Ухвала суду № 21834274, 01.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2012 року                               м. Київ                                        К-55551/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства “Гінт-2005” (далі –Підприємство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009

у справі № 9/245/5018

за позовом Підприємство

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі –Кременчуцька ОДПІ)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Полтавської області від 07.05.2009 позов задоволено; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 03.04.2007 №0001602301/0/787, від 27.06.2007 №0001602301/1/1439, від 22.08.2007 № 0001602301/2/1856 та від 07.11.2007 №0001602301/3/2532. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з наявності належного документального підтвердження факту надання позивачеві спірних бухгалтерських, інформаційно-консультативних та експедиторських послуг, що обґрунтовує правильність відображення у складі валових витрат Підприємства витрат на оплату цих послуг.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. Вказану постанову мотивовано відсутністю первинних документів на підтвердження факту поставки Підприємству спірних послуг як підстави для відображення цих операцій у податковому обліку позивача.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Полтавської області зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 51681 грн. (у тому числі 36308 грн. за основним платежем та 15373 грн. за штрафними санкціями) слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 22.03.2007 №173/23-120/33733376, про безпідставне відображення позивачем у складі валових витрат Підприємства: витрат на оплату бухгалтерських послуг, наданих позивачеві приватним підприємцем ОСОБА_1; вартості послуг експедиційного обслуговування, нібито наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Продтехпостач»; витрат на оплату консультативно-інформаційних послуг, виконаних суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_2 з огляду на відсутність належним чином оформлених первинних документів, які б містили достатню інформацію про зміст та обсяги операцій з поставки вказаних послуг та підтверджували б факт їх надання.

Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зазначене правило формування даних податкового обліку втілено, зокрема у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змісту якого випливає, що визначальною умовою для віднесення витрат платника до валових витрат виробництва та обігу є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому за змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли протилежних висновків щодо наявності у матеріалах справи необхідних первинних документів, складенням яких має опосередковуватися операція з надання відповідних послуг та які достовірно підтверджують виконання такої операції. Так, приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції виходив з того, що акти приймання-передачі послуг та рахунки-фактури є достатніми доказами надання цих послуг Підприємству та їх оплати позивачем.

Втім хоча чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання послуг, однак документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг; при цьому відповідні відомості можуть бути викладені і у декількох окремих документах.

Скасовуючи ж рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд послався на те, що подані позивачем акти приймання-передачі виконаних послуг не містять переліку цих послуг, їх обсяг, одиницю виміру, а надані Підприємством під час розгляду справи додатки до актів виконаних робіт (які, до речі, не були надані податковому органу під час проведення перевірки) без дати їх складення фактично містять перелік послуг та їх ціну безвідносно факту їх надання позивачеві. Апеляційний суд також належним чином спростував і висновок суду першої інстанції про наявність доказів щодо поставки Підприємству транспортно-експедиційних послуг, зазначивши, що такими доказами мають бути, зокрема, договір транспортного експедирування, видана експедиторові довіреність, акти приймання-передачі наданих експедиторських послуг із наведенням їх переліку, обсягу та вартості.

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про законність донарахування Підприємству оспорюваної суми податкового зобов’язання з податку на прибуток, у зв’язку з чим процесуальні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства “Гінт-2005” відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009 у справі № 9/245/5018 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко