Постанова № 2183842, 08.10.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08.10.2008 р.                                                                                                     № 3/415

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є. при секретарі судового засідання Серпутько Т. С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонар»

до

За участю Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва Прокуратури міста Києва проскасування податкових повідомлень-рішень У судовому засіданні 8 жовтня 2008 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Товариство з обмеженою відповідальністю «Тонар»(надалі - Позивач), звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва (надалі –Відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення від 30 січня 2008 року № 0000432303/0 та податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2008 року № 0000462303/0. В судовому засіданні 23 липня 2008 року до участі у справі було залучено Прокуратуру міста Києва.

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що в Акті перевірки Відповідач, внаслідок неправильного тлумачення норм податкового законодавства, зробив неправильний висновок про завищення валових витрат за 2006 рік внаслідок отриманих збитків в сумі 23996160,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за листопад 2006 року в сумі 5999040,00 грн., а також щодо безпідставного завищення податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2006 року в сумі 4800000 грн., оскільки він не виник внаслідок господарської діяльності. Крім того, Позивач зазначив, що Відповідач в Акті перевірки від 22 січня 2008 року не виклав суть порушень, не послався на докази, які б підтверджували наявність зазначених в акті фактів.

В обґрунтування заперечень представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що в результаті проведеної перевірки Відповідачем, внаслідок проведеної в жовтні 2006 року операції купівлі-продажу товару на суму 38000000,00 грн.. прибуток становив лише 3840,00 грн., а збитки становили 23996160,00 грн. Відповідач зазначив, що податковий кредит визначається у з зв’язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку, а оскільки діяльність Позивача є збитковою, то вона не може визнаватися як господарська діяльність. Відповідач також зазначив, що Позивач не надав документів, що підтверджують зберігання товару у складських приміщеннях Позивача та переміщення товару за укладеними договорами купівлі-продажу. Враховуючи вищевикладене, Відповідач просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Представник Прокуратури міста Києва підтримав позицію Відповідача та наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Прокуратури, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків:

Спірні правовідносини регулюються Господарським кодексом України, Законом України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість».

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва проведено перевірку з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2004 року по 30 вересня 2007 року, про що складено акт від 22 січня 2008 року № 906/23-0311/33066278.

На підставі вказаного акту Відповідач рішенням від 30 січня 2008 року № 0000432303/0 відповідно до підпункту «б», підпункту 4.2.2 статті 4, підпункту 17.1.1, підпункту 17.1.3, підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зобов’язано сплатити Позивачу за основним платежем 5999040,00 грн. та штрафні санкції 5999380,00 грн., всього в розмірі 11998420,00 грн.

Керуючись вищевказаним актом Відповідач рішенням від 30 січня 2008 року № 0000462303/0 відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2007 року в розмірі 4 799280,00 грн., заявлені до відшкодування суми ПДВ в розмірі 0,00 грн., зобов’язано сплатити Позивача суму податку в розмірі 720,0 грн. та накладено штрафні санкції в розмірі 360,0 грн., всього в розмірі 1080,0 грн.

Відповідач розглянув первинну скаргу Позивача від 5 лютого 2008 року № 05/02-1 та виніс рішення від 28 березня 2008 року № 6090/10/25-010, згідно якого зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу Позивача - без задоволення.

Державною податковою адміністрацією у м. Києві було розглянуто повторну скаргу Позивача та прийнято рішення від 31 травня 2008 року № 2282/10/25-114, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу –без задоволення. Вказаним рішенням Державної податкової державної адміністрації у місті Києві також було збільшено на 960 грн. податок на прибуток та на 960 грн. штрафні санкції, визначені у податковому повідомленні-рішенні Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва від 30 січня 2008 року № 0000432303/0 та збільшено на 2794, 93 грн. розмір штрафної санкції, визначеної у податковому повідомленні-рішенні Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва від 30 січня 2008 року № 0000462303/0. Також було донараховано податок на додану вартість за жовтень 2006 року в сумі 720 грн. та на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону № 2181 штрафну санкцію в розмірі 360 грн. за заниження зазначеної суми податку до сплати.

Судом встановлено, що на момент розгляду даної адміністративної справи укладені Позивачем договори з Приватним підприємством «Топ Проперті»та Приватним підприємством «Пантон»в судовому порядку не оскаржувались та є чинними.

На виконання умов Договору ПП «Топ Проперті»виписано податкову накладну від 1 жовтня 2006 року № 1 на суму 38400000,00 грн. (в т. ч. ПДВ - 6400000,00 грн.), згідно якої «Топ Проперті»продає Позивачу кабель силовий ААШВ 3X240 (ож)-ІО у кількості 189,67 км за ціною 84357,00грн. без ПДВ та кабель силовий АСБ. 3x240 (ож) - 10 у кількості 173,838 км за ціною 92039,76 грн. без ПДВ. Відвантаження товару оформлено видатковою накладною від 1 жовтня 2006 року № 0000001 та актом прийому - передачі товару від 1 жовтня 2006 року № 1. Згідно умов зазначеного Договору підприємством «Топ Проперті»нараховано 3 % за 25 днів несвоєчасної сплати за поставки товару згідно Договору на загальну суму контракту (32000000,00 грн.), а саме 24000000,00 грн., що підтверджується актом здачі прийняття робіт (надання послуг) та виписаною Приватним підприємством «Топ Проперті»податкової накладної від 26 жовтня 2006 року № 3 на суму 28800000,00 грн., в т.ч. ПДВ –4800000,00 грн.

Вищезазначену податкову накладну включено Позивачем до податкового кредиту за жовтень 2006 року та відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за жовтень 2006 року.

Операція по купівлі-продажу вказаного товару мала наслідком отримання прибутку в розмірі 3840,00 грн. що підтверджено наявними доказами та самим відповідачем. Факт отримання прибутку Позивачем виключає можливість одночасного отримання збитків по цій операції. Наявність прибутку та відсутність збитків від господарської діяльності Позивача підтверджена деклараціями на прибуток, що подавались Відповідачу та наявні в матеріалах справи.

Позиція Відповідача, щодо ототожнювання валових витрат Позивача зі збитками, не може бути прийнята судом, як така, що суперечить чинному законодавству, оскільки збитками вважається негативна різниця між доходами та витратами.

Відповідно до пункту 1 статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку. Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність визначена як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом не приймається позиція Відповідача, відповідно до якої, наявність збитків у господарській діяльності суб’єкта підприємницької діяльності суперечить законодавству, є незаконним і тому така діяльність не може бути визнана як господарська. Чинне законодавство передбачає як наявність ризиків в підприємницькій діяльності так і можливість отримання збитків в такій діяльності.

Необґрунтованими є доводи Відповідача, що витрати, понесені з виплатою послуг по товарному кредиту, вважаються не використаними позивачем у власній господарській діяльності і не повинні відноситися до складу валових витрат, оскільки це суперечить підпунктам 1.11.2. пункту 1.11 статті 11 та підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до пункту 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Порядок визначення податкового кредиту регламентовано підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»: податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно умов Договору (пункт 2.2), ціни товарів по кожній номенклатурі визначені в специфікації. Нарахування та стягнення процентів по товарному кредиту передбачено пунктом 2.4 договору та визначено у розмірі 3% за кожний день відстрочки кінцевого розрахунку. Таким чином, компенсація за отримані товари та витрати по товарному кредиту визначено у грошовому еквіваленті, узгоджено сторонами та закріплено договором купівлі-продажу від 1 жовтня 2006 року № 1/10.

Право на податковий кредит у покупця виникає на підставі податкової накладної відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпунктів 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Також право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Судом також встановлено, що за результатами виїзної позапланової перевірки Позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2006 року, яку проводив Відповідач було складено Акт № 3057/23-0611/33066278 від 28 квітня 2007 року, яким було визначено порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме Позивачем зайво віднесено до складу податкового кредиту жовтня 2006 року ПДВ в сумі 4800000,00 грн., що нібито призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за листопад 2006 року.

8 травня 2007 року Позивачем було отримано Податкове повідомлення-рішення від 8 травня 2007 року № 0001802306/0, згідно якого було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 4799280,00 грн.

Позивачем 17 травня 2007 року було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення Відповідача. Відповідач надав рішення про результати розгляду скарги за №12775\10\25-010, згідно якого податкове повідомлення-рішення від 8 травня 2007 року № 0001802306/0 скасовано, а скарга було задоволено у повному обсязі.

Судом враховано, що за результатами першої перевірки встановлено порушення законодавства саме по тих операціях, по яких встановлено порушення і під час другої перевірки. Відповідач самостійно скасував рішення за результатами першої перевірки.

Судом враховані пояснення представника Позивача щодо переміщення товару від продавця подальшому покупцю за іншим договором купівлі-продажу цього товару, а саме з міста Донецьк до міста Макіївка без його переміщення та зберігання у м. Київ, оскільки останнє не суперечить умовам договору № ДГ-02 від 1 жовтня 2006 року.

Таким чином, оспорювані рішення від 30 січня 2008 року № 0000432303/0 та від 30 січня 2008 року № 0000462303/0, винесені Відповідачем без врахування фактичних обставин справи та в результаті невірного тлумачення норм чинного законодавства, а тому повинні бути скасовані.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій вимагає від суб’єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суд вважає, що для цього Відповідач повинен ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають значення для правильного вирішення конкретного питання.

Суд звертає увагу сторін на те, що суб’єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Виходячи з положень Кодексу адміністративного судочинства України, під діями суб’єкта владних повноважень необхідно розуміти, активну поведінку, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних осіб.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що Відповідачем не було доведено обставин, які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2008 року № 0000432303/0 та від 30 січня 2008 року № 0000462303/0, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва № 0000432303/0 та № 0000462303/0 від 30 січня 2008 року.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Тонар»з Державного бюджету України 3 грн. 40 коп., сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Є. Блажівська