Постанова № 21892436, 20.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/681/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 35 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Артемвугілля», м. Горлівка

до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000041540 по нарахуванню штрафної санкції в розмірі 153669,93 грн., визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000051540 по нарахуванню штрафної санкції в розмірі 2184,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за дов. від 16 січня 2012 року

від відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 11 жовтня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Артемвугілля» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000041540 по нарахуванню штрафної санкції в розмірі 153669,93 грн., визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000051540 по нарахуванню штрафної санкції в розмірі 2184,90 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 126 Податкового кодексу України (далі ПК України) за порушення граничного строку сплати грошових зобовязань з податку на прибуток, оскільки податковим органом не враховано суть зворотної дії законі в часі, встановленої ст. 58 Конституції України, офіційне тлумачення якої дане Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999р. по справі № 1-рп/99, при сплаті позивачем податкових зобовязань за минулі періоди. Крім того, зазначає, що відповідачем не враховано те, що позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені відповідними судовими рішеннями. Позивач виконує рішення суду відповідно до наданих розстрочок, тому вважає нарахування штрафних санкцій неправомірним, так як на дані правовідносини не розповсюджуються норми ПК України. Також позивач додатково пояснив, що ним сплачувалися авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів. Посилаючись на норми пп. 7.8.2. п. 7.8. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», вважає, що авансові платежі, нараховані на частину прибутку не є обовязковим платежем в розумінні в розумінні норм ПК України, тому застосування штрафних санкцій у звязку із їх сплатою є безпідставним. Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважав, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, у звязку з тим, що позивачем були порушені строки сплати податкових зобовязань. Зазначає, що перевіркою встановлено порушення термінів сплати податку, визначених абз. а) п. 50.1 ст.50 ПК України.

Зазначає, що відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків визначена п. 126.1. ст.126 ПК України. Разом з тим, згідно із п. 7 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Відповідач зазначає, що до 06.08.2011р. (до набрання чинності Законом України від 07.07.2011р. 3609-VI «Про внесення змін» до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»). ПК України не містив положень, які б регулювали порядок застосування штрафних санкцій, передбачених Податковим кодексом України, до правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року. Із 06.08.2011р. підрозділ 10 розділу XX Перехідних положень ПК України доповнено, зокрема, пунктом 11, відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Виходячи з викладеного, правове регулювання порядку застосування штрафних санкцій за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності ПК України, є різним залежно від періоду, в якому застосовуються відповідні штрафні санкції.Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-а, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи. У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосував відповідних санкцій. Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено і контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушень повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення податкових повідомлень-рішень.

Тому з 01.01.2011р. по 06.08.2011р. застосовується найнижчий обсяг відповідальності, а починаючи з 06.08.2011р. застосовуються санкції, у розмірах, передбачених ПК України, незалежно від дати вчинення порушення.

На підставі вищевикладеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Артемвугілля» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області 19.02.2003р., включене до ЄДРПОУ за номером 32270533 (арк. справи 10 - 26).

21.12.2011р. відповідачем проведена камеральна перевірка податкової звітності з податку на прибуток, за результатами якої складено акт № 1883/15-013 від 21.12.2011р. (арк. справи 27), яким встановлено порушення позивачем норм абз а) п. 50.1. ст. 50 ПК України в частині порушення строків сплати грошових зобовязань з податку на прибуток.

На підставі зазначеного акту перевірки, у відповідності до розрахунку штрафних санкцій, який є додатком до акту перевірки (арк. справи 30) відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000041540, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 20% за порушення п 57.1. ст. 57 ПК України на підставі ст. 126 ПК України за платежем: податок на прибуток в сумі 153669,93 грн. та від 04.01.2012р. № 0000051540, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 20% за порушення п 57.1. ст. 57 ПК України на підставі ст. 126 ПК України за платежем: податок на прибуток в сумі 2184,90 грн. (арк. справи 28, 29).

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій та спірного податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000041540 (арк. справи 28, 30), воно прийнято за затримку на 218 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на прибуток, який виник на підставі декларації № 45903 від 09.11.2010р. за ІІІ квартал 2010р. (арк. справи 126).

Згідно розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення № 0000041540 від 04.01.2012р., штрафні санкції нараховані в результаті сплати податкових зобовязань, розстрочених відповідними рішеннями суду.

