Постанова № 21831336, 23.02.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2012 року Справа № 2а/2370/89/2012

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді –Гаращенка В.В.,

при секретарі –Бондар Т.П.,

за участю:

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 –за довіреностями,

представника відповідача: ОСОБА_3 –за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Уманьавтодор»до Уманської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Уманьавтодор»звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Уманської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 10 листопада 2011 року за №0000942310 та №0000952310/0.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що викладені в акті перевірки, на підставі якого були винесені оскаржувані податкові рішення, висновки є необґрунтованими та направленими на безпідставне зменшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Посилання відповідача на нікчемність господарських операцій між позивачем та його контрагентами не відповідають дійсності, оскільки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. В діях позивача відсутні будь-які порушення, навпаки, ним виконані всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України, які дають право на бюджетне відшкодування.

В судовому засіданні представники позивача просили позов задовольнити та зазначили, що відповідач проводив перевірку діяльності позивача за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року двічі, та двічі приймав рішення за результатами проведених перевірок, проте податкові повідомлення-рішення, прийняті за результати первинної перевірки, повністю скасовані ДПА у Черкаській області в результаті їх оскарження, а викладені обставини в акті повторної перевірки повністю дублюють зміст та висновки первинного акту і відповідно оскарженні рішення №0000942310 та №0000952310/0 прийнятті з тих самих мотивів і висновків, що були предметом дослідження ДПА у Черкаській області у ході оскарження первинних рішень.

Крім того, представники позивача зазначили, що за негативні наслідки господарської діяльності мають відповідати контрагенти, які допускають порушення, а не позивач, який не має до цього відношення. При цьому операції, обов’язок виконання яких був покладений на контрагентів позивача, ними фактично виконані і зауважень щодо якості та вчасності їх виконання з боку позивача не має, отже оскаржені рішення відповідача є неправомірними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов представник відповідача просила відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначивши при цьому, що відносно ревізора, який проводив перевірку, розпочато службове розслідування, а тому діючи в межах чинного законодавства, в ході проведення повторної перевірки правомірно встановлено завищення позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого у зв’язку з придбанням товарів чи послуг, не підтверджені належними первинними документами та фактичним вчиненням господарської операції. В порушення вимог податкового законодавства ВАТ «Уманьавтодор»неправомірно сформовано податковий кредит по операціях з суб’єктами господарювання, правочини з якими визнано нікчемними, та по операціях з придбання товарів, що призвело до недоплати податку на додану вартість в сумі 279634 грн. Таким чином, виявлені порушення позивачем податкового законодавства вказують на невірне формування розміру валових витрат для подальшого оподаткування податком на прибуток і, відтак, не дають останньому право на бюджетне відшкодування ПДВ.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Уманська об’єднана державна податкова інспекція Черкаської області керуючись пп. 78.1.12 п. 78.1, 78.4, ст. 78 Податкового кодексу України провела позапланову виїзну перевірку ВАТ «Уманьавтодор»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року. Результати перевірки оформлені актом від 25.10.2011 року № 934/23/14196857.

За висновками вказаного акту ВАТ «Уманьавтодор»порушено вимоги пп. 5.3.9 п. 5.3, 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток за 2010 рік в сумі 1398166 грн., а також встановлено порушення вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті якого ВАТ «Уманьавтодор»занижено податок на додану вартість в сумі 279634 грн., в тому числі: за грудень 2010 року в сумі 4481 грн., за березень 2011 року в сумі 275153 грн.

10 листопада 2011 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення за №0000942310 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 280755 грн. 25 коп. та №0000952310/0 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1398166 грн. Також враховуючи виявлені порушення, на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України на ВАТ «Уманьавтодор»накладено штраф у розмірі 25 відсотків сум нарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2010 року в сумі 1120 грн. 25 коп.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для завищення вказаних сум податку на додану вартість і відповідного збільшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті перевірки висновки про визнання нікчемними правочинів на підставі ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, укладених між ВАТ «Уманьавтодор»та його контрагентами –ТОВ «СпецТехноСтрой»і фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4, оскільки встановлено факт відсутності наміру та можливостей реального здійснення господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання та позивачем.

Як зазначає відповідач за загальним правилом ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому такий правочин підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину. Таким чином, враховуючи викладені вище твердження і зроблені в акті перевірки висновки про неправомірність дій ВАТ «Уманьавтодор», так як у його контрагентів –ТОВ «СпецТехноСтрой»та фізичної особи ОСОБА_4 –відсутні наміри та необхідні умови для ведення господарської діяльності: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби для належного виконання договірних зобов’язань, тощо, отже укладені угоди мають ознаки нікчемності, так як господарські операції не були направлені на настання реальних наслідків, що, відповідно, підтверджує безпідставність визначених сум ПДВ до податкового кредиту і збільшення суми від’ємного значення по податку на прибуток.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і, відповідно, винесених на його підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі –Закон №168/97-ВР).

