Рішення № 21839386, 13.02.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 року справа № 5020-1948/2011 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-1948/2011

за позовом Публічного акціонерного товариства „Банк „Кліринговий дім” в особі філії „Кримська дирекція”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК и Д”

про стягнення боргу за кредитним договором в сумі 592480,33 грн шляхом звернення стягнення на заставлене майно,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 - представник, довіреність № 513-ЮУ/12 від 30.12.2011;

відповідача - не зявився.

Суть спору:

13.12.2011 Публічне акціонерне товариство „Банк „Кліринговий дім” в особі філії „Кримська дирекція” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК и Д” про стягнення боргу за кредитним договором в сумі 592480,33 грн, що складається із суми заборгованості по процентам за користування кредитом - 486301,39 грн за період з 13.01.2009 по 25.07.2011, пені за прострочку сплати процентів за період з 01.11.2010 по 23.11.2011 12178,94 грн, 3% річних за прострочку повернення кредиту за період з 22.10.2008 по 23.11.2011 94000,00 грн, шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14.12.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Правом, наданим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався: не подав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача,

в с т а н о в и в:

24.10.2007 між акціонерним банком „Кліринговий дім” в особі філії „Кримська дирекція”, найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк „Кліринговий дім»відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», (Банк, далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВК и Д” (Позичальник, далі відповідач) було укладено кредитний договір №71/2007-К (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобовязався відкрити відповідачу відновлювальну кредитну лінію у сумі 1000000,00 грн для поповнення обігових коштів терміном дії до 22.10.2008, а відповідач зобовязався здійснювати погашення отриманого за рахунок кредитної лінії кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом в строки та в сумах згідно з умовами Договору. Відповідно до пункту 9.1 Договору він вступає в дію з моменту його підписання сторонами до повного виконання зобовязань сторонами (арк.с.22-23).

Пунктом 2.3 Договору встановлена плата за кредит у розмірі 19 відсотків річних.

Відповідно до пункту 4.3 Договору проценти нараховуються позивачем щомісячно не пізніше останнього робочого дні кожного звітного місяця за період з 25 числа попереднього місяця по 24 число звітного місяця включно та одночасно з кінцевим поверненням кредиту.

Згідно з пунктом 4.4 Договору відповідач сплачує позивачу нараховані проценти щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця та одночасно з кінцевим поверненням кредиту.

Пунктом 6.2.3 Договору визначено, що відповідач зобовязаний своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому Договором. Якщо дата сплати процентів припадає на неробочий день для однієї зі сторін, то відповідач зобовязаний сплатити проценти в останній робочий день , який передує терміну погашення процентів.

Як стверджує позивач, фактично сума кредиту на цей час не повернена, у звязку з чим позивачем нараховано відсотки за користування кредитом за період з 13.01.2009 по 25.07.2011 в сумі 486301,39 грн, пеню за прострочення виконання зобовязань по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2010 по 23.11.2011 в сумі 12178,94 грн, 3% річних за прострочення строку повернення кредиту за період з 22.10.2008 по 23.11.2011 в сумі 94000 грн.

Оскільки відповідач прийняті на себе зобов'язання за Договором належним чином не виконав, це стало причиною звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу в загальному розмірі 592480,33 грн шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку поданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За змістом частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 1048, 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 3 статті 346 Господарського кодексу України передбачено, що кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Частина перша статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони передбачили, що відповідач виконує свої зобовязання по поверненню отриманого кредиту та відсотків за його користування в строк до 22.10.2008.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.03.2009 у справі №2-24/393-2009 частково задоволено позов акціонерного банку „Кліринговий дім” в особі філії „Кримська дирекція” та стягнуто солідарно з відповідача та Виробничого кооперативу «Долина роз»суму заборгованості за Договором в розмірі 1179144,06 грн, у тому числі 1000000 грн заборгованість за кредитом, 54000 грн індекс інфляції, 60127,26 грн, заборгованість по процентам станом на 13.01.2009, штраф - 15100 грн, пеня за прострочення сплати кредиту 48417,81 грн станом на 12.01.2009 та пеня за прострочення сплати процентів 1498,99 грн станом на 12.01.2009 (арк.с.10-21).

Постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим від 31.05.2010 було прийнято до виконання виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду АРК №2-24/393-2009 виданого 06.04.2009 (арк.с.59).

Відповідно до статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не подав суду будь-яких доказів, що підтверджують повернення позивачу суми отриманого за Договором кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, починаючи з дня перерахування першого траншу з позичкового рахунку на рахунок, зазначений відповідачем до дня повного його погашення, виходячи з фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушені строки повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, тому позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом за період з 13.01.2009 по 25.07.2011 в сумі 486301,39 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобовязань по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2010 по 23.11.2011 в сумі 12178,94 грн.

В силу частини другої статті20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2 Договору за прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів відповідач сплачує позивачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені, складений позивачем (арк.с.29), суд визнає його вірним та таким, що відповідає вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені за прострочення виконання зобовязань по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2010 по 23.11.2011 в сумі 12178,94 грн також підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за прострочення строку повернення кредиту за період з 22.10.2008 по 23.11.2011 в сумі 94000 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних (арк.с.29), суд дійшов висновку, що він є вірним, а тому позовні вимоги в цей частині також підлягають задоволенню.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.1 Договору забезпеченням виконання зобовязань за Договором є, зокрема, застава обладнання, що знаходиться за адресою м. Судак, вул. Алуштинська, 45 а.

В забезпечення виконання кредитного договору 24.10.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір застави виробничого устаткування відповідно до умов якого відповідач передав позивачу у заставу майно, що належить відповідачу: моноблок “BERTOLASO” 23/МВ/О3, купажно - фільтруючу установку “BERTOLASO” SOFR-16, апарат прискореної дистиляції Gibertini DEE, плотномер Anton Paar DMA-4500, систему очищення води “Duplex”, пастерилізатор типу Pg-6, моноблок “Krones” NTR-21/6, міксосатуратор “Krones” URB-2700 (аркс.24-26).

Пунктом 2.5 договору застави встановлено, що предмет застави оцінюється сторонами в 2294800 грн.

Згідно частини першої статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

У відповідності з статтею 572 Цивільного кодексу України та статтею 1 Закону України “Про заставу” в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобовязання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (стаття 20 Закону України “Про заставу”).

Пунктом 3.1.1 договору застави визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем у строк умов Договору позивач має право звернути стягнення на зазначене майно та задовольнити свої вимоги з його вартості переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до частини першої статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктами 5.1, 5.3 договору застави звернення стягнення на майно проводиться у разі невиконання відповідачем зобовязань, передбачених Договором та здійснюється, зокрема, у судовому порядку. За рахунок заставленого майна позивач задовольняє свої вимоги щодо: сплати кредиту; процентів за його користування; сплати штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених кредитним договором; відшкодування збитків, завданих простроченням виконання; відшкодування витрат, повязаних із здійсненням забезпеченою заставою вимоги.

При вирішенні спорів, предметом яких є звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет застави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надіслано письмову вимогу відповідачу з пропозицією погасити наявну заборгованість за кредитним договором та попереджено про звернення стягнення на предмет застави у випадку несплати боргу у тридцяті денний строк (арк.с.27-28), проте вказана вимога була залишена без належного реагування зі сторони відповідача.

Факт невиконання відповідачем зобовязань за кредитним договором від 24.10.2007 №71/2007-К з повернення кредиту і сплати відсотків та наявність і розмір заборгованості підтверджується матеріалами справи, що є підставою для звернення стягнення виниклої заборгованості за рахунок заставленого майна відповідача відповідно до договору застави виробничого устаткування від 24.10.2007.

Згідно з пунктом 5.2 договору застави звернення стягнення на заставлене майно та його реалізація може відбуватися будь-яким із способів на вибір позивача, в тому числі шляхом звернення до відповідача із пропозицією скласти акт про звернення стягнення на заставлене майно, в якому сторони зазначають про свою добровільну згоду щодо звернення стягнення на майно та визначають один із способів реалізації заставленого майна: продаж позивачем майна третій особі від свого імені в рахунок погашення боргу; прийняття заставленого майна у власність позивачем; шляхом продажу майна на біржі (з аукціону, публічних торгів).

Оскільки позивачем у позовної заяві не зазначене яким способом повинна відбуватись реалізація майна, суд вважає за необхідне встановити спосіб реалізації заставленого майна шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача.

Керуючись статтями 1, 20 Закону України «Про заставу», статтями 509, 525, 526, 530, 546, 549, 572, 589, 590, 610-612, 625, 629, 1048, 1049, 1054, статтями 20, 193, 230, 232, 346 Господарського кодексу України, статтями 32-34, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК и Д” (вулиця Карантинна, 23-А, місто Севастополь, 99008, ідентифікаційний код 23197034) на користь Публічного акціонерного товариства „Банк „Кліринговий дім” в особі філії „Кримська дирекція” (провулок Героїв Аджимушкая, 6/13, місто Сімферополь, 95000, ідентифікаційний код 33494260) заборгованість за кредитним договором №71/2007-К від 24.10.2007 в сумі 592480,33 грн, що складається із суми заборгованості по процентам за користування кредитом - 486301,39 грн, пені за прострочку сплати процентів 12178,94 грн, 3% річних за прострочку повернення кредиту 94000,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет застави майно, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «ВК и Д»та передано в заставу на підставі договору застави виробничого устаткування від 24.10.2007, посвідченому приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Ревуцькою Т.А. 24.10.2007 за реєстром №2795, а саме: моноблок “BERTOLASO” 23/МВ/О3, купажно - фільтруючу установку “BERTOLASO” SOFR-16, апарат прискореної дистиляції Gibertini DEE, плотномер Anton Paar DMA-4500, систему очищення води “Duplex”, пастерилізатор типу Pg-6, моноблок “Krones” NTR-21/6, міксосатуратор “Krones” URB-2700 та знаходиться за адресою м. Судак, вул. Алуштинська, 45 а.

3.Встановити спосіб реалізації майна, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «ВК и Д»та передано в заставу на підставі договору застави виробничого устаткування від 24.10.2007, посвідченому приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Ревуцькою Т.А. 24.10.2007 за реєстром №2795, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК и Д” (вулиця Карантинна, 23-А, місто Севастополь, 99008, ідентифікаційний код 23197034) на користь Публічного акціонерного товариства „Банк „Кліринговий дім” в особі філії „Кримська дирекція” (провулок Героїв Аджимушкая, 6/13, місто Сімферополь, 95000, ідентифікаційний код 33494260) суму судового збору в розмірі 11850,00 грн.

Суддя І.А. Харченко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 15.02.2012.