Як вбачається з платіжних доручень від 20.01.2011р. № 336, від 21.01.2011р. № 424, від 28.02.2011р. № 1406, від 28.02.2011р. № 1412 (арк. справи 87, 88, 98) позивач сплатив зобов'язання з податку на прибуток згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010р. по справі № 2а-26782/10/0570. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010р. задоволений позов Горлівської ОДПІ про стягнення з ДП «Артемвугілля» 13 354 667,00 грн. податку на прибуток та 2 098 498,00 грн. з частини чистого прибутку. Ухвалою суду від 28.12.2010р. розстрочено виконання судового рішення на 60 місяців з січня 2011 року по грудень 2015 року, наступним чином: 1) погашення податкового боргу з податку на прибуток зі сплатою щомісячно 222 578 грн. починаючи з січня 2011 року по грудень 2015 року зі сплатою останнього платежу 222565 грн. до повного погашення заборгованості; 2) погашення податкового боргу з частини чистого прибутку (доходу): зі сплатою щомісячно 34 975грн. починаючи з січня 2011 року по грудень 2015 року зі сплатою останнього платежу 34973 грн. до повного погашення заборгованості (арк. справи 175, 179, 180).

Платіжним дорученням від 25.02.2011р. № 1322 (арк. справи 96) позивач сплатив зобов'язання з податку на прибуток згідно рішення Господарського суду Донецької області від 28.10.2005р. № 37/305 (арк. справи 166 170). Зазначеним рішенням задоволений позов Горлівської ОДПІ про стягнення з ДП «Артемвугілля», між іншим, заборгованості з податку на прибуток в сумі 14 988 208,54 грн. Наказами Господарського суду Донецької області від 08.11.2005р. виконання рішення суду було розстрочено.

Платіжними дорученнями від 17.01.2011р. № 204, від 25.02.2011р. № 1321, від 28.02.2011р. № 1405 (арк. справи 86, 95, 97) позивач сплатив зобов'язання з податку на прибуток згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2010р. по справі № 2а-8707/10/0570. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2010р. задоволений позов Горлівської ОДПІ про стягнення з ДП «Артемвугілля» податкового боргу з податку на прибуток в розмірі 8 555927,25 грн. Ухвалою суду від 11.10.2010р. розстрочено виконання судового рішення на шістдесят місяців, починаючи з 20 січня 2011 р. по 20 листопада 2015 р. включно, в розмірі 142 598 грн. щомісячно, а 21 грудня 2015 р. в сумі 142 645,25 грн. (арк. справи 173).

Платіжними дорученнями від 21.01.2011р. № 440, від 27.01.2011р. № 535, від 28.01.2011р. № 567, від 28.01.2011р. № 569, від 31.01.2011р. № 221, від 25.02.2011р. № 1320, від 28.02.2011р. № 1411, (арк. справи 89 94, 99) позивач сплатив авансовий внесок, нарахований на суму чистого прибутку (доходу державних підприємств).

Платежі, вказані у наведених платіжних дорученнях відповідачем спрямовані на погашення податкових зобов'язань з податку на прибуток за декларацією № 45903 від 09.11.2010р. за ІІІ квартал 2010р. (арк. справи 126).

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій та спірного податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000051540 (арк. справи 29, 30), воно прийнято за затримку на 27 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на прибуток, який виник на підставі декларацій № 9006938732 від 09.02.2011р., № 9003081965 від 10.05.2011р., уточнюючого розрахунку № 9003796346 від 07.06.2011р. та уточнюючого розрахунку № 46204 від 14.10.2011р. (арк. справи 119 123).

Згідно розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення № 0000051540 від 04.01.2012р., штрафні санкції нараховані в результаті сплати податкових зобовязань, розстрочених відповідними рішеннями суду.

Як вбачається з платіжних доручень № 1535 від 10.03.2011р., від 15.03.2011р. № 1687 та від 17.03.2011р., від 30.05.2011р. № 3981, від 16.06.2011р. № 4537 (арк. справи 101, 107, 108, 114, 116) позивач сплатив зобов'язання з податку на прибуток згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010р. по справі № 2а-26782/10/0570 та ухвали суду від 28.12.2010р. про розстрочення виконання судового рішення.

Платіжними дорученнями від 10.03.2011р. №№ 1536, 1561, від 11.03.2011р. № 1590, від 30.05.2011р., від 06.06.2011р. (арк. справи 102 104, 112, 115) позивач сплатив зобов'язання з податку на прибуток згідно рішення Господарського суду Донецької області від 28.10.2005р. № 37/305.

