Постанова № 21902968, 16.01.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2012 року 15:30 Справа № 2а-0870/10670/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представників позивача ОСОБА_1 (довіреність від 16 січня 2012 року) та ОСОБА_2 (паспорт серії СЮ №НОМЕР_1, виданий 21 квітня 2010 року), представників відповідача ОСОБА_3 (довіреність 16 січня 2012 року) та ОСОБА_4 (довіреність від 17 травня 2011 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВЛ-Міріс» до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

16 листопада 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВЛ-Міріс» (далі іменується позивач) до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області (далі іменується відповідач), в якому позивач просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.10.2011 №0000342311 та №0000352311.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки, викладені в акті перевірки, та прийняті податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими в силу того, що здійснені господарські операції являються реальними. Висновки акта перевірки про неправомірність включення до складу валових витрат операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Строй Торг» та ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія» є безпідставними, оскільки ґрунтуються виключно на допитах свідків у кримінальній справі.

Позивач вказує, що до перевірки ним було надано всі первинні документи, які свідчать про реальність здійснення операцій з його контрагентами, а саме: акти приймання-передачі виконаних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, банківські виписки про оплату товарів, робіт та послуг, а також докази подальшої поставки ТОВ «ТВЛ-Міріс» товарів, робіт та послуг своїм контрагентам.

Також зазначає, що факт порушення кримінальної справи щодо керівників ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Строй Торг» та ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія» не може бути доказом незаконності дій ТОВ «ТВЛ-Міріс», фіктивності спірних поставок товарів (робіт, послуг), оскільки останній не був учасником операцій, які досліджувались в рамках кримінальної справи.

Ухвалою суду від 17.11.2011 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

16.01.2012 в судове засідання прибули представники позивача, підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибули представники відповідача, надали письмові заперечення на адміністративний позов та просять суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 16.01.2012.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВЛ-Міріс», пройшов процедуру державної реєстрації, отримав, видане Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №524651 від 20.12.2005, а відтак набув правового статусу субєкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Позивач перебуває на обліку в ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області та зареєстрований платником податку на додану вартість з 04.01.2006.

На підставі направлень на перевірку від 16.06.2011 №080184 та від 10.06.2011 №080185, виданих керівником ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області, начальнику відділу податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_5 та головному державному податковому ревізору-інспектору відділу податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_6 доручено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВЛ-Міріс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 стосовно взаємовідносин з ТОВ «Київагроарсенал» (ЄДРПОУ 35427966), ТОВ «Строй Торг» (ЄДРПОУ 35609597) та ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія» (ЄДРПОУ 35609558) (а.с. 30, 31, том 4).

Направлення на перевірку отримані особисто головним бухгалтером підприємства ОСОБА_1, про що свідчить його підпис на копіях направлень.

За результатами проведеної, згідно направлень на перевірку та наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 16.06.2011 №361, перевірки відповідачем складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВЛ-Міріс», код за ЄДРПОУ 33985674 з питань взаємовідносин з ТОВ «Київагроарсенал», код за ЄДРПОУ 35427966, ТОВ «Строй Торг», код за ЄДРПОУ 35609597 та ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», код за ЄДРПОУ 35609558, за період з 01.01.2008 по 31.12.2010» від 30.06.2011 №31/2311/33985674 (далі іменується Акт перевірки) (а.с. 10, том 1).

На підставі Акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 27.07.2011 №0000262311 на загальну суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 332792 грн. 50 коп. (за основним платежем 266234 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 66558 грн. 50 коп.), та від 27.07.2011 №0000252311 на загальну суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємства в розмірі 415987 грн. 50 коп. (за основним платежем 332790 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 83197 грн. 50 коп.) (а.с. 53, 54, том 1).

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Державної податкової адміністрації в Запорізькій області зі скаргою від 09.08.2011 про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2011 №0000262311 та від 27.07.2011 №0000252311 (а.с. 55, том 1).

За результатами розгляду даної скарги Державною податковою адміністрацією в Запорізькій області прийнято рішення від 23.09.2011 №4263/1025020, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 №0000252311 в частині зайво донарахованого податку на прибуток підприємства в сумі 63590 грн. 00 коп. та зайво застосованих штрафних санкцій в сумі 15897 грн. 50 коп. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 №0000262311 в частині зайво донарахованого податку на додану вартість в сумі 104683 грн. 00 коп. та зайво застосованих штрафних санкцій в сумі 26170 грн. 75 коп. (а.с. 63, том 1).

30.09.2011 Державною податковою адміністрацією в Запорізькій області прийнято рішення про внесення змін в рішення про результати розгляду первинної скарги від 23.09.2011 №4263/10/25-020, яким податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 №0000252311 скасовано в частині зайво донарахованого податку на прибуток підприємства в сумі 63590 грн. 00 коп. та зайво застосованих штрафних санкцій в сумі 15897 грн. 50 коп. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 №0000262311 в частині зайво донарахованого податку на додану вартість в сумі 106400 грн. 00 коп. та зайво застосованих штрафних санкцій в сумі 26600 грн. 00 коп. (а.с. 62, том 1).

На підставі направлень на перевірку від 20.09.2011 №080271, №080270, наказу керівника ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області від 20.09.2011 №494 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та наказу від 26.09.2011 №507 про продовження терміну проведення перевірки, відповідачем проведено перевірку ТОВ «ТВЛ-Міріс» за результати якої складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВЛ-Міріс», код за ЄДРПОУ 33985674 з питань взаємовідносин з ТОВ «Київагроарсенал», код за ЄДРПОУ 35427966, ТОВ «Строй Торг», код за ЄДРПОУ 35609597 та ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», код за ЄДРПОУ 35609558, за період з 01.01.2008 по 31.12.2010» від 05.10.2011 №44/2311/33985674 (а.с. 5, том 4).

Відповідачем на підставі Акта перевірки від 30.06.2011 №31/2311/33985674, Рішення ДПА в Запорізькій області «Про результати розгляду первинної скарги» від 23.09.2011 №4263/10/25-020, листа ДПА в Запорізькій області від 30.09.2011 №4390/10/25-020, винесені податкові повідомлення-рішення від 04.10.2011 №0000341311, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємства на загальну суму в розмірі 336500 грн. 00 коп. (за основним платежем 269200 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 67300 грн. 00 коп.) та №0000352311, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму в розмірі 199792 грн. 50 коп. (за основним платежем 159834 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 39958 грн. 50 коп.) (а.с. 51, 52, том 1).

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2011 №0000342311 та №0000352311.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, останні прийняті на підставі Акта перевірки від 30.06.2011 №31/2311/33985674, Рішення ДПА в Запорізькій області «Про результати розгляду первинної скарги» від 23.09.2011 №4263/10/25-020, листа ДПА в Запорізькій області від 30.09.2011 №4390/10/25-020.

Суд зазначає, що обставини, викладені в Акті перевірки від 05.10.2011 №44/2311/33985674 не можуть братися судом до уваги та підлягати перевірці з огляду на наступне.

За приписами п. 78.8. ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі іменується ПК України), порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно п. 86.1. ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до п. 86.3. ст. 86 ПК України Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Пунктом 86.8. ст. 86 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу даних норм вбачається, що прийняття податкових повідомлень-рішень здійснюється виключно після проведення перевірки та складання акта перевірки.

Оскільки, податкові повідомлення-рішення №0000342311 та №0000352311 прийняті 04.10.2011, тому посилання відповідача на обставини, встановлені актом перевірки від 05.10.2011, не можуть братися судом до уваги.

Суд зазначає, що у випадках, коли за результатами проведеної перевірки податковим органом складається акт перевірки з визначення обсягу податкових зобовязань платника податків, податкові повідомлення-рішення не можуть бути датовані та прийняті раніше ніж такий акт.

З дослідженого Акта перевірки від 30.06.2011 та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень, судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття податковим органом рішень слугував, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про недотримання позивачем: вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених між ТОВ «ТВЛ-Міріс» та ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», ТОВ «Трой Торг», що призвело до порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 332790 грн. 00 коп., у тому числі за 1 квартал 2008 року в сумі 63590 грн. 00 коп., за 2 квартал 2008 року в сумі 69409 грн. 00 коп., за 3 квартал 2008 року в сумі 192755 грн. 00 коп. за 4 квартал 2008 року в сумі 7036 грн. 00 коп.; недодержання вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених між ТОВ «ТВЛ-Міріс» та ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», ТОВ «Трой Торг», що призвело до порушення п. 3.1. ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати всього на суму ПДВ 266234 грн. 00 коп., у тому числі за січень 2008 року в сумі 1717 грн. 00 коп., за лютий 2008 року в сумі 14291грн. 00 коп., за березень 2008 року в сумі 34865 грн. 00 коп., за квітень 2008 року в сумі 5417 грн. 00 коп., за травень 2008 року в сумі 50110 грн. 00 коп., за липень 2008 року в сумі 43300 грн. 00 коп., за серпень 2008 року в сумі 99881 грн. 00 коп., за вересень 2008 року в сумі 11023 грн. 00 коп., за жовтень 2008 року в сумі 4230 грн. 00 коп., за грудень 2008 року в сумі 1400 грн. 00 коп.