Водночас, з 01.01.2011 року вступив у законну силу Податковий кодекс України (далі – Кодекс), відповідно до якого нараховується та сплачується податок на прибуток та податок на додану вартість.

Відкрите акціонерне товариство «Уманьавтодор», як суб’єкт господарювання –юридична особа, ідентифікаційний код 14196857, зареєстроване виконавчим комітетом Уманської міської ради Черкаської області 27.06.1996 року, перебуває на обліку в Уманській об’єднаній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №32268831 від 09.09.1997 року.

В матеріалах справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, фактичне виконання яких саме ТОВ «СпецТехноСтрой» та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 ставить під сумнів відповідач.

Судом встановлено, що між позивачем і ТОВ «СпецТехноСтрой»укладений договір про надання автотранспортних послуг по перевезенню вантажів на загальну суму 1186249 грн., в т.ч. ПДВ 197708 грн. у зв’язку з проведенням ВАТ «Уманьавтодор»робіт по будівництву міжнародної автомобільної дороги державного значення Київське півкільце (Т-10-27) та міжнародної автомобільної дороги державного значення Стрий –Тернопіль –Кіровоград –Знам'янка (через Вінницю).

Таким чином, підтверджена економічна доцільність, реальність та обґрунтованість замовлення послуг з перевезення вантажів за вказаним договором.

Висновки Уманської ОДПІ про відсутність транспортування вантажів суперечить фактичним обставинам справи з огляду на те, що організація транспортування придбаних позивачем будівельних та інших матеріалів фактично здійснена, що підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, зі змісту яких випливає який саме вантаж перевозився, пункти його навантаження та розвантаження, а також визначають постачальників і замовників по виконанню робіт з будівництва доріг. Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України вважаються належними доказами по справі.

Також з матеріалів перевірки вбачається, що перевезення частини вантажів згідно вище зазначеного договору проводилися автомобілями, зареєстрованими не за ТОВ «СпецТехноСтрой», а за ТОВ «Донецька автомобільна група».

Судом встановлено, що автомобілі саме цього підприємства здійснили перевезення вантажу, призначеного для позивача, оскільки надавали транспортні послуги для ТОВ «СпецТехноСтрой»відповідно до укладеного між даними підприємствами договору від 01.08.2010 року за №06-10 про надання послуг по транспортуванню сипучих матеріалів. За умовами вказаного договору ТОВ «СпецТехноСтрой»як замовник надає завдання, здійснює контроль і керує працівниками перевізника –ТОВ «Донецька автомобільна група»для ВАТ «Уманьавтодор».

Таким чином, ТОВ «СпецТехноСтрой»виконало покладені на нього зобов’язання договором про надання автотранспортних послуг по перевезенню вантажів для ВАТ «Уманьавтодор», що свідчить про реальність здійснення господарської операції, фактичність якої не залежить від того, виконані умови договору власними ресурсами, чи за допомогою субпідрядних організацій, таких як ТОВ «Донецька автомобільна група».

Крім зазначеного, в акті перевірки також встановлено завищення задекларованих позивачем валових витрат по операції з придбання послуг по вивантаженню та прибиранню вагонів з доменним шлаком суб'єктом господарювання ФОП ОСОБА_4 на підставі того, що укладені угоди на виконання даних робіт не спричинили реального настання юридичних наслідків, а навпаки, були спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту.

Підставою для таких висновків податкової інспекції стали відібрані відділом податкової міліції Уманської ОДПІ пояснення громадянки ОСОБА_4 відносно того, що нею ніяка підприємницька діяльність не здійснювалася, як і реєстрація підприємницької діяльності в органах державної влади загалом.

Пояснення ПП ОСОБА_4 взяті за основу як достатня підстава для визнання правочинів ВАТ «Уманьавтодор», укладених з приватним підприємцем ОСОБА_4, нікчемними.

Однак, в матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_5, відібрані відділом податкової міліції Уманської ОДПІ, у яких останній довів до відома, що від імені його матері здійснив реєстрацію підприємницької діяльності із зазначенням виду діяльності –організація оброблення вантажів та зареєструвався як платник ПДВ. Для виконання робіт були офіційно найняті працівники, які і виконували роботи з розвантаження та прибирання вагонів зі шлаками для ВАТ «Уманьавтодор»згідно укладеного договору за №03 від 07.06.2010 року.

Крім того у довідці ДПІ в Маньківському районі від 10.06.2011 року за № 9/17-1245409680, на обліку в якому перебувала ПП ОСОБА_4, зазначено, що для проведення зустрічної звірки по господарських взаємовідносинах з ВАТ «Уманьавтодор»приватним підприємцем ОСОБА_4 надано пояснюючий лист, податкові накладні, рахунки, акти виконаних робіт, виписки про рух коштів на рахунку, що стосуються операцій по розвантаженню і прибиранню вагонів на Уманському паливному складі. Вартість наданих послуг склала 476430 грн., розрахунки проведено у безготівковій формі. Вивантаження та прибирання вагонів здійснювалося найманими працівниками СГД ОСОБА_4 самостійно.

Отже, порушень виконання замовлених робіт згідно договору не встановлено, що свідчить про його наповненість належним юридичним змістом, що в свою чергу тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

На думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентом ВАТ «Уманьавтодор»своїх договірних зобов’язань, ким і за рахунок яких ресурсів вони були виконані, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов’язків, покладених на нього законом як на суб’єкта підприємницької діяльності –як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, постільки така операція фактично мала місце і направлена на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

Дана обставина спростовує висновок Уманської ОДПІ про наявність умислу позивача щодо штучного формування податкового кредиту та необґрунтованого завищення від’ємного значення податку на прибуток задля власної вигоди.

Безпосередньо факт надання автотранспортних послуг та робіт з розвантаження та прибирання вагонів зі шлаком для ВАТ «Уманьавтодор»нічим не спростовується, а тому твердження відповідача про недійсність описаних вище договорів через невчинення господарських операцій –безпідставне.

З матеріалів справи вбачається, що і ТОВ «СпецТехноСтрой»і ФОП ОСОБА_4 виконали свої зобов'язання за укладеними з позивачем договорами, що свідчить про необ’єктивність твердження відповідача стосовно того, що правочини не були направлені на реальне настання правових наслідків. Їх належне виконання підтверджується відповідними документами, зокрема, податковими накладними за №226 від 06.09.2010 року, №236 від 20.09.2010 року, №239 від 23.09.2010 року, №369 та №382 від 09.10.2010 року, №399 від 20.10.2010 року, № 423 від 29.10.2010 року, №524 від 14.11.2010 року, №570 від 19.11.2010 року та ін. по взаємовідносинах з ТОВ «СпецТехноСтрой», а також податковими накладними за №1 від 18.06.2010 року, №2 від 30.06.2010 року, №3 від 14.07.2010 року, №4 від 30.07.2010 року, №5 від 09.08.2010 року, №6 від 20.08.2010 року, №7 від 25.08.2010 року та інші по взаємовідносинах з приватним підприємцем ОСОБА_4

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168-ВР).

Отже, податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності із вимогами п.7.4. статті 7 Закону №168-ВР.

Таким чином, формально право платника податку на податковий кредит, не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Аналогічні норми визначені і Податковим кодексом України, зокрема, ст. 198 розділу V Кодексу.

Так, згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит –це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до приписів п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 ст. 198 Кодексу визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п. 198.3 ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-          придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно ч. 2 п. 198.3 ст. 198 Кодексу право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За нормами п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, податкові накладні, які додані до матеріалів справи містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином відповідно до вимог наказу ДПА України від 21.12.2010 року №969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином первинні документи позивача, оформлені у відповідності до вимог вище зазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагенти позивача мали статус платників податку на додану вартість та дійсні свідоцтва платників ПДВ, відповідно, зазначені суб’єкти господарювання мали право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість. Додані до матеріалів справи податкові накладні виписані особою, яка являлась платником податку на додану вартість станом на момент їх оформлення, контрагенти позивача під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилося в ЄДРПОУ. Доказів зворотного в акті не надано, даний факт нічим не спростовано.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаної статті Закону передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В той же час, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Стосовно висновків перевірки ДПІ Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська щодо діяльності контрагента позивача – ТОВ «СпецТехноСтрой» станом на 08.08.2011 року, згідно яких зафіксовано відсутність ТОВ «Спецтехнострой» за юридичною адресою, неможливість встановлення його фактичного місцезнаходження та аналізу здійсненого органами ДПІ про фактичну неможливість виконувати господарські операції через відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, суд зазначає наступне.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

          Крім того, відповідачем не надано жодних документів, які б свідчили про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які неправомірно діяли від імені ТОВ «СпецТехноСтрой» чи фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 за ухилення від сплати податків (ст.212 КК України), проведення фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), службове підроблення (ст.366 КК України) чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків підприємства (ст. 358 Кримінального кодексу України), що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача щодо протиправної діяльності контрагентів позивача, направленої на безпідставне формування податкових зобов'язань чи несплату податків.

          Суд зазначає, що зміст договорів, укладених між позивачем та його контрагентами не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, належних доказів у відповідності до положень ст. 71 КАС України відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Тож, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано належних доказів, в розумінні ст.ст. 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва, не надано доказів наявності обізнаності контрагентів стосовно діяльності один одного або їх взаємопов'язаності, тощо.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перевірку та прийнявши за її результатами оскаржені податкові повідомлення-рішення, діяв не відповідно та не у спосіб, що передбачений законодавством України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що суб’єкт владних повноважень, не довів протиправності дій позивача, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що з’явленні в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

          Керуючись ст.ст. 17, 86, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов задовольнити повністю.

          Скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 листопада 2011 року за №0000942310 та податкове повідомлення-рішення від 10 листопада 2011 року №0000952310/0, прийняті Уманською об’єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Уманьавтодор»32 (двадцять дві) грн. 19 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05 березня 2012 року.

Суддя В.В. Гаращенко