рахунок певних юридичних дій. Вищевказаний договір передбачає мету – розвиток парашутного спорту України, притягнення молоді до військово-прикладних видів спорту та підготовку підлітків до служби в Військових силах України (п.1.1 договору).

На підставі вищевикладеного, відповідач стверджує, що вищевказаний договір за своєю природою є договором про спільну діяльність та не передбачає такого порядку розірвання договору, який встановлений для розірвання договору доручення.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з’ясування і доведеність, дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Договір доручення від 09.02.1998р. вже досліджувався при розгляді господарським судом Одеської області справ № 17-6-30/02-6344 та № 30-1/143-03-3624 за позовом ГО „Одеський обласний авіаспортивний клуб” до ТОВ „Аероклуб „Одеса” про визнання договорів недійсними та стягнення 3407,88 грн. та за зустрічним позовом ТОВ „Аероклуб „Одеса” до ГО„Одеський обласний авіаспортивний клуб” про стягнення 325425,09грн. В постанові Одеського апеляційного господарського суду від 07.07.2004р. по справі, що залишена в силі Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2004р., встановлено, що договір доручення відповідає вимогам законодавства, підстав для визнання його недійсним немає.

Суд відхилив доводи ТОВ „Аероклуб „Одеса” щодо невідповідності спірного договору вимогам законодавства та положенням Цивільного кодексу України, які регулюють договори доручення. Суди всіх інстанцій не дійшли висновку, що положення договору доручення, укладеного між сторонами, відповідають ознакам іншого договору.

Факти, що встановлені при розгляді господарським судом Одеської області справ № 17-6-30/02-6344 та № 30-1/143-03-3624, не підлягають доказуванню. Під час господарського провадження не підлягають доказуванню та не можуть бути спростовані преюдиціально встановлені обставини. Це обставини, які складають фактичну основу раніше прийнятого судового рішення по іншій справі. Факти, що входили до предмету доказування по справі №30-1/143-03-3624 були вивчені, відображені у судовому рішенні, набули сили достовірності та непорушності, оскільки судове рішення не скасоване у встановленому порядку, а набрало законної сили.

Таким чином, при розгляді даної справи, суд виходить з того, що між сторонами виникли правовідносини саме з договору доручення.

Оскільки правовідносини між сторонами продовжують існувати на час розгляду справи в суді, суд керується положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що набрали чинності з 01.01.2004 р. в силу Прикінцевих та перехідних положень цих кодексів.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В ст. 526 Цивільного кодексу України зазначається - зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1008 Цивільного кодексу України договір доручення припиняться на загальних підставах припинення договору, а також, зокрема у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час.

Таким чином, договір доручення може бути в будь-який момент за бажанням будь-кого із сторін розірваний в односторонньому порядку. У разі припинення договору з цієї підстави, одна із сторін повинна попередити іншу, а також будь-яка із сторін не може бути примушена виконувати обов’язки за договором доручення, якщо вона не бажає його виконувати.

Оскільки позивач відмовився від договору доручення, договір вважається таким, що припинив свою дію, тому вимога позивача про повернення майна є обґрунтованою.

Відповідно до Закону України “Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно бухгалтерської довідки від 06.09.2006р. Одеського обласного авіаспортивного клубу спірне майно отримано від ОК ДОСААФ по накладній № 1324 в листопаді 1986р. та рахуються по бухгалтерському обліку на позабалансовому рахунку № 025 згідно інвентарних карток обліку основних засобів.

Акти опису й арешту майна, на які посилається відповідач, як на доказ відсутності такого майна у позивача, до уваги судом не приймаються, оскільки на час складення цих актів спірне майно знаходилось у самого відповідача на підставі договору доручення.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт наявності спірного майна у нього, але повідомив суд, що спірне майно зазнало значних поліпшень, тому в зв’язку з тим, що балансова вартість майна значно менша ніж зроблені поліпшення, майно повинно бути списано позивачем з балансу. Оскільки таких вимог відповідач в рамках даної справи не заявляв, вони можуть бути предметом окремого провадження.

Відповідно до ст. 48 Закону України „Про власність” власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Оскільки у відповідача відсутні правові підстави для користування майном, тому позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок відповідача,

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов’язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю „Аероклуб „Одеса” (65009 м. Одеса вул. Фонтанська дорога, 12, код 23988327, р/р 2600530153 в Одеському центральному відділенні ПІБ МФО 328135) повернути позивачу Громадській організації „Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України” (65007 м. Одеса вул. Преображенська, 88, код 02700081, р/р 35232001000551 в УДК в Одеській області МФО 828011) майно, передане за договором доручення від 09.02.1998р., а саме: два пересувних вагони-їдальні б/у (№1 і №2) та житлові металеві контейнери б/у у кількості 3 штук (№3, №4, №5).

3. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Аероклуб „Одеса” (65009 м. Одеса вул. Фонтанська дорога, 12, код 23988327, р/р 2600530153 в Одеському центральному відділенні ПІБ МФО 328135) на користь Громадської організації „Одеський обласний авіаспортивний клуб Товариства сприяння обороні України” 65007 м. Одеса вул. Преображенська, 88, код 02700081, р/р 35232001000551 в УДК в Одеській області МФО 828011) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 /вісімдесят п’ять/ грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 /сто вісімнадцять/ грн. 00 коп.

Рішення підписано „23” жовтня 2006 р.

Рішення набирає чинності в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Бакланова Н.В.