Ухвала суду № 21836692, 18.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2012 р. м. КиївК-308/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумвірат»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 р.

у справі №АС-42/01-08 (АС-53/48-07)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумвірат»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання недійсними повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Триумвірат»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі відповідач) про визнання недійсними повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Харківської області від 25.03.2008 р. (суддя В.О. Яризько) позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.03.2007 р. №0000332302/1, №0000691702/1 та №0000482302/0, від 27.02.2007 р. №0000342302/0, у частині визнання недійсним акту про адміністративне про порушення від 15.02.2007 р. №306 та висновку від 08.02.2007 р. №5/35-029-ДСК провадження у справі закрито, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Л.В. Мельнікова, судді З.Г. Подобайло, А.М. Григоров) рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, судовими інстанціями було встановлено наступні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2006 р., за результатами якої складено акт від 15.02.2007 р. №552/23-5/24662823.

Перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 2260 215,00 грн., у тому числі : за 4 кв. 2005р. 210591,0 грн., за 1 кв. 2006р. 584399,00 грн., за 2 кв. 2006р. 362782,00 грн., за 3 кв. 2006р. 1102443,00 грн.; п.п.7.2.4 п.7.2, п.п 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 1 853 958,00 гри., у тому числі: за жовтень 2005р. у сумі 86975,00 грн., за листопад 2005р. у сумі 126868,00 грн., за грудень 2005р. у сумі 120273,00 грн., за січень 2006р. у сумі 204909,00 грн., за лютий 2006р. у сумі 121850,00 грн., за березень 2006р. у сумі 105220,00 грн., за квітень 2006р. у сумі 91490,00 грн., за травень 2006р. у сумі 119483,00 грн., за червень 2006р. у сумі 672526,00 грн., за липень 2006р. у сумі 33145,00 грн., за серпень 2006р. у сумі 98455,00 грн., за вересень 2006р. сумі 72764,00 грн.; п.п.4.2.9 «г»п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок доходів фізичних осіб за жовтень 2005 р. вересень 2006р. у сумі 876486,00 грн.; п. 2.11 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні».

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.02.2007 р. №0000482302/0, №0000332302/0, №0000691702/0 та №0000342302/0.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято нові від 27.03.2007 р. №0000482302/0 про донарахування зобовязань з податку на прибуток у сумі 3953404,00 грн., №0000332302/1 про донарахування зобовязань з податку на додану вартість у сумі 2780937,00 грн., №0000691702/1 про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 2629458, 00 грн. Податкове повідомлення-рішення від 27.02.2007 р. №0000342302/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 175275,00 грн. було залишено без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для висновку про неправомірне заниження податкових зобовязань стало встановлення податковим органом фіктивності господарських операцій позивача проведених з наступними контрагентами: ТОВ «Помас», ТОВ «Норд-Сервіс», ТОВ «Ефорт», ТОВ «Укргоргсінтез», ТОВ «Ірена»та ТОВ «Діловий проект», які на момент здійснення операцій припинили свою господарському діяльність. Таким чином податковий орган дійшов висновку, що формування податкової звітності на підставі накладних від таких підприємств є неправомірним.

Такі твердження були правомірно враховані судом апеляційної інстанції з огляду на наступні законодавчі приписи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами 1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Вимоги до податкової накладної, яку платник податку зобовязаний надати покупцю визначені приписами пп. 7.2.1 п. 7.2 цієї ж статті. Так, податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагенти позивача ТОВ «Помас», ТОВ «Норд-Сервіс»та ТОВ «Ефорт»були ліквідовані за рішеннями власників та зняті з податкового обліку на момент вчинення господарських операцій, ТОВ «Укргоргсінтез»ліквідовано за рішенням господарського суду та знято з податкового обліку, рішенням суду також скасовано державну реєстрацію ТОВ «Ірена», ТОВ «Діловий проект»відсутнє за юридичною адресою, не звітує до податкового органу та перебуває у розшуку.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наявність в матеріалах справи таких фактів як висновку компютерно технічної експертизи від 26.04.2007 р. №3185, висновку криміналістичної експертизи від 29.03.2007 р., копії протоколу обшуку приміщення позивача, надані податковим органом на підтвердження фіктивності наданих позивачем до перевірки податкових накладних, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про обґрунтованість доводів відповідача.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції було встановлено неправомірність віднесення до складу валових витрат витрат зазначених у вказаних накладних, формування на їх підставі податкового кредиту також не відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованих висновків щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобовязань контролюючим органом, а відтак правильності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог підприємства є також аргументованою.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судового рішення чи вченні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумвірат»залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 р. у справі №АС-42/01-08 (АС-53/48-07) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло