Рішення № 21889168, 28.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.02.12 р. Справа № 5006/37/26пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Сервіс”, м.Донецьк, ідентифікаційний код 32442981

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: визнання договору суборенди №01/11 від 04.01.2011р. недійсним з моменту його укладання

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

за участю уповноважених представників:

від Позивача - ОСОБА_2 (за довіреністю №6368/2011 від 26.09.2011р.), ОСОБА_3 (за довіреністю б/н від 24.01.2012р.);

від Відповідача не зявився;

від Третьої особи ОСОБА_4 (за довіреністю № 13 від 20.01.2012р.).

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 14.02.2012р. на 28.02.2012р.

У судовому засіданні 28.02.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Дельта-Сервіс”, м.Донецьк (далі Позивач) звернулось до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (далі Відповідач) про визнання договору суборенди №01/11 від 04.01.2011р. недійсним з моменту його укладання.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення орендних правовідносин, на майно передане в суборенду, між Відповідачем та Третьою особою у 2007р. до укладання спірного договору, та відсутність згоди власника на передачу майна в суборенду.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір суборенди №01/11 від 04.01.2011р., договір оренди №1355 від 21.08.2004р., договір про внесення змін від 01.11.2004р., договір суборенди №1355/01/2005 від 15.03.2005р., договір суборенди №1355/02/2006 від 15.03.2006р., договір суборенди №1355/03/2007 від 09.03.2007р., акти приймання-передачі, лист №06-1813 від 21.03.2005р., рішення Господарського суду від 28.04.2009р. по справі 44/181, від 18.05.2010р. по справі №44/182пн, від 22.03.2011р. по справі №44/182пн, Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2009р. по справі №44/181, від 22.06.2010р. по справі №44/182пн, від 22.03.2011р. по справі № 44/182пн, Постанови Вищого господарського суду України від 13.10.2009р. по справі №44/181, від 25.08.2010р. по справі №44/182пн, від 27.01.2011р. по справі №44/182пн, від 18.07.2006р. №5/645, Постанова верховного суду України від 22.11.2010р. по справі №44/182пн, нормативно обґрунтувавши вимоги посиланням на ст.ст. 16, 203, 215, 744 Цивільного кодексу України, ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 207 Господарського кодексу України.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.а.с 94-95) достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

В контексті правової позиції, приведеної в абз.1 п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВХСУ №18 від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Ухвалою суду від 30.01.2012р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Третя особа).

Третя особа у судовому засіданні 14.02.2012р. підтвердила припинення орендних правовідносин з Відповідачем 21.08.2007р., і звязку із закінченням строку дії договору, що також підтверджується у рішенні від 28.04.2009р. по справі №44/181, яке постановою ВГСУ від 13.10.2009р. залишено в силі, та відсутність свого дозволу на укладання спірного договору.

На обґрунтування своєї позиції Третьою особою надані додаткові документи для залучення до матеріалі справи (а.с.а.с.96-107).

У судовому засіданні 28.02.2012р. присутні представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її підтвердження.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а повторна неявка належним чином повідомленого Відповідача і ненадання ним певних доказів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи з огляду на повноту зібраних матеріалів.

Наразі, встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання Відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2004р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (Орендодавець/Третя особа) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди №1355/2004 (а.с.а.с.101-104), згідно п.п.1.1, 10.1 якого Орендодавець передає, Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно-нежитлове приміщення загальною площею 260,8кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Донецького обласного центру Держкомстату України, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою станом на 30.06.2004р.-230502,68 грн., строком до 21.08.2005р.

Пунктом 6.2. передбачено право Орендаря за згодою Орендодавця здавати орендоване майно у суборенду, якщо це не тягне зміни вартості нерухомого майна і не порушує інших положень договору.

На виконання п.п.2.1., 2.5. договору обєкт оренди був переданий Відповідачеві за актом приймання-передачі від 21.08.2004р. (а.с.107).

Договором №1 про внесення змін від 01.11.2004р. (а.с.105) сторони продовжили строк дії договору до 21.08.2007р.

