Постанова № 21911120, 28.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2012 р. № 2а-195/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,

представників позивача Корець І.В., Мицака Т.Б.,

представника відповідача Савченка П.В.

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення № 000295232 від 15.11.2011 р., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оланта" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011р. № 000295232.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про завищення податкового кредиту та про нікчемність та фіктивність господарських операцій з ТзОВ “Камчатська губернія” не відповідають дійсності та є лише непідтвердженими припущеннями ДПІ. Реальність взаємовідносин між сторонами договору спростовується належними первинними документами, а за податкові зобовязання своїх контрагентів ТзОВ “Оланта” не може відповідати.

З цих підстав просить позов задовольнити. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.

ДПІ вважає вимоги ТзОВ “Оланта” необгрунтованими та незаконними. Вважає правочини між ТзОВ “Оланта” та ТзОВ “Камчатська губернія” щодо поставки товарів нікчемними, оскільки в ході проведення перевірок щодо останнього, встановлено відсутність за місцезнаходженням, відсутність основних фондів, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. На думку ДПІ, ці обставини вказують на те, що ця операція вчинена лише спрямована з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарський взаємовідносин між сторонами. Вважає, що не можливо встановити, як здійснювалась передача та отримання товару від ТзОВ “Камчатська губернія” до ТзОВ “Оланта”, оскільки, вважає, відсутній факт здійснення господарської діяльності постачальниками.

З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків, які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ТзОВ “Оланта” та ТзОВ “Камчатська губернія” мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

02.11.2011 р. ДПІ у Сихівському районі м.Львова було проведено планову перевірку ТзОВ “Оланта” з питань достовірності нарахування ПДВ за лютий 2011 р. при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ “Камчатська губернія”.

За результатами перевірки складено Акт від 02.11.2011 року № 4086/23-209/30650355. Встановлено порушення ТзОВ “Оланта” ст.14, п.198.2, 198.3 ст. 198, п.201.4, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит в розмірі 2916 грн. В акті перевірки надано висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1,2 ст. 215, ст.203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ТзОВ “Камчатська губернія” по яких відсутні підтвердження про фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства.

08.02.2010 р. між ТзОВ “Оланта” (покупець) та ТзОВ “Камчатська губернія” (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 010-05, згідно з яким Продавець зобовязується передати у власність Покупцеві товар за заявкою покупця в якій вказуються асортимент, кількість товару, адрес та місце поставки. В п. 3 договору визначено строки та умови поставки товару, зокрема, продавець здійснює поставку товару на склад покупця у строки узгоджені з покупцем на момент отримання заявки; датою поставки є дата передачі товару згідно з накидною.

Згідно укладеного договору ТзОВ “Оланта” в лютому 2011 р. отримало від ТзОВ “Камчатська губернія” ікру лососеву зернисту в кількості 324 шт. на суму 17496, 00 грн. (2916, 00 грн.), що підтверджується видатковою накладною від 21.02.2011 р. № КГ-003005 та податковою накладною від 21.02.2011 р. № 3005. ТзОВ “Оланта” оплатило вартість отриманої ікри, що підтверджується банківською випискою з банку. Суму сплаченого ПДВ в ціні товару ТзОВ “Оланта” віднесло до податкового кредиту відповідного періоду.

Представник ТзОВ “Оланта” пояснив, що обсяг поставки товару був невеликим, а тому транспортного засобу для перевезення не наймалося. Товар було передано через провідника з попутнім поїздом.

В основу висновку про порушення законодавства ТзОВ “Оланта” та нікчемності правочину, ДПІ поклало обставини, які стосуються ТзОВ “Камчатська губернія”. Зокрема, акт перевірки від 19.01.2011 р. № 6247/23-522-36688871 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва щодо ТзОВ “Камчатська губернія”, яким встановлено заниження податку на прибуток за ІІ кВ.2011 р. та завищення збитків за ІІ кВ.2011 р., за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2011 р. № 0000942305 на суму 18324 грн.

Зокрема, вважає, що за даними перевірки ТзОВ “Камчатська губернія” вбачається, що це платник не знаходиться за податковою адресою та на підставі складених актів контрагентів по ланцюгам постачання згідно з ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.205, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період лютий 2011 р. є нікчемними, в т.ч. з ТзОВ «Оланта». ТзОВ “Камчатська губернія” не володіє жодними основними засобами, складськими приміщеннями, земельними ділянками, транспортними засобами та достатньою кількістю трудових ресурсів Тому податкова інспекція ставить під сумнівність можливість передачі та отримання товару, придбаного ТзОВ “Камчатська губернія”.

