Рішення № 21878513, 24.02.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2012 року справа № 5020-3/164-379/2011 За позовом Державного підприємства “Севастопольський морський

торговельний порт”(99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пилот”

(99009, м. Севастополь, вул. Портова, 17),

за участю: третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерства інфраструктури України

(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14),

Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю “Портланд”

(98654, м. Ялта, смт. Відрадне, шосе Дражинського, 2)

про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними,

Суддя Плієва Н.Г.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, довіреність № ДВ-69 від 19.011.2012

відповідача ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.10.2010

представники третіх осіб не зявились

Суть спору:

Державне підприємство “Севастопольський морський торговельний порт” звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пилот” про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.11.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 18.11.2010 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2011 рішення господарського суду міста Севастополя від 18.11.2010 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 скасовані, справу передано до господарського суду міста Севастополя на новий розгляд.

Ухвалою суду від 16.03.2011 суд прийняв справу до провадження та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство інфраструктури України.

Ухвалою суду від 12.09.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Севастопольську міську Раду.

27.09.2011 ухвалою суду у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження у справі було зупинено на підставі пункту першого частини другої статті 79 Господарського процесуального кодексу України до отримання результатів експертизи.

Ухвалою суду від 07.02.2012 провадження у справі поновлено, строк розгляду справи продовжено на 15 днів до 24.02.2012 в порядку положень статті 69 Господарського процесуального кодексу України та справу призначено до судового розгляду на 22.02.2012.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги в частині вимог про визнання недійсним додаткової угоди №1 (суперфіція) до договору № 707/167б від 27.07.2007, про що надав письмову заяву. Проти решти вимог заперечував та просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Представники третіх осіб у судове засідання не зявились, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи необхідність дотримання строків розгляду справи, а також те, що незявлення представників третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності не зявившихся осіб.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.07.2007 між Державним підприємством „Севастопольський морський торговельний порт" (далі ДП „Севастопольський морський торговельний порт") та товариством з обмеженою відповідальністю "Портланд" (далі - ТОВ "Портланд") був укладений договір № 707/167б про часткову участь у реконструкції будівлі (далі- Договір) (а.с. 11-18).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що сторони зобов'язуються об'єднати свої внески і спільно діяти задля досягнення господарської мети: реконструкція і введення в експлуатацію будівлі з ТП-62 ДП „Севморторгпорт" (інв. № 52), розташованої за адресою: вул. Портова, 13, м. Севастополь, на земельній ділянці №3 загальною площею 0,3445 га цільового призначення обслуговування будівель і споруд виробничих майстерень (об'єкт), розділ і оформлення сторонами права власності на об'єкт після реконструкції згідно з умовами договору.

09.10.2007 між сторонами була укладена додаткова угода № 707/1676/1, якою були внесені зміни до договору від 27.07.2007, а саме фрази про спільну діяльність або виключені, або замінені на „часткову участь" (а.с. 21).

29.12.2007 між сторонами була укладена додаткова угода № 1 (Суперфіцій) до договору № 707/167 б від 27.07.2007 про часткову участь в реконструкції об'єкта, згідно якої сторони домовились про те, що Державне підприємство „Севастопольський морський торговельний порт" (Суперфіціар) надає, а товариство з обмеженою відповідальністю „Портланд" (Суперфіціарій) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для організації та проведення реконструкції і введення в експлуатацію будівель та споруд виробничих майстерень за адресою: м. Севастополь, вул. Портова, 13. При цьому метою надання в користування земельної ділянки є здійснення Суперфіціаром своїх прав і обов'язків, визначених пунктами 1 і 2 основного договору (а.с. 18-19).

29.12.2007 сторонами підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. Портова, 13, загальною площею 0,3445 га під забудову (а.с. 20).

Додатковими угодами № 1/2 від 28.04.2010 та № 2 від 12.07.2010 сторони передбачили зміну певних положень договору (а.с. 22, 24).