Листом №06-1813 від 21.03.2005р. Орендодавець (а.с.32) надав згоду на передачу в Відповідачем в суборенду Позивачеві частини орендованого приміщення площею 227,45кв.м., зважаючи на що між Позивачем (суборендар) та Відповідачем (суборендодавець) була укладена низка договорів суборенди з аналогічними умовами:

-договір суборенди №1355/01/2005 від 15.03.2005р. (а.с.а.с. 20-22) строком до 10.03.2006р.;

-договір суборенди №1355/02/2006 від 15.03.2006 (а.с.а.с.23-25) строком до 10.03.2007р.;

-договір суборенди №1355/03/2007 від 09.03.2007р. (а.с.а.с.26-28) строком до 31.12.2008р.;

-договір суборенди №01/11 від 04.01.2011р. (а.с.а.с.11-14) строком до 31.12.2011р. (далі спірний договір).

Відповідно до умов п. 1.1. зазначених договорів орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно-нежитлові приміщення загальною площею 227,45 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходяться на балансі Донецького обласного управління фінансів та у відповідності з договором оренди №1355 від 21.08.200р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Донецькій області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Як визначається із п. 10.1 спірний договір було укладено строком до 31.12.2011р. включно

01.04.2011р. обєкт суборенди площею 227,45 кв.м. згідно із п. 2.1. спірного договору був переданий Позивачу, про що сторонами складено і підписано відповідний акт приймання-передачі (а.с.30).

У звязку із закінченням строку дії спірного договору суборендарем був повернутий обєкт суборенда за актом приймання-передачі 23.12.2011р. (а.с.31)

Між тим, рішенням Господарського суду Донецької області від 28.04.2009р. по справі №44/181 (а.с.а.с.33-36), яке Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2009р. залишено без змін (а.с.а.с.43-46), встановлено, що строк дії договору оренди №1355/2004 від 01.11.2004р. закінчився 21.08.2007р. та з 22.08.2007р. орендні правовідносини за ним припинились через заперечення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області проти його подальшого автоматичного провадження в порядку ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України. Учасниками означеної справи були всі учасники розглядуваної справи №5006/37/26пд/2012.

Водночас, у рішенні Господарського суду Донецької області від 18.05.2010р. у справі №44/182пн за участю цих же учасників (а.с.а.с.47-53), суд, розглядаючи позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про повернення майна за актом приймання-передачі, їх (вимоги) відхилив, дійшовши висновку про продовження орендних правовідносин за договором оренди №1355/2004 від 01.11.2004р. і після 21.08.2007р. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2010р. (а.с.а.с.54-57) означене рішення суду було залишено без змін і ця позиція була підтримана і постановою Вищого господарського суду України від 25.08.2010р. (а.с.а.с.58-61). Лише постановою Верховного Суду України від 22.11.2009р. судовий акт касаційної інстанції вказані у справі №44/182пн був скасований, а справу скеровано на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

За результатами нового розгляду Вищий господарський суд України постановою від 27.01.2011р. (а.с.а.с.66-68) скасував судові акти, направивши справу №44/182пн на новий розгляд до місцевого суду.

В свою чергу, за результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. (а.с.а.с.69-71), зміненим постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2011р. (а.с.а.с.72-74) лише в частині балансоутримувача спірного обєкту оренди, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України були задоволені у повному обсягу із встановленням факту припинення з 22.08.2007р. орендних правовідносин за договором оренди №1355/2004 від 01.11.2004р.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Третя особа підтримала позиції Позивача щодо припинення правовідносин за договором оренди майна з Відповідачем до моменту укладання спірного договору суборенди частини означеного майна, та відсутність будь-яких погоджень зі свого боку на укладання спірного договору.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору суборенди недійсним.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги предметом судової оцінки, спрямованої на зясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 згадуваного Розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Зважаючи на статус учасників справи і приналежність обєкту суборенди до державної власності та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та Цивільним кодексом України, а також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

Як встановлено судом, Позивач є стороною за спірним договором, що, у світлі положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обовязків, зумовлює висновок суду про те, що такий договір безпосередньо впливає на права та обовязки Позивача. В свою чергу, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає можливість оспорювання дійсності договору його стороною.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 3 п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки вчинений поза межами орендних правовідносин Орендаря (Відповідача) із власником майна (Третьою особою) без згоди останньої.

Положення ч.6 ст.283 Господарського кодексу України передбачають можливість застосування за орендних правовідносин загальних положень Цивільного кодексу України, безпосередньо встановлюючи ч.1 ст. 288 Господарського кодексу України право Орендаря передавати окремі обєкти державного майна в суборенду за відсутністю застережень іншого в законі або в договорі.

