Рішення № 21839573, 21.02.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 року справа № 5020/125/2011

За позовомЗаступника військового прокурора Севастопольського гарнізону

(99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 21)

в інтересахМіністерства оборони України,

державиідентифікаційний код 00034022

в особі(03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6)

в особіСевастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської,

ідентифікаційний код 22992545

(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 60)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі”,

ідентифікаційний код 33647303

(99002, м. Севастополь, вул. Громова, 60, корпус А)

про стягнення 65398,74 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Військова прокуратура Севастопольського гарнізону ВМС України) ГодинаД.А. помічник військового прокурора, посвідчення № 363 від 08.12.2010;

позивач (МОУ в особі Севастопольської КЕЧ морської) ОСОБА_1 юрисконсульт, довіреність б/н від 17.01.2012;

відповідач (ТОВ „Кримські подорожі”) явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа за позовом заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону (далі прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (далі позивач, Севастопольська КЕЧ морська) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (далі відповідач, ТОВ„Кримські подорожі”) про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заборгованості з орендної плати за період з квітня 2009 року по травень 2010 року в сумі 42788,36 грн, в тому числі ПДВ 7085,95 грн; компенсації податку на землю в сумі 1996,94 грн; пені в сумі 4992,14 грн та штрафу в розмірі 15621,30грн разом 65398,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за Договором оренди нерухомого майна №46/2007 від 01.08.2006 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати та здійснення інших платежів, передбачених Договором.

Відповідач в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України надав письмовий відзив на позов /том 2, арк. с. 1-4/, в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на недоведеність розміру заборгованості та сплив строків позовної давності щодо стягнення пені й штрафу. Зокрема відповідач зазначає, що право позивача на компенсацію земельного податку виникає за двох умов: 1) передачі відповідної земельної ділянки в користування відповідачеві; 2) фактичної сплати позивачем земельного податку до бюджету, але ні перше, ні друге, на думку відповідача, позивачем не доведено.

У судовому засіданні 21.02.2012 прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у засідання суду явку повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується матеріалами справи /том 2, арк. с. 59/.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, а встановлений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору спливає 21.02.2012, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2006 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Сімферополя (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (Орендар) був укладений договір № 46/2007 оренди групи інвентарних обєктів, розташованих на території військового містечка № Бах-3 Севастопольського гарнізону в будівлях по ГП №№ 6, 12, 13, 16, 17, 24 за адресою: м. Севастополь, с. Дальнє, вул.Камишловська, 41, загальною площею 2577,0 м2 (далі Договір, спірний Договір) /том 1, арк. с. 9-15/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно (далі Майно) групу інвентарних обєктів: вартове приміщення за генеральним планом № 6, площею 31,0 м2; сховище за генеральним планом № 12, площею 354,0 м2; сховище за генеральним планом № 13, площею 845,0 м2; сховище за генеральним планом № 16, площею 950,0 м2; сховище за генеральним планом № 17, площею 354,0 м2; побутівку-прохідну за генеральним планом № 24, площею 43,0м2, загальною площею 2577,00 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, с.Дальнє, вул. Камишловська, 41, військове містечко №Бах-3, що знаходиться на балансі та обліковується в КЕВ м. Сімферополя, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 31.08.2006 і становить 520710,00 грн.

Сторони дійшли згоди, що Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та Акта приймання-передачі Майна (Додаток № 2) (п. 2.1 Договору).

На виконання умов Договору, 01.08.2007 Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно в оренду, про що складений відповідний Акт приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду, підписаний сторонами Договору та скріплений їх печатками /том 1, арк.с. 17/.

Отже, відповідач вступив у строкове платне користування Майном з 01.08.2007.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що орендна плата визначається за базовий місяць оренди (січень 2007 року) на рівні 5625,34 грн, на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами та доповненнями). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом корегування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з базового по перший місяць включно.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляцій за наступний місяць (п.3.2.Договору).

За умовами Договору Орендар зобовязався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.2 Договору), а також щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно (п. 5.11 Договору).

Сторони погодили, що Орендар повертає Майно Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі Майна Орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі (п. 2.5. Договору).

