Постанова № 21889897, 05.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2012 р. о 13:01 Справа №2а-1176/12/0170/4 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Шевцовій Г.В., за участі представників сторін: від позивача - Печурін Ю.П., від відповідача - Кирюхіна Я.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Санаторій "Київ"

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2012 року №0000572301 та №0000592301

Суть спору: Закрите акціонерне товариство "Санаторій "Київ" (далі - ЗАТ "Санаторій "Київ") звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000572301 від 11.01.2012 року в сумі грошового зобов'язання з податку на прибуток 200195,00 грн.; №0000592301 від 11.01.2012 року в сумі грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища 640,10 грн.

Позов мотивовано помилковістю висновків податкового органу, покладених в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач зазначає, що проведеною посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим встановлено порушення позивачем приписів Закону України від 28.12.1994 року №334/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закону №334) внаслідок того, що понесені позивачем витрати на добровільне страхування майна перевищували межі звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування. Позивач зазначає, що звичайну ціну страхового тарифу розраховано із порушенням чинного законодавства, крім того позивач посилається на те, що податковим органом не було дотримано встановленої законом процедури визначення суми податкового зобов'язання через застосування звичайних цін. Заперечуючи стосовно донарахування суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища позивач зазначає, що станом на час виникнення спірних відносин законом не було визначено ставок та механізму справляння вказаного збору, що суперечило статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", крім того норми законодавства не містили однозначного визначення того, що є об'єктом оподаткування та хто саме є платником даного збору (особа, яка здійснює утворення відходів, або ж особа, яка здійснює їх розміщення). Позивач зазначає, що він не здійснював розміщення відходів, відповідного дозволу не отримував, ліміти на розміщення відходів позивачеві не затверджувались. Вивіз побутових відходів, які утворювались позивачем здійснювався підприємствами комунального господарства, із якими позивач уклав відповідні договори. Також позивач вказує на помилковість проведеного відповідачем розрахунку суми податкового зобов'язання.

Ухвалами суду від 16.02.2012 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду. Ухвалою суду від 05.03.2012 року допущено заміну позивача у справі його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Санаторій "Київ".

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що звичайну ціну страхового тарифу розраховано податковим органом на підставі середнього річного тарифу, визначеного на підставі інформації про страхові тарифи з добровільного страхування майна юридичних осіб інших страховиків. Розрахувавши суму витрат за договорами добровільного страхування із застосуванням вказаного показника податковий орган встановив завищення задекларованих позивачем витрат на 640623,40 грн. Також представник відповідача зазначив про те, що перевіркою встановлено факт заниження позивачем суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища на 512,08 грн. за 2010 рік.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 03365133, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Алушта АР Крим.

Посадовими особами ДПІ у м. Алушта АР Крим проведено планову виїзну перевірку ЗАТ "Санаторій "Київ" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами перевірки складено акт від 22.12.2011 року №1438/23/03365133.

За висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону №334. завищення показників, відображених у рядку 04.12 декларації з податку на прибуток підприємств "сума витрат зі страхування (крім витрат з довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, зазначених у рядку 04.5 декларації)" у сумі 160156,00 грн. за 2010 рік. За даними ж пункту 3.1.2 акту перевірки (а.с. 198, т. 1) встановлено завищення вказаного показника на 640623,00 грн. за 2010 рік. Суд вважає, що у даному випадку мала місце технічна помилка - у висновках акту перевірки вказано суму заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а не суму завищення витрат.

Також за висновками акту перевірки встановлено порушення ЗАТ "Санаторій "Київ" пункту 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року N 162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 року за N 544/3837; завищення показника (у висновку акту перевірки не зазначено якого саме показника) у сумі 512,08 грн. за 2010 рік.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 року №0000572301 про збільшення ЗАТ "Санаторій "Київ" грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 200195,00 грн., у тому числі за основним платежем - 160156,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 40039,00 грн.

Також відповідач збільшив ЗАТ "Санаторій "Київ" суму грошового зобов'язання за платежем "інші збори за забруднення навколишнього природного середовища" на 640,10 грн. (512,08 грн. - основний платіж, 128,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи)) за податковим повідомленням-рішенням від 11.01.2012 року №0000592301.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток підприємств покладено такі обставини.