Платіжними дорученнями від 11.03.2011р. № 1591, від 15.03.2011р. № 1686, від 30.05.2011р. № 3980, від 19.10.2011р. № 7910 (арк. справи 105, 111, 118) позивач сплатив зобов'язання з податку на прибуток згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2010р. по справі № 2а-8707/10/0570 та ухвали суду від 11.10.2010р. про розстрочення виконання судового.

Платіжними дорученнями від 17.03.2011р. № 1743, від 18.03.2011р. № 1840, від 30.05.2011р. № 3978, від 16.06.2011р. № 4539 (арк. справи 109, 110, 113, 117) позивач сплатив авансовий внесок, нарахований на суму чистого прибутку (доходу державних підприємств).

Платежі, вказані у наведених платіжних дорученнях відповідачем спрямовані на погашення податкових зобов'язань з податку на прибуток за декларацією № 9006938732 від 09.02.2011р. за 2010р., № 9003081965 від 10.05.2011р. за І квартал 2011р., за уточнюючим розрахунком № 9003796346 від 07.06.2011р. до 2010р. та за уточнюючим розрахунком № 46204 від 14.10.2011р. до декларації за І квартал 2011р. (арк. справи 119 123).

Відповідно до п. 126.1. ст. 126 цього Кодексу, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Об'єктом правопорушення, визначеного статтею 126 Кодексу, є правовідносини щодо сплати податкових зобов'язань. При цьому, факти порушень термінів сплати податкових зобовязань, фіксуються в акті перевірки.

Суд вважає за необхідне зазначити, що думка позивача стосовно того, що норми ст. 126 ПК України не повинні застосовуватись як підстава нарахування штрафних санкцій, оскілки позивач сплачував податкові зобовязання минулих податкових періодів (строки сплати яких визначались Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181)), не відповідає принципу зворотної дії нормативних актів у часі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Приписами статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що виключно законами України про оподаткування визначаються події та факти, які є порушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно, зворотна дія в часі реалізується через податкові закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Починаючи з 01.01.2011р., повноваження, підстави та спосіб дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб, права, обов'язки та відповідальність платників податків визначені Кодексом.

Відповідно до п. 113.3 ст. 113 ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Отже, податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, чинними до 01.01.2011 р., а штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм таких законів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України, чинними на момент застосування санкцій.

Разом з тим, враховуючи приписи статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99, коли подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., і ця сама подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., а в новому законодавчому акті як сама подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.

З огляду на приписи норм Закону № 2181, факт сплати податкових зобовязань, зарахування яких відбувалося податковим органом у порядку календарної черговості виникнення боргу (тобто, без урахування призначення платежу) не кваліфікувались як правопорушення податкового законодавства, тому в цьому випадку юридична відповідальність не застосовується.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, позивачу нараховані штрафні санкції на підставі ст. 126 ПК України, при сплаті суми коштів, спрямованих на виконання відповідних ухвал суду.

Суд приходить до висновку, що проблемою даного спору є саме наявність або відсутність обєкту застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань.

Стосовно спрямування відповідачем коштів, які сплачувалися на виконання рішень суду, суд зазначає, що приписами ст. 87 ПК України встановлені правила погашення податкового боргу платника податків. Пунктом 87.9 ст. 87 ПК України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до частин 2, 3, 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно із ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Стаття 263 КАС України визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження. Підставою для застосування правил коментованої статті є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі - ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Правила цієї статті повністю кореспондують статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі Закон № 606). Згідно преамбули Закону №606, цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 Закону № 606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

З аналізу зазначених норм вбачається, що заходи превентивного характеру, встановлені Законом № 606 та ПК України, чітко відрізняються між собою тим, що вони застосовуються в залежності від того, в якому режимі знаходиться заборгованість.

Пунктом 1.1. ст. 1 ПК України встановлено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Кодексом встановлений перелік певних заходів, які можуть самостійно вживатися податковим органом з метою погашення податкового боргу стягнення коштів з рахунків у банках, застосування податкової застави та реалізація майна за рахунок майна, що перебуває в заставі, застосування адміністративного арешту активів, накладення арешту на кошти тощо. Вичерпний перелік прав органів державної податкової служби передбачений у ст. 20 ПК України. Серед них відсутнє право самостійно спрямовувати грошові кошти, які сплачувалися на виконання рішень суду, на погашення податкового боргу.

Виконання рішення суду шляхом звернення до органів виконавчої служби також є одним із засобів погашення боргу. Саме вони повинні застосовуватися у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку. На стадії виконання судового рішення, як завершальної стадії судового провадження, застосовуються заходи примусового виконання рішень, передбачені, статтею 32 Закону № 606, зокрема - 1. Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішення.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону № 606, у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами.

Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Тобто, податкові органи не є органами примусового виконання і не мають також право здійснювати за платника податків добровільне виконання судових рішень.

Стосовно спрямування відповідачем коштів, що сплачувалися як авансові внески, нараховані на суму чистого прибутку (доходу державних підприємств), суд дійшов висновку, що зарахування цих платежів у рахунок погашення зобовязань з податку на прибуток є неправомірним.

Судом встановлено, що позивачем було подано до податкового органу декларацію з податку на прибуток за 2010р. від 08.02.2011р., у рядку 20 якої він визначив суму 337500,00 грн. авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів (арк. справи 177).

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, який діяв до 01.04.2011р., дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідної держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

З метою включення платежу у вигляді дивідендів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними, комунальними підприємствами до переліку обов'язкових платежів, що справляються згідно з нормами податкового законодавства, зазначений платіж включено до пункту 3 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв до 01.01.2011р.

Тобто платіж у вигляді дивідендів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами згідно з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є окремим обов'язковим платежем, який передбачено Законом України «Про систему оподаткування».

Згідно з підпунктом 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що емітент, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахований на суму дивідендів, призначених для виплати. Тобто норма Закону передбачає одночасну сплату дивідендів всім акціонерам та за рішенням емітента, а не окремо випадок нарахування частини прибутку на рахунки держави.

Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому, відповідно, державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету, що є логічним, оскільки в даному випадку в якості акціонерів виступає держава чи місцеві органи влади в одній особі.

При цьому пп. 7.8.3 п. 7.8 ст. 7 Закону № 334/94-ВР встановлено, що платник податку емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку із нарахуванням дивідендів згідно з пп. 7.8.2 цього пункту.

Отже, авансовий внесок з податку на прибуток сплачується до бюджету до виплати дивідендів або одночасно з нею у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 цього Закону (25 %), нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Сума дивідендів, що виплачується акціонерам, не зменшується на суму авансового внеску.

Зазначений авансовий внесок відображається у рядку 20 декларації з податку на прибуток підприємства та рядку 13.7 додатка К6 до неї.

Підпунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (який діяв до 01.01.2011р.) було визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Суд звертає увагу відповідача на те, що підпункт 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, встановлював обовязок сплатити штрафні санкції лише у разі несплати узгодженої суми податкових зобов'язань.

В свою чергу, нарахування та сплата авансового внеску здійснюються згідно з положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до подання декларації з податку на прибуток підприємства. Тобто авансовий внесок є складовою частиною зобов'язання з податку на прибуток у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону № 2181-III, і заповнення рядка 20 декларації з податку на прибуток підприємства не може вважатися узгодженням суми цього внеску.

До того ж строки сплати авансових внесків залежать від строків сплати дивідендів, так як згідно із пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону № 334/94-ВР авансовий внесок з податку на прибуток на суму дивідендів вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

З наведених норм випливає, що якщо підприємство несвоєчасно сплатило авансовий внесок з податку на прибуток, то штрафна санкція відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III не застосовується.

Водночас, враховуючи приписи статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99, коли подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., і ця сама подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., а в новому законодавчому акті як сама подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.

З огляду на приписи норм Закону № 2181, факт несвоєчасної сплати авансових внесків з податку на прибуток у повному обсязі не кваліфікувались як правопорушення податкового законодавства, тому в цьому випадку юридична відповідальність не застосовується.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача не повинні застосовуватися штрафні санкції й на підставі п. 126.1. ст. 126 ПК України (з урахуванням п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України), оскільки в судовому засіданні не доведений факт наявності порушення з боку позивача вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів склад правопорушення, за яке ним застосовані штрафні (фінансові) санкції спірним податковими повідомленнями-рішеннями, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Артемвугілля» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000041540 по нарахуванню штрафної санкції в розмірі 153669,93 грн., визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012р. № 0000051540 по нарахуванню штрафної санкції в розмірі 2184,90 грн. задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 04.01.2012р. № 0000041540, яким нарахована штрафна санкції в розмірі 153669,93 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 04.01.2012р. № 0000051540, яким нарахована штрафна санкції в розмірі 2184,90 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Артемвугілля» витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 грн. 19 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 лютого 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 25 лютого 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.