Як убачається зі змісту пункту 1 Додаткової угоди № 4д/2008/Сев.КЕЧм, у звязку зі зміною субєкта господарської діяльності у Збройних Силах України будівлі, споруди та територія військового містечка №Бах-3, в тому числі й обєкти оренди, були передані від КЕВ м. Сімферополя до Севастопольської КЕЧ морської за відповідними актами приймання-передачі /том 2, арк. с. 25-26/.

22.05.2008 між Севастопольською КЕЧ морською (Орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (Орендар, відповідач) укладено додаткову угоду № 4д/2008/Сев.КЕЧм до Договору оренди № 46/2007 від 01.08.2007, якою сторони внесли зміни до преамбули Договору, пунктів 1.1, 3.3, 12.1 та розділу 13 Договору (далі Додаткова угода № 4д/2008) /том 1, арк. с. 18-20/.

Зокрема встановлено, що орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до спеціального фонду Державного бюджету не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.3 Договору в редакції Додаткової угоди № 4д/2008).

30.07.2008 між сторонами укладено Додаткову угоду № 6д/2008/Сев.КЕЧм, відповідно до якої сторони внесли зміни до пункту 10.1 Договору та визначили, що Договір діє з 30.07.2008 по 29.07.2011 (терміном до 3 років) з гарантованим укладенням договору на новий строк на загальний термін 1 рік за умови сумлінного виконання Орендарем усіх зобовязань за Договором (далі Додаткова угода № 6д/2008) /том 1, арк. с. 21-22/.

11.05.2010 Орендар повернув обєкти оренди, а Орендодавець прийняв це майно від Орендаря, про що сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі нерухомого військового майна будівель за ГП №№ 6, 12, 13, 16, 17, 24 загальною площею 2577,0 м2 /том 1, арк. с. 84/.

Таким чином, 11.05.2010 обєкт оренди повернутий Орендодавцеві, а отже, виходячи зі змісту частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, з цього часу (з 11.05.2010) Договір оренди припинився.

Як установлено судом, Орендодавець свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві обєкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 01.08.2007, підписаним обома сторонами без зауважень /том 1, арк.с.17/, та прийняв від відповідача Майно, про що також складений відповідний Акт приймання-передачі нерухомого військового майна від 11.05.2010, підписаний обома сторонами без зауважень /том 1, арк. с. 84/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з 1 квітня 2009 року по 11 травня 2010 року утворилась заборгованість по орендній платі (з ПДВ) в сумі 42788,36 грн, з яких: 35702,41 грн заборгованість з орендної плати, 7085,95 грн ПДВ, а також по компенсації земельного податку за цей же період в сумі 1996,94 грн, що стало причиною звернення заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України передбачено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про Збройні Сили України” від 06.12.1991 №1934-XII (з наступними змінами і доповненнями) Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Цей Закон визначає, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, зєднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Міністерство Оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (ч. 1 ст.3 Закону України „Про Збройні Сили України”), в тому числі і Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про Збройні Сили України” Міністерство оборони України, зокрема:

-здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;

-реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;

-забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

За змістом частини першої статті 8 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” від 21.09.1999 №1076-XIV (з наступними змінами і доповненнями) кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Як убачається з Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) № 33/06 від 05.04.2006, головним підприємством Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської є Міністерство оборони України; форма власності Державна власність /том 1, арк. с. 51/.

Згідно з Положенням про Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську, затвердженим начальником Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління 10.01.2006, на Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську, серед іншого, покладено організацію ремонту та експлуатації казармено-житлового фонду та споруд гарнізону м. Севастополя; здійснення господарської діяльності відповідно до вимог чинного законодавства тощо /том 1, арк. с. 52-53/.

Отже, недоотримання Севастопольською КЕЧ морською коштів від господарської діяльності по наданню ТОВ „Кримські подорожі” в оренду військового нерухомого майна. як наслідок, призводить до недоотримання цих коштів Міністерством Оборони України і веде до недонаповнення Державного бюджету України коштами для забезпечення потреб національної оборони.