Перевіряючи наведений податковим органом висновок і винесений на його підставі правовий акт індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду між позивачем та його контрагентами ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», ТОВ «Трой Торг» були вчинені правочини з постачання товарів та надання послуг.

Відповідач під час розгляду справи вказав на те, що до перевірки позивачем не надавались копії договорів, на підставі яких здійснювалась поставка товарів та надання послуг.

Представник позивача пояснив, що договори на поставку товарів на надання послуг не укладались в письмовій формі, а визначення їх істотних умові відбувалось в усній формі, що передбачено нормами Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що вказана форма укладення договорів не протирічить приписам ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України. Згідно з положеннями ст.ст. 205, 206 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Можливість реального здійснення фінансово-господарських операцій, ведення господарської діяльності ТОВ «ТВЛ-Міріс» підтверджена наданими копіями первинних документів.

Під час розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що контрагенти позивача під час здійснення господарських операцій мали правовий статус платників ПДВ.

Позивачем по справі надані до суду всі належні первинні документи в підтвердження здійснення операцій, а саме: податкові накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні та докази оплати поставлених товарів та наданих послуг.

За приписами п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 (далі іменується Закон України №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Проподаток на додану вартість».

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку це особі, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що посилання відповідача на факт порушення кримінальної справи відносно керівників контрагентів ТОВ «ТВЛ-Міріс» як на ознаку фіктивності здійснених правочинів є необгрунтованою, оскільки такий факт не свідчить про незаконність дій з боку позивача як покупця товарів та замовника послуг. Крім того, суду не надано доказів того, що порушені карні справи завершені та відносно керівників підприємств є обвинувальні вироки із зазначенням наявності ознак фіктивності по здійсненим операціям саме з ТОВ «ТВЛ-Міріс».

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Стосовно висновків відповідача про те, що правочини, вчинені між ТОВ «ТВЛ-Міріс» і його контрагентами ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», ТОВ «Трой Торг» не спричиняють реального настання правових наслідків суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9) суд зауважує наступне.

В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що правочини, здіснені між ТОВ «ТВЛ-Міріс» і ТОВ «Київагроарсенал», ТОВ «Дніпровська торгівельна компанія», ТОВ «Трой Торг» визнані судом недійсними.

А відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008 законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом. Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не враховані приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними.

Суд зазначає, що відповідно до теорії права чинність (дійсність) це властивість нормативно-правового акта, яка визначається в обовязковість застосування норм права (загальнообовязкових правил поведінки, що забезпечуються державою як засіб регулювання суспільних відносин), протягом певного часу, на певній території, щодо певного колі осіб (визначеного або невизначеного). Тобто, визнання нечинним (недійсним) може бути застосовано як спосіб захисту порушеного права лише у разі оскарження нормативно-правового акта, що виокремлено законодавцем частиною 11 ст. 171 КАС України.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правовими актами індивідуальної дії рішеннями, дію яких поширено на конкретну юридичну особу і які являються актами разового застосування норм права шляхом покладення на вказану особу визначених податкових зобовязань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом поновлення порушеного права особи у разі оскарження податкових повідомлень-рішень є визнання їх протиправними та скасування.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено з обставин справи, покладення на позивача обовязку зі сплати визначених податковим органом податкових зобовязань шляхом винесення податкових повідомлень-рішень від 04.10.2011 №0000342311 та №0000352311, вчинено відповідачем всупереч норм законодавства.

Всупереч ч. 3 ст. 2 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області від 04 жовтня 2011 року №0000341311.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області від 04 жовтня 2011 року №0000352311.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська