Постанова № 21909833, 21.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2012 р. № 2а-13728/11/1370

ТзОВ "Санком-Львів"

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьМакар Г.В.

представників:

від позивача ОСОБА_2,

від відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Санком-Львів»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Личаківському районі м.Львова про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Санком-Львів»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення за №0001892320/14566 від 21.06.2011 року, прийнятого ДПІ у Личаківському районі м.Львова.

Позивач в позовній заяві стверджує, що органом державної податкової служби було порушено процедуру проведення перевірки, а висновки, викладені в акті перевірки, про про відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків грунтуються лише на припущеннях та спростовуються відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що в ході перевірки платника податків не підтверджено наявності поставок товарів (послуг) від ПП «Міоком»підприємствам покупцям (постачальникам), що свідчить про те, що правочин між ними здійснені без мети настання реальних наслідків.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорюване податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Санком-Львів»з питань взаємовідносин з ПП «Міоком»за жовтень 2010 року, ДПІ у Личаківському районі м.Львова складено акт від 07.06.2011 року за №363/23-2/34711924 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 року за №0001892320/14566, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 8812 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем 7050 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 1762 грн. 50 коп.

Як вбачається з висновків акта перевірки, перевіряючими встановлено порушення товариством п.1.3, п.1.7, п.1.17, п.1.8 ст.1, підп.7.2.4, п.7.2, підп.7.4.1 п.7.4, підп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого завищено податковий кредит за жовтень 2010 року на суму 7050 грн. 00 коп., що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень 2010 року на загальну суму 7050 грн. 00 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Між ТзОВ «Санком»(покупець) та ПП «Міоком»(продавець) було вчинено господарське зобовязання щодо купівлі-продажу автозапчастин для вантажних автомобілів.

В підтвердження здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу автозапчастин позивачем надано видаткові накладні за №540 від 20.10.2010 року на суму 13700 грн. 00 коп., за №591 від 25.10.2010 року на суму 8300 грн. 00 коп., за №620 від 28.10.2010 року на суму 20300 грн. 00 коп. та податкові накладні від 20.10.2010 року за №540 на суму 13700 грн. 00 коп., від 25.10.2010 роу за №591 на суму 8300 грн. 00 коп., від 28.10.2010 роу за №620 на суму 20300 грн. 00 коп., картки рахунків, акт обстеження шин автомобільних від 07.10.2010 року, акт списання №СпТ-000136 від 29.10.2010 року.

З метою зясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного зясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

Орган державної податкової служби в акті перевірки зазначає, що під час проведення перевірки не встановлено фактів передачі товарів від продавця до покупця у звязку з відсутністю (не надання до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Крім того, згідно з пояснень гр. ОСОБА_4 (який значився директором з моменту заснування ПП «Міокон») документів фінансово-господарської діяльності підприємства ніколи не підписува та до ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя не подавав, наміру здійснювати підприємницьку діяльність ніколи не мав.

В свою чергу, позивачем надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій (видаткові накладні, податкові накладні, тощо).

Як вбачається з покзань свідка ОСОБА_5, який на час вчинення господарських операцій працював на посаді начальника відділу логістики та відповідав за постачання запчастин до автомобілів, пошук та замовлення потрібних автозапчастин здійснювався за допомогою Інтернету, доставка проводилась курєрською службою, а тому у товариства відсутні будь-які товаросупроводжуючі документи, оскільки обовязок зберігати такі в останнього відсутній.

Також, судом встановлено, що на балансі позивача знаходяться 5 (пять) великогабаритних вантажних автомобілів марок Мерседес, ГАЗ та МАN.

А відтак, представлені позивачем докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій, оскільки є прямими, а не опосередкованими.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій із ПП «Міокон», на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, згідно яких контрагент позивача на час вчинення господарських операцій являвся платником податку на додану вартість.

Отже, на час укладення правочину позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Таким чином, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка позивачеві автозапчастин, які були використані позивачем у своїй господарській діяльності.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, чиноного на момент оподаткування згаданих господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

А тому, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобовязань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обовязку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобовязань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Орган державної податкової служби, вважає, що позивачем отримано податкові накладні від платника, який не здійснював поставки товарів (робіт, послуг), а тому такі не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту.

Такі висновки органу державної податкової служби ґрунтуються на положеннях ч.2 ст.228, ст.216 ЦК України.

Як вбачається з акта перевірки орган державної податкової служби посилається на акт перевірки ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя від 11.02.2011 року за №235/152/37129404 про проведення доментальної невиїзної перевірки контрагента позивача - ПП «Міоком».

Слід зазначити, що грунтування висновків органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП «Міоком»на обставинах, викладених акті перевірки, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності.

За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця позивача у справі.

Більше того, як вбачається з акта перевірки від 11.02.2011 року за №235/152/37129404, ПП «Міокон»відображало в бухгалтерському обліку взаємовідносини з ТзОВ «Санком-Львів».

А тому, висновки органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій між позивачем та згаданими контрагентами, які ґрунтуються на обставинах викладених в акті зустрічної перевірки, без дослідження первинних бухгалтерських документів позивача не можуть бути обґрунтованими.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби про нікчемність та безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення, яке прийняте на підставі акта перевірки, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваного акту індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 року за №0001892320/14566.

3. Зобовязати Головне управління Державного казначейства України у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунка Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санком-Львів», що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Чернігівська, 14 (код ЄДРПОУ 34711924) 107 грн. 30 коп. судового збору.

4. Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21 лютого 2012 року.

Суддя В.Я.Мартинюк