Ухвала суду № 21836664, 11.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" січня 2012 р. м. КиївК-28452/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010 р.

у справі № 2а-2671/10/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Луганський патронний завод»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010 р., повністю задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Луганський патронний завод»(далі позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі відповідач). Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 р. №0000172360/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, податкова інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Представниками контролюючого органу було проведено невиїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок латника у банку за вересень, жовтень 2009 року, які виникли за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у період з 01.08.2009 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складено акт від 10.03.2010 р. №160/23-616/32201889.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено заявлену до відшкодування суму за вересень на 1320000,00 грн. та за жовтень на 671667,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 р. №0000172360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 1991667,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення податковим органом заявленої позивачем суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР обовязковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів та послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Єдиними підставами зменшення бюджетного відшкодування контролюючий орган визначає необхідність проведення зустрічної перевірки контрагента позивача та незнаходження його за юридичною адресою, про що зазначено у акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.02.2010 р. №93/23-11/36217845.

Між тим, проведеною відповідачем перевіркою не виявлено порушень позивачем вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість та встановлено наявність відповідних податкових накладних та платіжних доручень, якими підтверджено сплату підприємством податку на додану вартість у ціні придбаних товарів та послуг.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010 р. у справі № 2а-2671/10/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Голубєва Г.К. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло