Постанова № 21878916, 06.03.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

06 березня 2012 року Справа № 13/186/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. , судді Бучинська Г.Б. секретар судового засідання Бугай Н.С.,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 20.12.11 р. у справі №13/186/2011/5003

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп", м. Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 28333,32 грн. у виді суми нестачі вартості вантажу

за участю представників сторін:

Позивача ОСОБА_2 (довіреність №б/н від 01.10.2011р.)

Відповідача не з»явився.

До початку розгляду справи розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. змінено склад суду у даній справі. Відповідно до затверджених нових складів колегій визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Бучинська Г.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.12.2011р. у справі №13/186/2011/5003 (суддя Тісецький С.С.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 28333,32 грн. у виді суми нестачі вартості вантажу задоволено (арк.справи 81-84).

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (код ЄДРПОУ 30221264, 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 30) 28333,32 грн. у виді нестачі вартості вантажу прийнятого до перевезення автомобілем МАЗ, державний номер НОМЕР_3/напівпричіп НОМЕР_2, що підтверджується ТТН серія 01 ААБЖ № 489471 та витрати на сплату судового збору в сумі 1411,50 грн..

Повернуто позивачу з державного бюджету 68,50 грн. - зайво сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 9983 від 21.11.2011 року.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" в задоволенні позову відмовити, вважаючи вимоги позивача безпідставними і такими, що не відповідають обставинам справи (арк.справи 96-100).

Апелянт вважає, що так як разовий договір-заявка №8065-10 ОТГ від 09.11.2010р. не передбачає порядку приймання продукції вантажоотримувачем, то в цьому випадку повинна застосовуватись «Інструкція П-6», затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР, а не «Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні».

Також зазначає, що всупереч вимогам абзацу 1 п. 16 „Інструкції П-6'', позивачем не було призупинено подальше приймання вантажу.

Порушуючи абз.1 п. 17 „Інструкції П-6", у встановленому порядку представник відповідача не був викликаний позивачем. Посилання позивача на водія відповідача, як на представника є неправомірним, по причині того, що водій не мав повноважень представника відповідача, оскільки не мав належним чином оформленого, у відповідності з вимогами ст.ст. 237, 238, 244 ЦК України, доручення (довіреності).

Всупереч вимогам п.п. 18.20 „Інструкції П-6", «Акт №1»від 11.11.2010р. складався і підписувався „кладовщиком", тобто матеріально відповідальною особою та їх підлеглими, без представника інших підприємств чи представників громадськості.

Всупереч п.п. 15.1-15.2 «Правил перевезення вантажів»вантажовідправник Акт №1 - не підписував; будь-яких записів щодо цілісності пломб, пошкоджень упаковки, вантажу - в Акті №1 - не міститься.

Скаржник також зазначає, що при вирішенні оскаржуваного рішення, судом неповно зясовано обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду у справі №13/186/2011/5003 від 24.01.2012р. відновлено строк на подання апеляційної скарги фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 22.02.2012р. (арк.справи 93-95).

Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду 09.02.2012р. відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів скаржника. Вважає апеляційну скаргу, безпідставною та необґрунтованою, натомість, рішення господарського суду Вінницької області, вважає законним і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права (арк.справи 109-111).

Зокрема, позивач зазначає, що пунктом 1 «Інструкції П-6»встановлено, що ця інстукція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок прийому продукції виробиичо-технічного призначення та товарів народного споживання.

Пунктом 3 Інструкції П-6 передбачено, що підприємство-одержувач зобов'язано забезпечити прийомку продукції за кількістю у точній відповідності із стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки, цією Інструкцією, іншими обов'язковими правилами та договором.

В пункті 4 Інструкції П-6 зазначено, що під час приймання вантажу від органів транспорту вантажоодержувач зобов»язаний перевірити згідно з діючими на транспорті правилами перевезень, чи забезпечена схоронність вантажу під час перевезення. У разі видачі вантажу без перевірки кількості місць або маси одержувач у порядку, встановленому правилами оформлення видачі вантажу зобов'язаний вимагати від органів транспорту зробити відповідну відмітку на транспортному документі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 06.03.2012р. представник позивача ОСОБА_2 заперечив проти, викладених в апеляційній скарзі, доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

В судове засідання з»явився ОСОБА_4, однак, довіреність, видана на його ім»я фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, не відповідала вимогам ст.28 ГПК України.