Таким чином, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є державне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди державного майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як установлено судом, 01.08.2006 між сторонами (з урахуванням умов Додаткової угоди № 4д/2008) був укладений Договір № 46/2007 /том 1, арк. с. 9-15/, який за своєю правовою природою є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обовязків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обовязок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 46/2007 від 01.08.2006 є підставою для виникнення у відповідача обовязку щодо внесення орендної плати за користування обєктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.3 в редакції Додаткової угоди №4д/2008) Орендар зобовязаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, останній платіж за спірний період (квітень 2009 року травень 2010 року) відповідач був зобовязаний здійснити в строк до 15.06.2010.

Суд зазначає, що в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів погашення заборгованості по орендній платі (з ПДВ) в сумі 42788,36 грн (35702,41 грн орендна плата; 7085,95 грн ПДВ) відповідачем не надано.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 42788,36 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 4992,14 грн та штраф у сумі 15621,30 грн.

Суд вважає дані вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1ст.230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобовязання.

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічну норму містить і спеціальне законодавство. Так, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсягу, підлягає індексації і стягується до держбюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Як убачається з наведеного, сторони у Договорі відійшли від вимог імперативних норм та встановили інший розмір пені, що суперечить абзацу другому частини третьої статті6 Цивільного кодексу України, відповідно до якого сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню за період оренди з квітня 2009 року по березень 2010 року в сумі 4992,14 грн /том 1, арк. с. 133/. При цьому, при розрахунку пені прокурором застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 10,25% річних, що не відповідає ані умовам Договору (станом на дату нарахування пені 01.02.2011 /том 1, арк. с. 132/ розмір облікової ставки НБУ 7,75% річних), ані наведеним вище вимогам чинного законодавства.

Крім того, прокурором не взято до уваги, що строк позовної давності щодо стягнення пені сплив.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

05.05.2011 в судовому засіданні Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” було подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу /том 2, арк. с. 1-2/.

За приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду із даним позовом 27.01.2011, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, в якому матеріали позову надійшли до господарського суду /том 1, арк. с. 27/.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення пені за період до 27.01.2010 заявлені з пропуском строку позовної давності, а тому наданий прокурором розрахунок пені /том1, арк. с. 133/ підлягає відповідному корегуванню.

Твердження прокурора стосовно початку перебігу строку позовної давності щодо стягнення пені з того моменту, коли прокурору стало відомо про порушення інтересів держави, а саме: після проведеної у січні 2011 року перевірки, суд вважає помилковими, оскільки при визначенні початку перебігу строку позовної давності прокурором не взято до уваги, що стаття 261 Цивільного кодексу України повязує цей початок з виникненням права на позов саме у особи, права якої порушено, тобто в даному випадку Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, а не у прокурора, який не має статусу позивача, а є самостійним учасником судового процесу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2012 у справі 5020-1322/2011.

Також, як зазначено вище, прокурором не враховано, що облікова ставка НБУ за розрахунковий період неодноразово змінювалась.

Так, облікову ставку НБУ на рівні 10,25% річних було встановлено постановою НБУ від 10.08.2009 № 468 з 12.08.2009 „Про зміну облікової ставки”. Проте, з 08.06.2010 облікову ставку НБУ було встановлено на рівні 9,5% річних (Постанова НБУ від 07.06.2010 № 259 „Про регулювання грошово-кредитного ринку”); з 08.07.2010 8,5% річних (Постанова НБУ від 07.07.2010 № 320 „Про регулювання грошово-кредитного ринку”); а з 10.08.2010 по теперішній час вона становить 7,75% річних (Постанова НБУ від 09.08.2010 № 377 „Про регулювання грошово-кредитного ринку”).

Беручи до уваги вищевикладене, суд відхилив розрахунок пені, наданий прокурором /том 1, арк. с. 133/, та здійснив власний розрахунок, обмеживши відповідні періоди нарахування строком позовної давності та застосувавши належні облікові ставки НБУ.

За розрахунком суду, сума пені становить 2412,07 грн, а саме:

РікМісяцьРозмір орендної платиПеріод нарахуванняКількість днів

прострочкиРозмір

пені

зпо 2009липень3920,9127.01.201017.02.20102248,45 серпень3916,9927.01.201015.03.201048105,60 вересень3909,1627.01.201015.04.201079173,45

жовтень3940,4327.01.201016.05.2010110243,44

листопад3975,8927.01.201007.06.2010132294,76

08.06.201015.06.2010816,56

грудень4019,6327.01.201007.06.2010132298,00

08.06.201007.07.20103062,77

08.07.201015.07.2010814,98

2010січень4055,8116.02.201007.06.2010112255,13

08.06.201007.07.20103063,34

08.07.201009.08.20103362,34

10.08.201015.08.2010610,33

лютий4128,8216.03.201007.06.201084194,79

08.06.201007.07.20103064,48

08.07.201009.08.20103363,46

10.08.201015.09.20103764,87

березень4207,2716.04.201007.06.201053125,24

08.06.201007.07.20103065,70

08.07.201009.08.20103364,67

10.08.201015.10.201067119,71

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 2412,07 грн. В частині стягнення пені в сумі 2580,07 грн (4992,14 2412,07) позовні вимоги задоволенню не підлягають у звязку із пропуском строку позовної давності та їх необґрунтованістю через порушення вимог чинного законодавства в частині застосування розміру облікової ставки НБУ.

Щодо стягнення штрафу в сумі 15621,30 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого пункту 11.3 Договору, за прострочення платежів по орендній платі, за надані комунальні послуги понад 3 місяці, Орендар сплачує штраф в розмірі 3% від вартості орендованого майна.

Для визначення розміру штрафу прокурором за основу взято вартість орендованого майна (520710,00 грн пункт 1.1 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком прокурора становить 15621,30 грн (520710,00 * 3%).

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті83 Господарського процесуального кодексу України суду належить обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань; причини неналежного виконання або невиконання зобовязання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.

Надаючи оцінку доводам прокурора щодо стягнення штрафу в розмірі 15621,30 грн суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 5000,00грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобовязання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 2000,00 грн інших санкцій (пеня у розмірі 2412,07 грн).

Водночас, суд вважає недоречним посилання відповідача на статтю 61 Конституції України в обґрунтування своїх доводів щодо незаконності одночасного стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобовязань за Договором, оскільки згадана стаття Конституції України міститься в розділі II Конституції України („Права, свободи та обовязки людини і громадянина”), відтак регулює питання недопустимості подвійної юридичної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення громадянина (фізичної особи), але аж ніяк не цивільно-правової відповідальності субєкта господарювання (юридичної особи).

Адже, відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

До того ж, за змістом пункту 3.5 Договору пеня нараховується за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату орендної плати, в той час, коли стягнення штрафу, згідно з пунктом 11.3 Договору, передбачено за прострочення платежів по орендній платі та за надані комунальні послуги понад 3 місяці. Тобто, якщо пеня підлягає сплаті за будь-яке прострочення внесення орендної плати, то штраф передбачений за інше, більш суворе порушення, а саме: прострочення сплати орендної плати понад 3 місяці.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають задоволенню частково в сумі 5000,00 грн. В решті (15621,30 5000,00 =10621,30) позовні вимоги в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації податку на землю у сумі 1996,94 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про плату за землю” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Отже, положеннями Закону за використання землі встановлювалась можливість стягнення або орендної плати, або земельного податку.

Визначення поняття обєкта плати за землю надано законодавцем у статті 5 Закону України „Про плату за землю”, відповідно до якої обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Поняття земельної ділянки дано в Законі України „Про оцінку земель”. Так, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 1 Закону).

Сторони дійшли згоди, що Орендар зобовязаний щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно (п. 5.11 Договору).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, прокурор та позивач зобовязані надати суду належні та допустимі докази того, що відповідач є користувачем земельної ділянки, яку займає здане йому в оренду нерухоме Майно, та підтвердити її розмір.

Проте, всупереч наведеним вище нормам такі докази ані прокурором, ані позивачем суду не надані.