Перевіркою встановлено, що ЗАТ "Санаторій "Київ" протягом 2010 року укладало із ЗАТ "Страхова компанія "Юпітер-М" договори добровільного страхування майна. За умовами даних договорів страховий платіж розраховувався як добуток страхової суми і страхового тарифу, який встановлювався страховиком у розмірі 0,85%; 1%; 1,059%; 1,065%; 1,13%, 2%; 2,6%. В ході проведення перевірки виникли сумніви щодо правильності розрахунку та використання тарифів з добровільного страхування майна юридичних осіб. На запит про надання пояснень щодо розрахунку страхових платежів по укладеним договорам від страховика - ЗАТ "Страхова компанія "Юпітер-М" до часу підписання акту перевірки відповіді не отримано. З метою встановлення ринкових цін за страхування за аналогічними ризиками ДПІ в м. Алушта було направлено запити до страхових компаній (всього направлено 4 запити. На підставі отриманих даних було встановлено середній річний тариф, який склав 0,23% та корегуючи коефіцієнти довгостроковості: 1 місяць - 0,2, 2 місяці - 0,3, 3 місяці - 0,4.

Здійснивши розрахунок страхових платежів за договорами між ЗАТ "Санаторій "Київ" і ЗАТ "Страхова компанія "Юпітер-М", відповідач дійшов висновку про завищення задекларованих платником податку витрат на страхування всього на 640623,40 грн. за 2010 рік.

Досліджуючи правомірність проведеного відповідачем розрахунку та обґрунтованість відповідних висновків за актом перевірки, суд встановив наступне.

Відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону №334 до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

За змістом пункту 1 та підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України до 01.01.2013 року діє пункт 1.20 статті 1 Закону №334, яким встановлені правила визначення звичайної ціни, у тому числі звичайної ціни страхового тарифу. При цьому стаття 39 Податкового кодексу України, якою врегульовано аналогічні відносини, набирає чинності 01.01.2013 року.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону №334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Згідно із підпунктом 1.20.5-2 пункту 1.20 статті 1 Закону №334 методику визначення звичайної ціни страхового тарифу встановлює центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг.

Таку методику затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30 грудня 2004 року №3259, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 січня 2005 року за N 53/10333

Згідно із пунктами 2.4 - 2.6 вказаної методики страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Розмір страхових тарифів за добровільними видами страхування, обчислений страховиком актуарно (математично), є складовою частиною правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо та реєструються в Держфінпослуг.

Страхові тарифи, які є складовою частиною правил страхування, посвідчуються (відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг 28 серпня 2003 року N 40, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 року за N 805/8126) підписом особи (актуарієм), яка має підтверджену відповідним свідоцтвом кваліфікацію, згідно з вимогами, встановленими Держфінпослуг.

В матеріалах справи наявні копії правил добровільного страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, затверджені директором ЗАТ "Страхова компанія "Юпітер-М" 08 липня 2005 року та правил добровільного страхування майна (іншого ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України "Про страхування"), затверджені директором ЗАТ "Страхова компанія "Юпітер-М" 22.11.2007 року.

Вказані правила містять додатки 1 (а.с. 153, 172, т. 1) - страхові тарифи, затверджені підписом актуарія.

Перевіркою, проведеною податковим органом, не встановлено невідповідності страхових тарифів, застосованих ЗАТ "Страхова компанія "Юпітер-М" у договорах із позивачем, страховим тарифам, що розраховані у вищевказаних правилах.

Натомість, відповідач самостійно розрахував звичайну ціну страхового тарифу на підставі даних, отриманих від інших страховиків.

Згідно із підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону №334 донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Чинне на час проведення перевірки законодавство не регулює процедури нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до підункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Таким чином, процедура донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін включала наступні етапи: прийняття податковим органом рішення про застосування звичайних цін; направлення до суду подання про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків; прийняття судом відповідного рішення.

Зазначену правову позицію висловлено у листі Державної податкової адміністрації України від 30.09.2009 року №21255/7/15-0217 та у наказі ДПА України від 31.12.2009 року №756 «Про внесення змін до наказу ДПА України від 11.09.2008 року №584 та Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок, затверджених цим наказом». Крім того, про необхідність дотримання податковим органом визначеної законом процедури нарахування податкових зобов'язань із застосуванням непрямих методів при встановленні «звичайних цін», йдеться в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2009року у справі №К-17808/08 за позовомВідкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» доРівненської обєднаної державної податкової інспекції провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин суд погоджується із тим, що податковим органом порушено визначені законом умови донарахування податкового зобов'язання із застосуванням «звичайної ціни страхового тарифу», не доведено у встановленому порядку рівня звичайної ціни страхового тарифу, розрахованого відповідачем, тож висновки про порушення позивачем правил оподаткування в цій частині є такими, що не підтверджуються матеріалами справи і суперечать приписам чинного законодавства.

Інших порушень вимог підункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону №334 відповідачем не встановлено, тож визначення у податковому повідомленні-рішенні від 11.01.2012 року №0000572301 грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" за основним платежем у розмірі 160156,00 грн. слід визнати протиправним.

Враховуючи, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 40039,00 грн. у вказаному податковому повідомленні-рішення застосовано на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, внаслідок донарахування суми податкового зобов'язання за наслідками документальної перевірки (що визнано судом протиправним), вимоги про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 року №0000572301 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Досліджуючи правомірність визначення податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього середовища суд встановив наступне.

За даними акту перевірки встановлено заниження податкового зобов'язання за вказаним платежем за 2010 рік на 512,08 грн. З пояснень представника відповідача слідує, що вказана сума розрахована за даними актів виконаних КП "Управління впорядкування міста і капітального будівництва" робіт з вивезення і розміщення сміття за 2010 рік. Виявлене перевіркою заниження суми податкового зобов'язання становить суму збору за розміщення відходів, які, на думку податкового органу, повинен був сплачувати позивач.

За даними податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік, який подано позивачем, податкове зобов'язання зі збору за розміщення відходів ним не декларувалось.

Перевіркою встановлено, що ЗАТ "Санаторій "Київ" укладено із КП "Управління впорядкування міста і капітального будівництва" договір на вивезення і розміщення сміття від 28.04.2010 року №ДГ-257. При цьому пунктом 3.7 вказаного договору передбачено, що замовник (позивач у справі) самостійно розраховує та сплачує збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Судом досліджено вказаний договір, його копію долучено до матеріалів справи (а.с. 174, 175, т. 1).

Розділом 1 вказаного договору передбачено, що виконавець (КП "Управління впорядкування міста і капітального будівництва") протягом строку дії договору зобов'язується виконувати комплекс робіт по вивозу і розміщенню твердих побутових відходів, що утворюються в процесі господарської діяльності ЗАТ "Санаторій "Київ".

При цьому згідно із протоколом розбіжностей від 28.04.2010 року, який підписано сторонами договору від 28.04.2010 року №ДГ-257, пункт 3.7 договору (відповідно до якого на замовника покладено зобов'язання самостійно розраховувати та сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища) виключено (а.с. 176, т. 1).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Статтею 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, до 01.01.2011 року) встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Статтею 17 наведеного Закону України до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено встановлення порядку визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інших видів шкідливого впливу.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про відходи" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, до 01.01.2011 року) за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Одержані кошти зараховуються до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 року N 303 затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору (чинний на час виникнення спірних відносин, до 01.01.2011 року), згідно із пунктом 2 якого збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин (далі - викиди) стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти (далі - скиди); розміщення відходів.

Згідно із абзацом 1 пункту 4 наведеного Порядку суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерелкоригуючих коефіцієнтів.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України за N 162/379 від 19.07.99, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.99 за N 544/3837 (чинним на час виникнення спірних відносин), затверджена Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно із пунктом 2.1 якої платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Згідно із підпунктом 3.1 пункту 3 цієї Інструкції об'єктом обчислення збору є, у тому числі, обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

За таких підстав, платником збору за забруднення навколишнього природного середовища є підприємство, яке здійснює розміщення відходів, яке зобов'язано було обчислити збір виходячи з фактичних обсягів розміщених відходів.

Аналогічний висновок зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.12.2007 року за позовом Комунального автотранспортного підприємства N 052810 до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області.

Оскільки суми збору за забруднення навколишнього природного середовища фактично донараховані за обсяги тих твердих побутових відходів, які розміщувались іншим підприємством, відповідні висновки за актом перевірки слід визнати помилковими, а податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 року №0000592301 слід визнати протиправним і скасувати.

За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму судового збору за вимогами майнового характеру у розмірі 2008,35 грн. (платіжне доручення від 24.02.2012 року №108), в порядку, встановленому статтею 94 КАС України.

В судовому засіданні 05.03.2012 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 12.03.2012 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим від 11.01.2012 року №0000572301 про збільшення Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Київ" (ідентифікаційний код 03365133) грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 200195,00 грн., у тому числі за основним платежем - 160156,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 40039,00 грн.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим від 11.01.2012 року №0000592301 про збільшення Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Київ" (ідентифікаційний код 03365133) суми грошового зобов'язання за платежем "інші збори за забруднення навколишнього природного середовища" на 640,10 грн., у тому числі за основним платежем - 512,08 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 128,02 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Санаторій "Київ" судові витрати у розмірі 2008,35 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.