Відповідно до ч.5 ст.28 ГПК України, громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю.

Оскільки, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №13/186/2011/5003 від 22.02.2012р. явка представників сторін не визнавалась обовязковою, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути скаргу по суті.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

09.11.2010 року між ТзОВ "Орлан-Транс-Груп" (експедитор) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) укладено разовий договір-заявку №8065-10ОТГ на транспортно-експедиційні послуги автомобілем МАЗ, державний №НОМЕР_3/напівпричіп НОМЕР_2.

Договором передбачено наступне. Адреса завантаження: м. Немирів, Немирівський район, Вінницька область; адреса розвантаження - м. Донецьк. Договір-заявка підписана уповноваженими особами та скріплена печатками із використанням засобів факсимільного електронного та інших засобів зв'язку має юридичну силу оригіналу та зобов'язує сторони виконувати її умови (п.13); перевізник зобов'язаний протягом 2 (двох) годин з моменту отримання заявки зобов'язаний підтвердити факт прийняття/відмови заявки до перевезення та надіслати експедитору підтверджену заявку на перевезення (підпис та печатка) факсом (п.14); перевізник зобов'язаний контролювати процес завантаження/розвантаження (з врахуванням розподілення навантаження на осі автотранспорту) та кріплення вантажу, в тому числі здійснювати перевірку вказаних в товарно-транспортних документах даних відносно кількості вантажних місць та їх маркування, а також перевірити зовнішній стан вантажу. В разі наявності будь-яких зауважень перевізник повинен припинити процес завантаження та зв'язатися із представниками експедитора і діяти відповідно до наданих останнім інструкцій. Всі зауваження щодо вантажу повинні бути внесені до всіх примірників товарно-транспортних документів та завірені підписом перевізника (п.17); перевізник несе матеріальну відповідальність в розмірі спричинених збитків, що виникли в результаті ДТП, крадіжки, а також за інших обставин при часткову або повному знищенні та/або втраті вантажів вказаних в замовленні. При цьому при визначені розміру збитків враховується вартість вантажу згідно ТТН, а також сума ПДВ та акцизного збору (п. 19)

На виконання умов договору відповідач надав послуги по перевезенню вантажу автомобілем МАЗ, державний № НОМЕР_3/напівпричіп НОМЕР_2, що підтверджується товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв серія 01 ААБЖ № 489471 від 10.11.2011 року. У вказаній накладній визначено: перевізник - ТзОВ "Орлан-Транс-Груп", відправник - ДП "УКГ "Nemiroff" (м. Немирів, вул. Горького, 31, Вінницька область), одержувач - ТзОВ "Єффект" (м. Донецьк, вул. Собінова, 26); водій-експедитор - ОСОБА_3. У видатковій накладні № 101110037 від 10.11.2010 р. визначено найменування та кількість товару, який відпущено ТзОВ "Єффект" на загальну суму 393969,84 грн. з врахуванням ПДВ та акцизного збору.

11.11.2010 року представниками позивача та відповідачем було підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № пп-00495 про надані автотранспортні послуги по маршруту : м. Немирів - м. Донецьк, автомобілем МАЗ, державний № НОМЕР_3/напівпричіп НОМЕР_2, водій ОСОБА_3 (один рейс). Сторони у акті погодили, що претензій одна до одної немає. Вартість проведених робіт (послуг), згідно рахунку-фактури № СФ-0090 від 11.11.2010 року становить 6000 грн..

13.05.2011 року ДП "УКГ "Nemiroff" звернувся із претензією № 4 до позивача відшкодувати заподіяні збитки з огляду на слідуючі обставини. 01.02.2010 року між ДП "УКГ "Nemiroff" (замовник) та ТзОВ "Орлан-Транс-Груп" (підрядчик) був укладений договір № 01022010/УКГ/ТЕО-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом. На виконання вказаного договору, автомобільним транспортом - Вами як вантажоперевізником здійснено перевезення алкогольної продукції зі складу ДП "УКГ "Nemiroff" (м. Немирів). В ході перевезення вантажу було виявлено недостачу продукції, що підтверджується актом приймання продукції від 11.11.2010 року за накладною №101110037 від 10.11.2010 року. Сума недостачі товару згідно накладної № 5786 від 11.11.2010 року становить 28333,32 грн..

ТзОВ "Орлан-Транс-Груп" відповідно до вказаної претензії оплатило ДП "УКГ "Nemiroff" кошти у сумі 28333,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9982 від 21.11.2011 року.

В свою чергу позивач, 19.10.2011 року направив на адресу відповідача претензію з проханням сплати (компенсувати) вартість пошкодженої продукції протягом трьох днів з дня отримання претензії у розмірі 28333,32 грн., оскільки під час виконання договору №8065-10ОТГ від 09.11.2010 року, виявлено недостачу продукції про що складено акт від 11.11.2010 року по видатковій накладній № 101110037 від 10.11.2010 року, який підписано представником відповідача (водій ОСОБА_3).

У відповіді на претензію позивача, відповідач листом від 25.10.2011 року повідомив, що будь-яких претензій стосовно нестачі продукції, пошкодження вантажу або бою вантажу- горілчаних виробів за період з 11.11.2010 року по 23.10.2011 року від ТзОВ "Орлан-Транс-Груп" в установленому законом порядку не надходило. Претензія від 19.10.2011 року є першим повідомленням про нестачу вантажу. В період з 01.11.2010 року по даний час не надавалось жодної довіреності на юридичну чи фізичну особу про представництво інтересів, в тому числі водію ОСОБА_3 про якого йдеться в претензії. Також не надходило будь-яких претензій від вантажовідправника ДП "УКГ "Nemiroff", який зазначений в ТТН серія 01 ААБЖ № 489471 від 10.11.2011 року. Немає відомостей про можливе страхування вантажу та про отримання (не отримання) страхового відшкодування. Без наявності вищезазначених документів остаточно розглянути претензію та прийняти по ній відповідне рішення не являється можливим.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Колегія суддів вважає, що з огляду на зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору № 8065-10ОТГ від 09.11.2011 року, між сторонами виникли правовідносини щодо перевезення вантажу.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно ч. 1, ч.2 ст. 917 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.

Згідно ч. 1 ст. 918 Цивільного кодексу України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Приписами ч.1, ч.2 ст. 924 Цивільного кодексу України, передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 ЦК передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу- в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно ч. 1, 2, 3, ст. 925 ЦК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те що відповідач не надав доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем суду.

Оцінивши в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів погоджується, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 09.11.2010 року був укладений разовий договір-заявку № 8065-10ОТГ на транспортно-експедиційні послуги, відповідно до якого відповідач надав автотранспортні послуги по перевезенню вантажів. Доставку вантажу здійснював водій відповідача - ОСОБА_3.. Під час приймання продукції було виявлено нестачу товарів на суму 28333,32 грн., кількість якого вказано у складеному акті від 11.11.2010 року, який підписано представником покупця ТзОВ "Єффект"- Беспалою О.М. та представником перевізника - ОСОБА_3 (водій).

У п. 19 договору, сторони погодили, що перевізник несе матеріальну відповідальність в розмірі спричинених збитків, що виникли в результаті ДТП, крадіжки, а також за інших обставин при часткову або повному знищенні та/або втраті вантажів вказаних в замовленні. При цьому при визначені розміру збитків враховується вартість вантажу згідно ТТН, а також сума ПДВ та акцизного збору.

Пунктами 15.1, 15.2 п.а Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній.

Також згідно п.п. 15.3, 15.4 вказих вище правил, записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

З огляду на те, що акт приймання продукції від 11.11.2010 року, складений згідно вимог вказаного вище наказу, він являється належним доказом в підтвердження нестачі товару.

Також слід зауважити, що про факт нестачі товару було відомо водію відповідача - ОСОБА_3, тоді як про нестачу продукції позивач дізнався з претензії ДП "УКГ "Nemiroff" № 4 від 13.05.2011 року.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, позивач у даній справі, звернувся до суду першої інстанції у межах строку позовної давності, передбачений ст. 925 Цивільного кодексу України, а саме: 24.11.2011 року.

Позовні вимоги позивача про стягнення 28333,32 грн., у виді суми нестачі вартості вантажу, підлягають задоволенню. Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, зокрема: разовим договором-заявкою на транспортно-експедиційні послуги, товарно-транспортною накладною, видатковою накладною, актом приймання продукції, актом здачі-приняття робіт, рахунком-фактурою, платіжним дорученням, претензіями.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 20.12.11 р. у справі 13/186/2011/5003 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Бучинська Г.Б.

Вих.№ 01-12/3517/12