На підставі Акта перевірки від 02.11.2011 р. ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесено податкове повідомлення рішення № 000295232 від 15.11.2011 р. за платежем податок на додану вартість, яким збільшено суму зобовязання за основним платежем на 2916 грн. та на 1458 грн. за штрафними санкціями.

ТзОВ “Оланта” не погодившись з податковими повідомленням-рішенням оскаржило його в судовому порядку.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТзОВ “Оланта” з ТзОВ “Камчатська губернія”.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податок на додану вартість у лютому 2011 року в сумі 2916 гривень.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ТзОВ “Оланта” з ТзОВ “Камчатська губернія”. Податковий орган вважає, що господарські операції такими, що відбулись в дійсності, а правочини такими, що порушують публічний порядок.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Реальність поставки товару ТзОВ “Оланта” підтверджується первинними документами (договором, накладними та платіжними документами). В основу акту перевірки та завищення ПДВ ТзОВ “Оланта” покладено твердження про неможливість ТзОВ “Камчатська губернія” здійснювати господарську діяльність з причин відсутності необхідних обєктів, фондів, ресурсів та відсутність платника за місцезнаходженням. Однак Суд не може брати такі до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами.

Щодо ж до повідомлення ДПІ у Сихівському районі м. Львова про відсутність ТзОВ “Камчатська губернія” за місцезнаходженням, то ДПІ не надало жодних письмових доказів про те, що ця юридична особа там не знаходиться, а тому вважати цю обставину достовірною не можна. Крім того, актом перевірки від 19.10.2011 р. відносно платника ТзОВ “Камчатська губернія”, на який і покликається відповідач, встановлено, що це підприємство зареєстровано 28.10.2009 р. та фактично знаходиться за зареєстрованою адресою АДРЕСА_2, є платником ПДВ по теперішній час. Про фактичне місцезнаходження цього платника свідчить і те, що відносно нього в присутності директора була проведена перевірка, надано документи для перевірки.

Також в акті перевірки вказано, що загальна кількість працюючих в ТзОВ “Камчатська губернія” станом на 30.06.2011 р. становить 17 осіб, підприємство використовує в господарській діяльності основні фонди. Орендує нежитлові приміщення на підставі договорів оренди укладених з КТКП «Кафетерій 845» за адресою АДРЕСА_2 (юридична адреса); на підставі договору суборенди з ПП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_4, ТОВ «Мега-Метра»орендує приміщення під склад в АДРЕСА_1

Крім того, з додатку №5 до акту перевірки від 19.10.2011 р. відносно платника ТзОВ “Камчатська губернія” про результати опрацювання відхилень, встановлених Системою АС податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України і за лютий 2011 р. за даними платника, що перевірявся сума ПДВ 2916 грн., за даними перевірки стільки ж, відхилень не має. Таку ж суму ПДВ ТзОВ “Оланта” задекларувало та віднесло до податкового кредиту за лютий 2011 р., що встановлено при перевірці.

Таким чином, доводи відповідача про неможливість виконати договірні зобовязання, займатись господарською діяльністю, з наведених ним обставин спростовуються.

Відтак, наведені ДПІ обставини не можуть бути основою для висновку про порушення ТзОВ “Оланта” податкового законодавства з причин безтоварного характеру правочину позивача з ТзОВ “Камчатська губернія”.

Оцінюючи докази, Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, які узгоджують з ними.

Проаналізувавши зазначене Суд вважає, що наведені в акті перевірки дані є упередженими припущенням податкового органу про неможливість здійснювати господарські операції з ТзОВ “Камчатська губернія”. Разом з тим, що стосується позивача ТзОВ “Оланта”, то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його спроможності виконувати господарські операції.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ “Оланта” і ТзОВ «Камчатська губернія»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Оланта»на укладення договору без наміру створити наслідки, які ними передбачені. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо придбання товару. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагента позивача підприємства виконувати поставку та зберігання товару. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести субєкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин повязана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТзОВ «Оланта»податкового законодавства, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 2916 грн. Відтак, не відповідає закону і оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 000295232 від 15.11.2011 р. за платежем податок на додану вартість, яким збільшено суму зобовязання за основним платежем на 2916 грн. та на 1458 грн. за штрафними санкціями прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати у розмірі 112,20 гривень відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова № 000295232 від 15 листопада 2011 року.

Зобовязати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта" судові витрати у розмірі 112,20 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 04 березня 2012 р.

Суддя В.М.Кравчук