Між товариством з обмеженою відповідальністю „Портланд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Пилот" 31.03.2010 був укладений договір відступлення права вимоги № 3, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю „Портланд" передає в повному обсязі свої права та обов'язки за договором № 707/1676 від 27.07.2007 про часткову участь в реконструкції будівлі, а товариство з обмеженою відповідальністю „Пилот" приймає на себе зобов'язання та отримує всі права за вказаним договором.

02.04.2010 позивачем погоджено укладання цього договору, що підтверджується підписом начальника ДП „Севастопольський морський торговельний порт" на самому договорі та додатку до нього.

01.04.2010 і 23.06.2010 були укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до договору № 3 від 31.03.2010 про відступлення права вимоги, які також погоджені ДП „Севморторгпорт"

Позивач вважає, що договір № 707/167 б від 27.07.2007 та додаткові угоди до нього повинні бути визнані судом недійсними, оскільки відповідно до статей 1, 3, 6 Закону України «Про управління обєктами державної власності” зазначений договір повинен бути погодженим Міністерством транспорту та звязку України, як органом управління державним майном.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 Цивільного Кодексу України встановлено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з договору № 707/167 б від 27.07.2007 про часткову участь у реконструкції будівлі, його предметом є реконструкція і введення будівлі, розподіл і оформлення сторонами права власності на обєкт після реконструкції згідно з умовами договору.

Підпунктом 1.2.2 пункту 1.2. Договору передбачено, що підприємство придбає майнові права на отримання власності частини обєкту в розмірі збільшеної частини площ реконструйованої будівлі.

Умовами додаткової угоди № 2 від 27.07.2007 передбачено розподіл площ обєкта між сторонами. Зокрема, сторони погодили після завершення будівництва провести корегування розподілу часток по фактично збудованих площах обєкту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою спірний договір є змішаним договором з елементами договору підряду та сумісної діяльності.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про управління обєктами державної власності ” № 185-V від 21.09.2006 (далі Закон) управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 Закону до обєктів управління державної власності відноситься майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Згідно статті 4 Закону України «Про управління обєктами державної власності»визначені субєкти управління обєктами державної власності, до яких, в тому числі, належать міністерства та інші органи виконавчої влади.

Відповідно до положень статті 6 Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні.

Відповідно до Статуту позивача - Державне підприємство «Севастопольський морський торговельний порт»є державним унітарним транспортним підприємством - морським портом і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державні власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України(а.с. 33-38).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що майно Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»є обєктом управління державної власності.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та звязку України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 № 789, яке діяло на час укладення спірного договору, Міністерство забезпечує ефективне використання держаного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління, організовує реалізацію заходів, спрямованих на посилення профілактики правопорушень у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств галузі транспорту та звязку.

Згідно п. 4.4 свого Статуту позивач має право відчужувати, надавати під заставу, в оренду, управління, спільну діяльність закріплене за ним майно відповідно до вимог законодавства та за погодженням із Уповноваженим органом управління, яким є Міністерство транспорту та звязку України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України.

Отже, суд дійшов висновку, що в порушення вимог діючого законодавства спірний договір не було погоджено з уповноваженим органом управління державної власності що є підставою для визнання договору недійсним.

Разом з тим відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності та у судовому засіданні представник відповідача наполягав на відмові у задоволенні позову у тому числі з підстав пропущення строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи зі змісту частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В судовому засіданні встановлено, що договір № 707/167 б був укладений сторонами 27.07.2007, а додаткова угода № 707/167 б 09.10.2007, отже перебіг строку позовної давності починається з 28.07.2007 і 10.10.2007 та закінчується 28.07.2010 і 10.10.2010.

Як вбачається з штампу господарського суду міста Севастополя позивач звернувся до суду 18.10.2010, тобто після закінчення строку позовної давності.

Частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач не надав належних та допустимих доказів поважності причини пропущення позовної давності, а тому суд вважає за можливе застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в частині визнання договору від 27.07.2007 № 707/167б недійсним, судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними додаткових угод до договору № 1/2 від 28.04.2010 і № 2 від 12.07.2010, оскільки ці додаткові угоди є невідємними частинами основного договору та самі по собі не породжують ніяких прав та обовязків для сторін.

Згідно з вимогами статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищій господарський суд України у постанові від 22.02.2011 зазначив, що суду необхідно надати оцінку оспорюваного договору на предмет порушення сторонами публічного порядку, зокрема, чи не спрямований зазначений договір на протиправне заволодіння державним майном та наявності підстав для застосування до нього визначених статтею 288 Цивільного кодексу України наслідків.

Згідно з положеннями зазначеної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи № 900/901 від 05.01.2012 ринкова вартість нерухомого мана ДП «Севастопольський морський торговельний порт», придбаного на підставі договору про дольову участь в реконструкції будівлі № 707/1676 від 27.07.2007 в результаті реконструкції і будівництва будівлі по вул. Портова, 13 в м. Севастополі збільшиться на 188017,00 грн. Площа нерухомого майна ДП «Севастопольський морський торговельний порт»придбаного на підставі договору про дольову учать в реконструкції будівлі № 707/167б від 27.07.2007 в результаті реконструкції і будівництва будівлі по вул. Портова, 13 в м. Севастополі не змініться. Отже, з огляду на вказаний висновок експерта суд дійшов висновку, щодо відсутності підстав для визнання спірного договору таким, який порушує публічний порядок.

Щодо визнання додаткової угоди № 1 (суперфіція) від 29.12.2007 до договору № 707/167 б від 27.07.2007 недійсною суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За умовами зазначеної угоди Державне підприємство „Севастопольський морський торговельний порт" (Суперфіціар) надає, а товариство з обмеженою відповідальністю „Портланд" (Суперфіціарій) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для організації та проведення реконструкції і введення в експлуатацію будівель та споруд виробничих майстерень за адресою: м. Севастополь, вул. Портова, 13, тобто предметом цієї угоди є земельна ділянка. З додаткової угоди №1 (суперфіція) вбачається, що вона має ознаки самостійного договору, в якому зазначені його суттєві умови та може роглядатися відокремлено від договору № 707/167 б від 27.07.2007.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчуються державними актами.

Як встановлено у судовому засіданні, Севастопольською міською державною адміністрацією державному підприємству «Севастопольський морський торговельний порт»виданий державний акт серії І-КМ № 005163 від 22.03.2000 на право постійного користування землею, загальною площею 1,0679 га, у тому числі земельною ділянкою площею 0,3545 га для обслуговування будівель, споруд, виробничих майстерень по вул. Портова.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України закріплено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом встановлено, що на час укладення додаткової угоди № 1 (суперфіції), та на даний час, землі державної та комунальної власності в місті Севастополі в натурі (на місцевості) відповідно вимог Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності»не розмежовані.

Таким чином, суд вважає, що право на розпорядження земельними ділянками, розташованими в межах міста Севастополя має Севастопольська міська Рада.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Частиною 3 статті 413 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Оскільки земельна ділянка по вул. Портова, 13 не перебуває у власності позивача, а тільки знаходиться у його постійному користуванні, суд дійшов висновку що права на укладання додаткової угоди № 1 (суперфіція) від 29.12.2007 у позивача не було, та вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

До того ж відповідачем позовні вимоги в частині визнання додаткової угоди № 1 (суперфіція) від 29.12.2007 були визнані, що в силу положень частини пятої статті 78 Господарського процесуального кодексу України є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам, а також покладає на відповідача витрати зі сплати судової будівельно-технічної експертизи.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 78, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 (суперфіцій) від 29.12.2007 до договору № 707/167б від 27.07.2007 про дольову участь в реконструкції будівлі, укладену між державним підприємством “Севастопольський морський торговельний порт” і товариством з обмеженою відповідальністю "Портлданд".

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Пилот” (99009, м. Севастополь, вул. Портова, 17, ідентифікаційний код 35940918, р/р 26004301000966, в ВТБ Банк, МФО 384997, або з інших рахунків) на користь Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5, ідентифікаційний код 35940918, р/р 2600501885154, в ВАТ "Укрексімбанк", МФО 384986, або на інший рахунок, зазначений стягувачем) витрати зі спати державного мита у розмірі 42,50 грн (сорок дві грн 50 коп) і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн (сто вісімнадцять грн 00 коп).

Суддя підпис Н.Г. Плієва

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 29.02.2012