Постанова № 21909119, 15.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

15 лютого 2012 р.№ 2а-2214/11/1370

м. Львів

16 год. 40 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючий суддя Коморний О.І.,

суддя Дем'яновський Г.С.

суддя Хома О.П.

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представників позивачаФілатова О.М., Маркевич Л.П., Супрунюк С.М.

представник відповідача 1Сагаль Н.С.

представник відповідача 2не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галміра»до Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області, Державної податкової адміністрації України про скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю ««Галміра», звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області від 21.06.2010 року №0000362321/0 (від 02.09.2010 року №0000362321/1, від 15.11.2010 року №0000362321/2), та скасувати рішення Державної податкової Адміністрації України від 26.01.2011 року №1602/6/25-0515.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю виставлення відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують правомірність формування валових витрат, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подали додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просять позов задовольнити.

Представник відповідача 1 подав заперечення проти позову, відповідно до якого позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат плату за користування франшизою та витрати на мерчандайзинг, а отже безпідставно завищено валові витрати у періоді, що перевірявся, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача 2 у судове засідання не прибув, у поданих запереченнях проти позову заперечує повністю, просить закрити провадження у справі щодо вимоги до ДПА України про скасування рішення від 26.01.2011 року №1602/6/25-0515.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем у період з 17.05.2010р. по 07.06.2010р. проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Галміра»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2010 р., про що 14.06.2010р. складено акт №592/230/34522361 (т.1 а.с.17-62).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 21.06.2010р. виставлено податкове повідомлення-рішення №0000362321/0 (т.3 а.с.26), про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 333418,18 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 166709,1 грн.

Під час процедури адміністративного оскарження, сума податкового зобовязання та сума штрафної санкції залишені без змін відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000362321/1 від 02.09.2010р. (т.3 а.с.27), та виставленого після рішення ДПА України від 26.01.2011 року №1602/6/25-0515 (т.1 а.с.9-16) податкового повідомлення-рішення №0000362321/1 від 15.11.2010р. (т.3 а.с.28).

Підставою визначення вказаної суми податкового зобовязання та суми штрафної (фінансової) санкції є викладений у акті перевірки висновок про порушення позивачем п.п.5.4.2 п.5.4, п.п.5.3.9 п.5.3 п. п. 5.4.4 п.5.4 п.п.5.2.1 н.5.2, п.5.1 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР, (із внесеними змінами та доповненнями) п.2 „Методичних рекомендацій щодо віднесення витрат подвійного призначення до складу валових" затв. наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 21.01.1999р. №15, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.10.2007р. по 31.03.2010р. на суму 333 418,18 грн. в т.ч. по періодах: 4 кв. 2007р. - 19978,90 грн.; 1 кв. 2008р. - 27 165,68 грн.; 2 кв. 2008р.- 28 075,14 грн.; 3 кв. 2008р.- 31 636,25 грн.; 4 кв. 2008р. - 35 859,06 грн.; 1 кв. 2009р. - 37 293,93 грн.; 2 кв. 2009р.- 37 124,84грн.; 3 кв. 2009р. -. 40 664,99 грн.; 4 кв. 2009р. - 42 186,50 гри.; 1 кв.2010р. - 33 432,89 грн.

Зазначені порушення полягають у завищенні ТзОВ «Галміра»валових витрат за період з 01.10.2007 по 31.03.2010 на суму 1 333 672,71 грн., у звязку із віднесенням до їх складу витрат за користування франшизою та витрат на мерчандайзинг.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 56.1. ст.. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право згідно з п. 56.2. ст.. 56 ПК України звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.10. ст.. 56 ПК України визначено, що рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

З урахуванням вищевикладених норм податкового законодавства суд вважає вимогу позивача про скасування рішення Державної податкової Адміністрації України від 26.01.2011 року №1602/6/25-0515 такою, що підлягає розгляду адміністративним судом у порядку визначеному КАС України.

Як встановлено судом з матеріалів справи, між ТзОВ „НАШ КРАЙ - ЛЦ" (далі -Правоволоділець) та ТзОВ „Галміра" (далі - Користувач) підписано договір комерційної концесії б/н від 01.11.2006 (далі - Договір) (т.2 а.с. 251-255). За цим Договором Правоволоділець зобов'язується надати Користувачеві за плату право користування комплексу належних Правоволодільцеві прав з метою виготовлення, використання, ввезення, пропозиції до продажу, продажу і іншого введення в господарський обіг товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки „НАШ КРАЙ".

Користувач сплачує плату за користування франшизою Правоволодільцю, яка складається з періодичних внесків. Періодичні внески сплачуються щомісячно у розмірі 1% (один відсоток) від суми реалізованих товарів з ПДВ.