В свою чергу, ч.2 ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» також визначає право Орендаря передавати частину обєкту оренди в суборенду за відсутністю іншого застереження в договорі, встановлюючи неможливість перевищення строку суборенди терміну дії договору оренди. А ч.4 цієї статті, так само, яку і положення ч.3 ст.774 Цивільного кодексу України передбачають застосування на правовідносин суборенди (піднайму) положень, що регламентують оренду (найм).

Водночас, ч.1 ст.774 Цивільного кодексу України та п. 6.2. договору оренди №1355 від 21.08.200р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Донецькій області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, покладають можливість останнього як Орендаря укладати договір суборенди від наявності попередньої письмової згоди Орендодавця.

Беручи до уваги наведені норми законодавства в контексті встановлених обставин справи та приписів ст. 761 Цивільного кодексу України, що визначають наймодавцем особу, уповноважену на укладання договору найму, або власника цього майна чи іншу особу, якій належать відповідні майнові права, суд дійшов висновку, що можливість правомірного укладання Відповідачем спірного договору суборенди вимагає, серед іншого, одночасного існування двох наступних умов:

- перебування Відповідача у статусі орендаря обєкту суборенди, який (статус) і зумовлює існування відповідних майнових прав на укладання договору піднайму відносно відповідного майна;

- наявність письмової згоди Орендодавця державного майна на передачу відповідної частини орендованого майна в суборенду;

- визначення періоду суборендних правовідносин в межах строку дії договору оренди.

Між тим, представлені в матеріалах справи докази вказують відсутність всіх означених складових, оскільки:

По-перше, в силу приписів ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України сторони можуть здійснювати свої права за договором оренди протягом строку відповідних орендних правовідносин, у тому числі Орендар виступати суборендодавцем майна, до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб. Однак, як було остаточно встановлено судами в межах розгляду справ за участю цих же осіб, орендні правовідносини між Відповідачем і Третьої особою відносно майна, складовою частиною якого є обєкт суборенди за спірним договором, були припинені, у звязку із закінченням строку дії договору з 22.08.2007р. тобто навіть до моменту укладання спірного договору. Означений факт припинення орендних правовідносин цією датою є преюдиціальним для розглядуваної справи у розумінні ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, доказів перебування Відповідача в орендних правовідносинах відносно цього ж майна із Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області на підставі іншого договору оренди, ніж припинений договір №1355/2004 від 01.11.2004р., до справи не надано, а Третьої особою існування такого договору заперечується.

Таким чином, на момент укладання спірного договору суборенди Відповідач не мав належного статусу особи, які належать будь-які майнові права відносно обєкту суборенди , зокрема, які передбачають можливість передачі цього майна в суборенду Третій особі.

По-друге, встановлена судом відсутність у Відповідача орендних правовідносин взагалі на дату укладання спірного договору обєктивно унеможливлює і існування погодження з боку Орендодавця на передачу майна в суборенду за спірним договором (відсутність якого підтверджено і представником Третьої особи), і дотримання правила щодо не перевищення періодом суборендних правовідносин строків дії оренди - запроваджений спірним договором період суборенди повністю перебуває за межами строку дії договору оренди, що вказує на обєктивну первісну юридичну неможливість настання за спірним договором обумовлених ним правових наслідків.

Наведені судом міркування та висновки дають підстави констатувати невідповідність спірного договору приписам ч.1 ст. 761, ч.ч.1,2 ст.764 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та недотримання при його укладанні умов чинності, передбачених ч.ч.1,2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є достатньою підставою для визнання його недійсним в порядку ст.215 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України розглядуваний договір суборенди визнається судом недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обовязків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обовязковому визначені у резолютивній частині рішення.

У світлі зазначених висновків спірний договір з моменту його укладання не є належною підставою згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України для виникнення взаємообумовлених прав та обовязків його сторін, зокрема права Відповідача отримання суборендних платежів, а Позивача користуватися обєктом суборенди.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги, покладаючи, при цьому, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33 - 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Сервіс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32442981) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про визнання договору суборенди №01/11 від 04.01.2011р. недійсним з моменту його укладання задовольнити в повному обсягу.

2. Визнати недійсним договір суборенди нежитлового приміщення №01/11 від 04.01.2011р., укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дельта-Сервіс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32442981).

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Сервіс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32442981) компенсацію судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1073,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 28.02.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2012р.

Суддя Попков Д.О.