Постанова № 21905404, 14.09.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2011 року Справа № 1170/2а-2202/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сагуна А.В.,

при секретарі Мітіній І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді адміністративну справу за позовом Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції до підприємства громадського об'єднання асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника - Фірми "Ласка", приватного підприємства "Фартекс Плюс" про визнання правочину недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція (далі по тексту Кіровоградська ОДПІ) звернулася в суд з адміністративним позовом до підприємства громадського об'єднання асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника - Фірми "Ласка" (далі ПГО АПВТ - Фірма "Ласка" або відповідач 1), приватного підприємства "Фартекс Плюс", (далі ПП "Фартекс Плюс" або відповідач 2), в якому просила визнати оспорюваним вчинений відповідачами правочин та застосувати наслідки, передбачені ст. 228 ЦК України, стягнувши з них на користь держави 732 753,62 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході перевірки ПГО АПВТ - Фірма "Ласка" виявлено укладення нікчемних правочинів між відповідачами, які направлені на ухилення від сплати податків, зокрема від сплати ПДВ, внаслідок завищення податкового кредиту. На думку органу податкової служби, про нікчемність правочинів свідчить відсутність у ПП "Фартекс Плюс" необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення адміністративного позову, пославшись на безпідставність висновків позивача про недійсність договорів.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні також заперечив проти задоволення адміністративного позову за його безпідставністю.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Позивачем подано адміністративний позов про визнання правочину недійсним (оспорюваним) та стягнення коштів за нікчемним правочином. У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати оспорюваним вчинений відповідачами правочин. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем ставиться вимога про визнання правочину недійсним.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Тобто, правочином є конкретно виражена в певній формі дія субєктів цивільних правовідносин.

За таких умов, надати правову оцінку правочину можливо лише за умови дослідження документації яка складалась на виконання правочину.

Судом встановлено, що 16 березня 2011 року проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП "Фартекс Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року, за результатами якого складено акт від 13.04.2011 року №34/23-30/31276141 (а. с. 9-23)

У зазначеному акті позивач послався на обставини, що правочини між ПГО АПВТ - Фірма "Ласка" та ПП "Фартекс Плюс" є нікчемними, оскільки в порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України правочини щодо придбання та продажу товарів (послуг) в момент їх вчинення не спрямовані на реальне настання наслідків, які ними обумовлені. Висновками акту встановлено порушення п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 453250,39 грн., у т.ч. за грудень 2010 р. в сумі 453250,39 грн.; пп. 198.3. пп. 198.6 ст. 198 ПК України від 02.12.2010р. №2755-IV, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 279503,23 грн., в тому числі за січень 2011р. в сумі 279503,23 грн.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вказаного акту документи, на підставі яких встановлено факт вчинення між відповідачами правочину та його правомірність, під час перевірки не досліджувалися, а тому є незрозумілим, який саме правочин вчинений відповідачами є (недійсним) оспорюваним.

За таких обставин суд вважає вимоги позивача є неконкретизованими, оскільки не дають можливості ідентифікувати, який саме правочин є (недійсним) оспорюваним.

У той же час, у позовній заяві позивач як на одну з юридичних підстав звернення до суду визначає ст. 228 ЦК України та просить суд застосувати юридичні наслідки абсолютної недійсності правочину з підстав недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Подібні положення містять статті ст.207 і частина 1 статті 208 Господарського кодексу України, згідно яких господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсний повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, господарське зобовязання є недійсним, якщо укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такого зобовязання залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.

Звернувшись із зазначеним позовом позивач, на вимогу суду (а.с.49), не зміг надати суду належні докази на підставі яких позивач прийшов до висновку про вчинення правочину без наміру створення правових наслідків; що невстановленим правочином порушено публічний порядок, і, що він суперечить інтересам держави і суспільства, а також, докази умислу посадових осіб відповідачів на вчинення невстановленого правочину.

Зважаючи на наведені норми чинного законодавства України та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволеною.

Судових витрат, які підлягали б відшкодуванню на користь відповідача судом не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі відкладення складання постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, впродовж десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Дата складання постанови в повному обсязі 20.09.2011.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду А. В. Сагун