Рішення № 21838798, 27.01.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" січня 2012 р. Справа № 8/192-11

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз», ідентифікаційний код: 36275336, місцезнаходження: 95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 59,

до відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1,

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2., яка діє на підставі довіреності від 07.01.2012 року;

від відповідача: не зявився, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

товариство з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз»(далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 (далі за текстом: Договір) на загальну суму 68503,32 грн. (шістдесят вісім тисяч пятсот три гривні 32 коп.).

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач порушуючи умови Договору поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 не повністю здійснив оплату поставленого Позивачем товару, в звязку з чим у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за Договором на загальну суму 68503,32 грн. (шістдесят вісім тисяч пятсот три гривні 32 коп.), з якої основний борг у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), пеня у сумі 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), інфляційні нарахування у сумі 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.), 3-и проценти річних у сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.12.2011 року порушено провадження у справі № 8/192-11 та призначено останню до розгляду на 10.01.2012 року.

10.01.2012 року в судове засідання зявився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 19.12.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 19.12.2011 року не виконав. Ухвалою суду від 10.01.2012 року розгляд справи відкладено на 27.01.2012 року.

27.01.2012 року в судове засідання зявився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвал суду від 19.12.2011 року і від 10.01.2012 року не виконав. У звязку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 27.01.2012 року.

Згідно з розясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи раніше надані Позивачем пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача та дослідивши подані докази, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

20.08.2010 року між Позивачем і Відповідачем, з дотриманням вимог ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 655, 712 Цивільного кодексу України, був укладений договір поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 (далі по тексту: Договір).

За наслідками дослідження даного Договору суд приходить до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

За умовами п.1.1. даного Договору, постачальник (Позивач) в період дії Договору зобовязувався постачати та передавати у власність Покупця (Відповідача), згідно його замовлень, будівельні, оздоблювальні і супутні матеріали, господарчі товари, освітлювальне обладнання та інструмент (надалі - Товар), а Покупець (Відповідач) зобовязався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначених даним Договором.

Відповідно до п. 2.6. Договору, перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару.

Договір у п.п. 5.1., 6.3. передбачає, що кількість товару, який постачається за даним Договором, зазначається у накладних, що є невідємною частиною Договору. Приймання-передача здійснюється по кількості у відповідності з належним чином оформленими накладними, по якості у відповідності с технічними умовами виробника товару.

Відповідно до п.п. 12.1., 12.2. Договору, даний Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2010 року. У випадку відсутності заяв однієї із Сторін про припинення або зміну умов Договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на кожний послідуючий календарний рік на умовах, передбачених цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи жодна з сторін Договору не зверталася із заявами про розірвання або зміну умов договору поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 за один місяць до дати закінчення строку дії Договору.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність факту продовження договору поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548.

Цивільний кодекс України у ст. 712 передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Договір у п. 3.1. передбачає, що Покупець здійснює оплату за поставлений товар по цінам, які попередньо узгодженні Сторонами та зазначенні у накладних, що є невідємною частиною даного Договору.

Судом встановлено, що на виконання вимог Договору 13.02.2011 року Позивач з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 629, 712 Цивільного кодексу України передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), що підтверджено видатковими накладними від 13.02.2011 року за №14070, від 13.02.2011 року за №14072 та від 13.02.2011 року за №14075, які підписані Позивачем та Відповідачем на виконання вимог п.п. 1.1., 6.1., 6.2., 6.3. Договору та ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу вартості, строків, обсягу та якості поставленого товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем поставленого товару у обсягах та вартістю, визначених в цих видаткових накладних, копії яких знаходиться в матеріалах справи та достовірність яких Відповідач не заперечує. Тобто, підписані Відповідачем видаткові накладні на отримання товару без будь-якого зазначення Відповідачем про наявність дефектів або не згоди з вартістю, якістю та обсягом поставлених Позивачем товарів свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобовязань за Договором.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. Договору, Покупець здійснює оплату товару Постачальнику в порядку 100 % передоплати. Постачальник може постачати Покупцю товар з умовами оплати, які відмінні від вказаних у п. 4.1. даного Договору (при цьому оплата за поставлений товар повинна здійснюватись Покупцем у строк не більше 14 календарних днів від дати, вказаної в накладній).

Актом звірки розрахунків станом на 29.12.2011 року, поясненнями Позивача, які він дав в судовому засіданні 27.01.2012 року, та письмовою заявою Позивача, підтверджується, що Відповідач в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та п.п. 1.1., 4.1., 4.2. Договору не оплатив поставлений Позивачем товар, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем станом на 27.01.2012 року за Договором наявна заборгованість у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.).

За таких обставин справи судом береться до уваги те, що Позивачу від Відповідача станом на 27.01.2012 року будь-яких заяв або претензій щодо строків поставки товару, його вартості та якості не надходило. Доказів, заяв та пояснень щодо порушення Позивачем строків поставки товару або щодо його якості Відповідачем суду не надано.

