Ухвала суду № 21839566, 23.02.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

про забезпечення позову

23 лютого 2012 року справа № 5020-7/038-5/037-11/226

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Монопорстройсервіс”,

ідентифікаційний код 34394034

(99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, б. 88-А, кв. 504)

доПриватного підприємства „Арктика Інвест”,

ідентифікаційний код 35150366

(99018, м. Севастополь, вул. Будівельна, 1-А)

про стягнення 411390,00 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „Монопорстройсервіс”) ОСОБА_1 представник, довіреність від 25.11.2011;

відповідач (ПП „Арктика Інвест”) ОСОБА_2 представник, довіреність від 20.02.2012.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду міста Севастополя (далі суд) перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Монопорстройсервіс” (далі ТОВ„Монопорстройсервіс”) до Приватного підприємства „Арктика Інвест” (далі ПП„Арктика Інвест”) про стягнення заборгованості у розмірі 411390,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору підряду №01/03 від 24.03.2008 в частині своєчасної та повної оплати виконаних позивачем будівельних робіт.

Ухвалою від 06.04.2011 у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручалось Севастопольському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С.Бокаріуса; провадження у справі було зупинено /том 3, арк. с. 105-107/.

10.11.2011 позивач надав через канцелярію суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на індивідуально визначене майно, що належить відповідачеві /том 3, арк.с.138/.

Ухвалою суду від 31.01.2012 провадження у справі поновлено; розгляд справи в судовому засіданні призначено на 09.02.2012.

У звязку з тим, що судовий збір за подачу заяви про вжиття заходів до забезпечення позову сплачений позивачем не на ті рахунки, розгляд зазначеної заяви був відкладений на 23.02.2012, а позивача зобовязано надати суду належні докази сплати судового збору.

В судовому засіданні 23.02.2012 представник позивача надала платіжне доручення №34 від 16.02.2012 про сплату судового збору та підтримала вищевказану заяву і просила її задовольнити, зазначивши, що невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до втрати майна, за рахунок якого можна буде виконати рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказав на те, що зобовязання відповідача по оплаті виконаних позивачем будівельних робіт виникли ще 2008 року. Тобто, відповідач вже більше трьох років не вживає жодних заходів, спрямованих на погашення існуючої заборгованості.

Представник відповідача не заперечувала проти задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та залишила вирішення питання про забезпечення позову на розсуд суду.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши надані докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що вимога позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, головним завданням господарського судочинства є забезпечення ефективності захисту порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів субєктів господарських відносин. Одним із засобів захисту та забезпечення поновлення порушених прав і законних інтересів є забезпечення позову, головною метою якого є гарантування можливості реалізації позовних вимог (можливість виконання рішення суду, а також сприяння збереженню певного існуючого стану відповідача до винесення судового рішення).

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно із абзацом другим пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду позову.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості у сумі 411390,00 грн, яка виникла у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань по оплаті виконаних позивачем робіт. При цьому зобовязання відповідача по оплаті виконаних позивачем будівельно-підрядних робіт виникли ще у грудні 2008 року, але до теперішнього часу ним не виконані.

Також позивач стверджує, що у відповідача на рахунках в установах банку відсутні кошти, на які можна б було накласти арешт.

Присутня в судовому засіданні 23.02.2012 представник відповідача не спростувала наведену інформацію.

Водночас, суд звертає увагу на наступні обставини.

Ухвалою від 13.01.2011 /том 3, арк. с. 68-69/ для зясування питань, які потребують спеціальних знань, судом призначалась судова будівельно-технічна експертиза, витрати по проведенню якої покладались порівну на обидві сторони (п. 6 резолютивної частини ухвали).

Проте, вартість проведення експертного дослідження не була сплачена, у звязку з чим матеріали справи (разом із супровідним листом № 172 від 25.02.2011) були повернуті до суду без виконання експертизи /том 3, арк. с. 86/.

Ухвалою від 06.04.2011 / суд повторно призначив судову будівельно-технічну експертизу та знову поклав витрати по її проведенню на обидві сторони порівну /том 3, арк.с.105-107.

Однак, незважаючи на те, що обовязок по попередній оплаті експертизи був покладений судом на обидві сторони, вартість експертного дослідження повністю сплачена позивачем, що підтверджується листом Севастопольського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса /том 3, арк. с. 139/ та банківською випискою по рахунку позивача /том 4, арк. с. 38/. Тобто, відповідач вдруге ухилився від виконання судового рішення ухвали господарського суду м. Севастополя від 06.04.2011, яке набрало законної сили та відповідно до статті 124 Конституції України є обовязковим до виконання на всій території України.

Наведене дає суду підстави зробити достатньо обґрунтоване припущення, що і в разі прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог відповідач не виконає його добровільно. Водночас, відсутність встановленої судом заборони щодо розпорядження відповідачем належним йому майном дозволяє боржнику здійснити його відчуження, що може призвести до неможливості виконання ухваленого судом на користь позивача рішення.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

З метою збереження майна боржника, за рахунок якого може бути погашена заборгованість, заявник просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

Наведені заявником обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову та можливості виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення суд визнає достатніми для задоволення заяви, але обраний заявником вид забезпечення позову суд вважає не адекватним заявленим позовним вимогам.

Так, в усталеній практиці застосування юридичних термінів, під арештом майна розуміють накладення заборони на право розпорядження майном до визначення його подальшої долі. Отже, у разі накладення саме арешту на майно боржника, останній буде позбавлений можливості передавати це майно в оренду, у користування інших осіб тощо. Таке обмеження, на думку суду, порушує належні боржникові (відповідач у справі) права власника щодо цього майна та може негативно вплинути на здійснення ним власної господарської діяльності.

Натомість, метою забезпечення позову є запобігання можливим порушенням майнових прав позивача (пункт 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2001 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”). Тобто при вжитті заходів до забезпечення позову не повинні порушуватись права та охоронювані законом інтереси інших осіб, в тому числі й відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність вирішення питання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти дії щодо відчуження належного йому індивідуально визначеного майна.

Відповідно до частини першої статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Враховуючи те, що висновком судової будівельно-технічної експертизи № 340 від 29.11.2011 підтверджується, зокрема, той факт, що вартість виконаних позивачем будівельних робіт за спірним договором становить 762390,00 грн, а предметом спору є стягнення 411390,00 грн, що є значною сумою, але зобовязання не виконуються відповідачем вже протягом тривалого часу (більше трьох років), вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є обґрунтованою.

З матеріалів справи убачається, що у власності відповідача перебувають обєкти, створені конструктивними елементами підсилення та реконструкції підпірної стіни за адресою: м. Севастополь, Приморський бульвар, 11, а саме: приміщення І площею 9,5 м2, приміщення ІІІ площею 100,2 м2, приміщення ІV площею 24,0 м2, оглядовий майданчик (І) площею 174,0 м2; право власності на вказані обєкти зареєстроване Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради /том 1, арк. с. 119-121/.

Суд вважає, що заборона відповідачеві вчиняти дії щодо відчуження свого майна повязана з предметом позову, сприятиме збереженню певного матеріального стану боржника та спроможна забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а тому, зважаючи на відсутність коштів боржника на рахунках в установах банку, є адекватним заходом по відношенню до вимог позивача.

Також приймаючи до уваги ту обставину, що представник відповідача не заперечувала проти вжиття заходів до забезпечення позову, а самі заходи щодо забезпечення позову мають тимчасовий характер та можуть бути переглянуті судом за наявності відповідних підстав, не призведуть до завдання будь-якої шкоди інтересам відповідача, але, напроти, невжиття їх може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позову, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів сторін та з урахуванням їх поведінки по виконанню своїх зобовязань, суд вважає заяву ТОВ„Монопорстройсервіс” про вжиття заходів до забезпечення позову такою, що підлягає частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Монопорстройсервіс” про вжиття заходів до забезпечення позову задовольнити частково.

2.Заборонити відповідачу Приватному підприємству „Арктика Інвест” (ідентифікаційний код 35150366; 99018, м. Севастополь, вул. Будівельна, 1-А) здійснювати дії по відчуженню (реалізації) в будь-який спосіб третім особам майна, що належить Приватному підприємству „Арктика Інвест” на праві власності та знаходиться за адресою: м. Севастополь, Приморський бульвар, 11, а саме: приміщення І площею 9,5 м2, приміщення ІІІ площею 100,2 м2, приміщення IV площею 24,0 м2, оглядовий майданчик (І) площею 174,0 м2.

3.Виконання ухвали доручити Комунальному підприємству “Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради (99001, м. Севастополь, вул. Папаніна, 1-А).

Суддя підпис В.О. Головко