Згідно з ст. 1115 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Предметом договору комерційної концесії згідно з ч.1 ст. 1116 ЦК України є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Договір комерційної концесії відповідно до ч.1 ст. 1118 ЦК України укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

Відповідно до ст.1120 ЦК України правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав. Правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії забезпечити державну реєстрацію договору, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників, контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Згідно з п.4 Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 997, державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності, реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів здійснює Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України.

Судом встановлено, що товариству з обмеженою відповідальністю «Наш Край»свідоцтво на знак для товарів та послуг (т.2 а.с.256) видано Державним департаментом інтелектуальної власності (державна реєстрація правоволодільця).

Відповідно до виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Доповнення до свідоцтва на знак для товарів та послуг (т.2 а.с257) зареєстровано передачу товариством з обмеженою відповідальністю «Наш Край»права власності ТзОВ «Наш Край-ЛЦ».

Вищенаведені обставини, встановлені судом, безумовно вказують на те, що органом який здійснив державну реєстрацію правоволодільця ТзОВ «Наш Край» та ТзОВ «Наш Край-ЛЦ»є Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до ст. 1118 ЦК України Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

Проте судом встановлено, що договір комерційної концесії від 01.11.2006 року з незрозумілих, невідомих та так і невстановлених судом причин реєструвався державним реєстратором Луцької районної державної адміністрації Волинської області (т.2 а.с.255, 258).

Водночас на письмовий запит відповідача, Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області надано відповідь (т.3 а.с.37), що при передачі справ державному реєстратору Н.П. Горбач (16.10.2007р.), книга реєстру договорів комерційної концесії не передавалась, тому надати з неї витяги не можливо.

При цьому відповідачу доведено до відома, що в повноваження державного реєстратора не входить реєстрація договорів комерційної концесії.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 1118 ЦК України договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця, а не органом який здійснює державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємцім.

Оскільки судом встановлено, що державну реєстрацію правоволодільця ТзОВ «Наш Край-ЛЦ»зідійснив Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, то, відповідно, реєстрацію договору комерційної концесії має здійснити Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Таким чином посилання позивача на ту обставину, що договір комерційної концесії зареєстровано не підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З урахуванням норм статті 210 ЦК України, договір комерційної концесії вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.

Укладення договору комерційної концесії без реєстрації має наслідком визнання його неукладеним у силу ст. 210 ЦК України, відповідно до якої правочини, які підлягають державній реєстрації, є вчиненими з моменту державної реєстрації.

Наслідок відсутності реєстрації договору комерційної концесії передбачений у п. ч. 4 ст. 1118 ЦКУ, який говорить, що у відносинах із третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на нього лише з моменту його державної реєстрації. Частина 3 ст. 367 ГК України передбачає, що відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права посилатися на нього в разі спору.

Проведеною перевіркою встановлено (т.1 а.с.27-48) та підтверджується висновком №2185 судово-економічної експертизи від 26.09.2011р (т.3 а.с.4-7) включення до складу валових витрат за період що перевірявся витрат по сплаті франшизи за договором комерційної концесії на суму 277972,71 грн.

Оскільки судом встановлено відсутність доказів державної реєстрації договору комерційної концесії, позивач відповідно до вищевикладених норм цивільного та господарського законодавства не має права посилатися на нього у відносинах з третіми особами та в разі спору перед судом.

Підпунктом 5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат належать витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку.

Пунктом 2 „Методичних рекомендацій щодо віднесення витрат подвійного включення до складу валових", затверджених наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 21.01.1999 № 15 (надалі - Методичні рекомендації) визначено, що документами, які підтверджують правомірність віднесення зазначених у п.1 витрат платника податку на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, є, зокрема рішення Держпатенту України щодо реєстрації договору про передачу прав на інтелектуальну, в тому числі промислову, власність і/або ліцензійного договору на використання об'єктів інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п.1 Методичних рекомендацій до складу валових витрат платника податку відносяться витрати, сплачені або нараховані за звітний податковий період, пов'язані з основною діяльністю платника податку, які складаються з: витрат, оплачених (нарахованих) за договорами цивільно-правового характеру з фізичними та юридичними особами щодо виплати роялті.

Пунктом 1.30 статті 1 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що роялті - платежі будь-якого виду, одержані, як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки позивачем не надано доказів реєстрації у встановленому законом порядку договору комерційної концесії, такий судом відповідно до вищезазначених норм законодавства на може братися судом до уваги, а відтак висновок відповідача про безпідставне включення відповідачем до складу валових витрат, витрат по сплаті франшизи на суму 277972,71 грн. відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що оскільки відповідно до п.1 ч.2 ст. 1120 ЦК України забезпечити державну реєстрацію договору, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії зобов'язаний Правоволоділець, то, відповідно, у випадку невиконання такого обовязку, позивач не позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про відшкодування заподіяних збитків невиконанням такого обовязку.

З матеріалів справи судом також встановлено укладення позивачем договорів з приватними підприємцями: ОСОБА_1 (НОМЕР_1) - договір б/н від 01.07.2009; ОСОБА_2 (НОМЕР_2) - договір б/н від 01.04.2007; ОСОБА_3 (НОМЕР_3) - договір б/н від 01.12.2007; ОСОБА_4 (НОМЕР_4) - договір б/н від 05.02.2007; ОСОБА_5 (НОМЕР_5) -договір б/н від 01.12.2007; ОСОБА_6 (НОМЕР_6) - договір б/н від 02.01.2008; ОСОБА_7 (НОМЕР_7)- договір б/н від 01.07.2008; ОСОБА_8 (НОМЕР_8) - договір б/н від 01.06.2009; ОСОБА_9 (НОМЕР_9) - договір б/н від 01.08.2009; ОСОБА_10 (НОМЕР_10) - договір б/н від 07.09.2009; ОСОБА_11 (НОМЕР_11) - договір б/н від 02.01.2010.

За умовами договорів Виконавці надають мерчандайзингові послуги, а також звіт по проведенню та результатах наданих послуг, а Замовник зобов'язується вчасно оплатити надані послуги.

На підставі актів виконаних робіт (т. 2 а.с. 57-250) позивачем до складу валових витрат віднесено 1055700 грн. витрат на мерчандайзингові послуги, що підтверджується висновком №2185 судово-економічної експертизи від 26.09.2011р (т.3 а.с.7-8).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

У пункті 1.32 статті 1 названого Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Визначальним для формування валових витрат є наявність відповідного зв'язку між спірними послугами та господарською діяльністю позивача.

За своєю юридичною природою спірні послуги належать до передпродажних послуг.

Витрати на мерчандайзинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено особливий порядок податкового обліку.

Так, абзацом першим підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 названого Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 цієї ж статті передбачено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону.

Отже, витрати на мерчандайзинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо). При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону, платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на мерчандайзинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником.

Проте у матеріалах справи відсутні докази надання позивачеві саме такої категорії послуг згідно з укладеними договорами з приватними підприємцями, які згідно долучених відповідачем пояснень (т.3 а.с.29-32) не мають відповідної освіти чи знань для надання таких послуг.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, яким чином отримані мерчандайзингові послуги були використані позивачем в його господарській діяльності. Так, згідно з вищезазначеними актами здачі-прийняття виконаних робіт проводилися мерчандайзингові послуги по передпродажній підготовці товарів різних торгових марок, проте за результатами їх надання відсутні належні та допустимі докази того, що продукція тієї чи іншої торгової марки стала користуватися більшим попитом та дозволила позивачу краще спрогнозувати асортимент товару, що перебуває на торгових вітринах.

Також ані з цих актів, ані з інших матеріалів справи не вбачається, в якому обсязі були виконані названі роботи, у чому вони полягали, яка саме передпродажна підготовка товару була проведена виконавцем (у тому числі їх вартість), у чому полягали мерчандайзингові послуги (предмет, обсяги, комплекс виконаних робіт у процесі їх надання, висновки та пропозиції тощо), яка вигода отримана позивачем у результаті таких мерчандайзингових послуг при оплаті їх вартості на загальну суму 1055700 грн., співвідносність понесених витрат на їх оплату в сумі 1055700 грн. з отриманою вигодою з урахуванням незначної площі торгового залу 240 кв. м. (т.3 а.с.43) та наявності власного штатного персоналу (т.3 а.с.45-48).

У матеріалах справи відсутнє обґрунтування щодо економічної доцільності витрат на спірні послуги, а саме, докази направлення таких витрат на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, що відповідає сутності господарської діяльності позивача, внаслідок чого суд дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості мерчандайзингових послуг.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому посилання позивача на висновок експертизи, як на доказ підтвердження відсутності завищення валових витрат судом не береться до уваги, оскільки висновок експерта має значення лише у питаннях щодо документального підтвердження даними бухгалтерського обліку фактичного віднесення конкретних сум до валових витрат, а не правомірність чи неправомірність їх віднесення, що є компетенцією суду.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі позивачем оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки матеріали справи свідчать, що Державною податковою інспекцією у Миколаївському районі Львівської області при виставленні податкових повідомлень-рішень та Державною податковою адміністрацією України при прийнятті рішення за результатами розгляду скарги вказані положення дотримані, висновки викладені у акті перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства підтверджуються зібраними у справі доказами, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відмову у їх задоволенні повністю.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві при відмові у задоволенні позову не передбачено.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 20.02.2012 року о 16:30 год.

Головуючий суддя(підпис)Коморний О.І.

Суддя (підпис) Демяновський Г.С.

Суддя(підпис)Хома О.П.

З оригіналом згідно.

СуддяКоморний О.І.