Постанова № 21908662, 21.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2012 р. № 2а-291/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Іваськевича С.В.,

представника позивача Кульбій-Кухар Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0003702320/28073 від 02.12.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте із порушенням вимог законодавства, оскільки під час перевірки відповідачу були представлені достатні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських відносин товариства із ПП «Викуп», ПП «Премєр-буд», ПП «Галич Тур»та ПП «Західбудсервіс». Крім того, позивач наголошує на формальному підході відповідача до проведення перевірки. Так, відповідач посилається на нікчемність правочинів, укладених позивачем із ПП «Валартекс», однак товариство господарських операцій із вказаним підприємством не здійснювало. Відтак, висновок податкового органу про безтоварність та нікчемність правочинів, укладених із зазначеними контрагентами, зроблений без дослідження первинних бухгалтерських документів та документів фінансової звітності, а отже є безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою суду від 12.01.2012 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 21.02.2012 року відповідно до положень ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Відповідач в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи. Позиція відповідача викладена у письмовому запереченні позовних вимог від 30.01.2012 року. Так, податковим органом встановлено та підтверджено документально нікчемність господарських операцій позивача із ПП «Викуп», ПП «Премєр-буд», ПП «Галич Тур», ПП «Західбудсервіс», ПП «Валартекс». Під час перевірки відповідачем використано інформаційні бази даних ДПІ, Акт № 316/23-4/34606247 від 08.11.2011 року, складений ДПІ у Франківському районі м. Львова, про неможливість проведення зустрічної звірки з ПП «Премєр-буд», відповідь ДПІ у Печерському районі м.Києва № 43706/7/23-1110 від 10.11.2011 року про неможливість проведення зустрічної звірки із ПП «Викуп», а також Акт №1802/23-4/31442493 від 12.07.2011 року, складений ДПІ у Залізничному районі м. Львова, про перевірку діяльності ПП «Західбудсервіс»та Акт ДПІ у Сихівському районі м. Львова про перевірку діяльності ПП «Галич Тур». У звязку з наведеним, відповідач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши представлені позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»з питань правомірності формування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року та з питань взаємовідносин з ПП «Галич тур»за період з 01.10.2009 року по 31.10.2010 року, ПП «Західбудсервіс»за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, результати якої відображені в Акті № 710/23-2/23884496 від 21.11.2011 року.

Податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем:

- ст.ст.203,215,216 ЦК України, п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, оскільки ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс» занижено податок на додану вартість на загальну суму 330042 грн., в тому числі в березні 2011 року на суму 178500 грн., в серпні 2011 року на суму 151542 грн.;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки занижено податок на додану вартість на суму 8023 грн. в листопаді 2009 року.

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення рішення № 0003702320/28073 від 02.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 377 957 грн., з них 338 065 грн. - за основним платежем зменшено, 39 892 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі ПК України).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість станом на 2009 рік регулювався Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Як вбачається з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для зясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Судом встановлено, а також підтверджено матеріалами перевірки, проведеної податковим органом, що ТзОВ «Компанія ВЕЕМ - Буд сервіс»укладено із ПП «Премєр-буд»договір № 12 від 22.08.2011 року на виконання комплексу будівельних робіт по обєкту житлового будинку, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лінкольна, 23. Загальна ціна договору становить 574 826 грн., в т.ч. ПДВ 95 804 грн. Виконання зазначених робіт підтверджується актами виконаних робіт № 11-08-1 за серпень 2011 року (на суму 338135 грн., в т.ч. ПДВ 56 355 грн.), та № 11-08-2 за серпень 2011 року (на суму 236691 грн., в т.ч. ПДВ 39448 грн.). Податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту та відображено в додатку 5 до декларації по податку на додану вартість за серпень 2011 року на підставі податкових накладних № 20 від 31.08.2011 року на суму ПДВ 39 448 грн. та № 19 від 31.08.2011 року на суму ПДВ 56 355 грн.

ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Буд сервіс»укладено договір № 22-08-11 від 22.08.2011 року з ТзОВ «Викуп»на суму 334 431 грн., в т.ч. ПДВ 55 738 грн. ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»отримано від ТОВ «Викуп»щебінь в кількості 1 150 м. куб. на суму 334 431 грн., в т.ч. ПДВ 55 738 грн. Податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту та відображено в додатку 5 до декларації по податку па додану вартість за серпень 2011 року на підставі податкової накладної № 525 від 22.08.2011 року на суму ПДВ 55738 грн.

ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Буд сервіс»отримано від ПП «Галич Тур»світильники на суму 48182 грн., в тому числі ПДВ - 8023 грн., згідно накладної № РН 11 -0301 від 03.11.2009 року. Податок на додану вартість по отриманому товару віднесено до податкового кредиту на підставі податкової накладної № 1500001 від 15.10.2009 року та відображено в реєстрі отриманих податкових накладних і в деклараціях по податку на додану вартість.

Позивачем також укладено з ПП «Західбуд сервіс»договір субпідряду № 01-01-03-2011 від 01.03.2011 року по виконанню будівельного підряду та комплексу будівельних робіт по будівництву 9-ти поверхового будинку за адресою: м. Львів, вул. Лінкольна, та договір № 02-02-03-2011 від 01.03.2011 року по виконанню будівельного підряду та комплексу будівельних робіт по будівництву 9-ти поверхового будинку за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, вул. Лісна, 2 б. Виконання робіт підтверджується актами виконаних робіт № 2-03-1 та № 2-03-2 від 31.03.2011 року на суму 337166 грн., в тому числі ПДВ 56194 грн., № 2-03-3 від 31.03.2011 року на суму 41952 грн., в тому числі ПДВ 6992 грн., № 2-03 від 31.03.2011 року на суму 191900 грн., в тому числі ПДВ 31983 грн., № 1-03 від 31.03.2011 року на суму 334761 грн., в тому числі ПДВ 55793 грн., № 1-03-1 від 31.03.2011 року на суму 15346 грн., в тому числі ПДВ 2557 грн., № 1-03-2 та № 1-03-3 від 31.03.2011 року на суму 149874 грн., в тому числі ПДВ 24979 грн.

Податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту та відображено в додатку 5 до декларації по податку на додану вартість за березень 2011 року на підставі податкових накладних №№ 178-182 від 31.03.2011 року.

Вищевказані первинні бухгалтерські документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено. Крім того, такі документи відображають обсяг, час та місце проведення робіт, здійснення оплати.

Зважаючи на те, що відомості, зазначені у згаданих вище первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами, суд вважає, що позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Крім того, як вбачається з положень Податкового Кодексу України документом, який підтверджує включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), є податкова накладна. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані відповідачу та суду податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством. А відтак, позивач мав право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Податковим органом зроблено висновок про нікчемність господарських операцій позивача із зазначеними вище контрагентами, оскільки ПП «Премєр-буд», ПП «Викуп», ПП «Західбудсервіс»відносяться до підприємств з наявними ознаками фіктивності, а ПП «Галич Тур»визнано банкрутом і у нього відсутнє необхідні умови для результатів відповідної господарської діяльності.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача є безпідставними, оскільки господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані як субєкти господарювання у встановленому законом порядку та були платниками податку на додану вартість.

Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача чи його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Крім того, «фіктивність»діяльності контрагентів позивача, яка не є доведеною податковим органом, не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з ними.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обовязок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобовязання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0003702320/28073 від 02.12.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Буд сервіс»(ЄДРПОУ 23884496) 28 (двадцять вісім) гривень 23 (двадцять три) копійки судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 24 лютого 2012 року.

Суддя Сакалош В.М.