Суд на підставі вищенаведеного вважає встановленим та доведеним факт належного виконання Позивачем умов Договору щодо поставки товару. Відповідачем факти своєчасного та належного здійснення Позивачем поставки якісного товару, передбаченого Договором, не заперечені, доказів зворотнього суду не надано.

В ході розгляду справи судом досліджено матеріали справи з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.) в якості основного боргу Відповідача перед Позивачем станом на 13.12.2011 року, за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами Позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу Відповідача.

Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і відповідає умовам Договору.

Одночасно встановлено, що Відповідач не відмовлявся від виконання Договору. Як свідчать матеріали справи, основна заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 27.01.2012 року складає 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.).

Таким чином, станом на 27.01.2012 року за Відповідачем рахується перед Позивачем заборгованість по сплаті основного боргу за Договором у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.).

Доказів повної оплати чи оплати інших частин заборгованості Відповідачем поставленого Позивачем товару за Договором суду не надано.

Станом на 27.01.2012 року основна заборгованість за Договором у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.) Відповідачем не погашена.

Суд вивчивши матеріали справи дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача основної заборгованості за Договором у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), в звязку з чим дана вимога Позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім основної суми заборгованості Позивач просить стягнути з Відповідача пеню у сумі 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), 3-и проценти річних у сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.), інфляційні нарахування у сумі 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.).

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до п. 9.4. Договору, у випадку невиконання грошових зобовязань Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період затримки платежів, від суми, яка підлягає оплаті, за кожен день прострочення платежу.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 692 передбачає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський кодекс України у ст.230 передбачає, що застосування до учасника господарських відносин, який неналежно виконав свої зобовязання, штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.1 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

На підставі вищевикладеного суд встановив, що дії Відповідача по несплаті вартості поставлених Позивачем товарів станом на 13.12.2012 року у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), яка встановлена судом, є порушенням договірних зобовязань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, тобто не виконав встановлених Договором зобовязань, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За розрахунком Позивача розмір пені становить 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), розмір інфляційних нарахувань становить 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.) та розмір 3-х процентів річних становить 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.).

Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і таким, що відповідає умовам Договору.

Враховуючи несплату Відповідачем заборгованості за Договором, керуючись п. 9.4. Договору, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог Позивача про стягнення з Відповідача пені у сумі 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.), 3-х процентів річних у сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.), в звязку з чим останні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів невиконання Відповідачем своїх зобовязань за Договором, є письмовими доказами неналежного виконання Відповідачем зобовязань, взятого ним, відповідно до Договору.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були та Відповідачем по суду не заперечувались.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На момент судового засідання Відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують сплату ним заборгованості перед Позивачем повністю або частково.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 станом на 27.01.2012 року складає 68503,32 грн. (шістдесят вісім тисяч пятсот три гривні 32 коп.).

Таким чином, Відповідач повинен сплатити на користь Позивача заборгованість, що виникла в результаті порушення зобов'язання з оплати поставлених за Договором товарів у сумі 68503,32 грн. (шістдесят вісім тисяч пятсот три гривні 32 коп.), яка складається станом на 27.01.2012 року з основного боргу у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), пені у сумі 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.), 3-х процентів річних у сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.).

Враховуючи те, що Відповідач у судові засідання доказів оплати заборгованості не надав, то на підставі наявних у матеріалах справи документів, факт порушення Відповідачем договірних зобовязань судом встановлений, в звязку з чим вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача на його користь коштів у сумі 68503,32 грн. (шістдесят вісім тисяч пятсот три гривні 32 коп.), яка складається станом на 27.01.2012 року з основного боргу у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), пені у сумі 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.), 3-х процентів річних у сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.), визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, Позивач просить стягнути на його користь судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1506,00 грн. (одна тисяча пятсот шість гривень 00 коп.).

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В результаті вивчення матеріалів справи встановлено, що Позивач довів здійснення ним фактично господарських витрат у вигляді судового збору у сумі 1506,00 грн. (одна тисяча пятсот шість гривень 00 коп.), у звязку з чим, зазначені суми господарських витрат являються обґрунтованими та підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз»щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за Договором поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 та господарських витрат, - задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз», ідентифікаційний код: 36275336, місцезнаходження: 95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 59, заборгованість за Договором поставки від 20.08.2010 року за № ДЛПпост-0548 у вигляді основного боргу у сумі 58197,32 грн. (пятдесят вісім тисяч сто девяносто сім гривень 32 коп.), пені у сумі 7513,00 грн. (сім тисяч пятсот тринадцять гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 1339,00 грн. (одна тисяча триста тридцять девять гривень 00 коп.), 3-х процентів річних у сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят чотири гривні 00 коп.), судовий збір у сумі 1506,00 грн. (одна тисяча пятсот шість гривень 00 коп.).

3.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Рішення підписано 27.01.2012 року