Посилання прокурора та позивача на те, що у спірному Договорі та Акті приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду зазначено загальну площу обєктів оренди 2577,00 м2, яка і є площею земельної ділянки, за яку відповідач має сплачувати земельний податок, суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як випливає зі змісту Договору, площа 2577,00 м2 є загальною площею обєктів оренди будівель за генеральним планом №№ 6, 12, 13, 16, 17, 24. Водночас, з перелічених обєктів приміщення за генеральним планом № 16 (сховище/склад) є двоповерховим, що убачається із наданого позивачем Опису № 1 казармено-житлового фонду військового містечка БАХ-3, який є додатком до Акта приймання-передачі військового містечка БАХ-3 /том 2, арк. с. 27/. Таким чином, площа земельної ділянки, яку займає даний обєкт є меншою, ніж загальна площа приміщень двоповерхового сховища/складу, а відтак, і загальна площа земельної ділянки під обєктами оренди є меншою, ніж 2577,00 м2.

До того ж, як вказано вище, земельна ділянка як обєкт оподаткування повинна мати встановлені межі, а її розмір має визначатися на підставі даних Державного земельного кадастру у відповідному правовстановлювальному документі (в даному випадку договорі оренди землі).

Крім того, виходячи з положень пункту 5.11 Договору, Орендар має компенсувати Орендодавцеві частину земельного податку, тобто відшкодувати Орендодавцеві понесені ним витрати, повязані зі сплатою такого податку. Отже, право на компенсацію виникає у позивача після здійснення ним оплати земельного податку у визначеному чинним законодавством порядку та розмірі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач надав лише частину документів, які підтверджують сплату ним земельного податку, а саме податковий розрахунок земельного податку /том 2, арк. с. 32-37/ та платіжні доручення: № 151 від 19.02.2009 на суму 2900,00 грн /том 2, арк. с. 20/; № 428 від 16.04.2009 на суму 4000,00 грн /том 2, арк. с. 21/; № 550 від 13.05.2009 на суму 2900,00 грн /том 2, арк. с. 22/; № 848 від 27.07.2009 на суму 2843,00 грн /том 2, арк. с. 23/ щодо сплати податку на землю за лютий, квітень, травень та липень 2009 року, в той час, коли позовні вимоги щодо стягнення компенсації частини податку за землю заявлені за період з квітня 2009 року по травень 2010 року /том 1, арк. с. 133/.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідача, що ані прокурор, ані позивач не надали належних та допустимих доказів визначення земельної ділянки в натурі та реєстрації права на неї за відповідачем як користувачем.

За викладених обставин, вимога прокурора щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації податку на землю у сумі 1996,94 грн є недоведеною і необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 50200,43 грн, з яких: 42788,36 грн основний борг по орендній платі з ПДВ, 2412,07 грн пеня і 5000,00 грн штраф. В частині стягнення пені в сумі 2580,07 грн, штрафу в сумі 10621,30грн та компенсації податку на землю в сумі 1996,94 грн в позові слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до абзацу четвертого пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без врахування зменшення неустойки.

Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 01.11.2011 судовий збір), суд вважає, що з відповідача в доход Державного бюджету підлягають стягненню судові витрати в розмірі, встановленому на день подачі позову (27.01.2011), у сумі 608,21 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (ідентифікаційний код 33647303; 99002, м. Севастополь, вул. Громова, 60, корпус А; п/р 26000411665001 в Кримському Республіканському управлінні ПАТ „Приватбанк”, м.Сімферополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Міністерства оборони України в особі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (ідентифікаційний код 22992545; 99040, м.Севастополь, вул. Хрустальова, 60; п/р35221012000742 в ГУ ДКС України в м.Севастополі, МФО 824509) 50047,47 грн (пятдесят тисяч сорок сім грн сорок сім коп.), з яких: 42788,36 грн основний борг по орендній платі з ПДВ, 2259,11 грн пеня і 5000,00 грн штраф.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (ідентифікаційний код 33647303; 99002, м. Севастополь, вул. Громова, 60, корпус А; п/р 26000411665001 в Кримському Республіканському управлінні ПАТ „Приватбанк”, м.Сімферополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р31215206783001 у банку одержувача ГУ ДКС України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації 22030001 „Судовий збір (Державна судова адміністрація)”) судовий збір у сумі 606,69 грн (шістсот шість грн 69 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4.В частині стягнення компенсації податку на землю в сумі 1996,94 грн, пені в сумі 2733,03 грн та штрафу в сумі 10621,30грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

27.02.2012.