Постанова № 21831240, 06.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2012 № 5028/12/114(10/108)/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Ропій Л.М.

при секретарі Кулачок О. А.

За участю представників:

від позивача: Католик М. М. Голова правління

ОСОБА_1 представник за довіреністю від 01.01.2012 року

від інших учасників судового процесу: не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуАвтомобільного кооперативу № 27

на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011

у справі № 5028/12/114(10/108)/2011 (суддя Лавриненко Л. М.)

за позовомАвтомобільного кооперативу № 27

до 1. Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

2. Виконавчого комітету Чернігівської міської ради

3. Акціонерного товариства закритого типу «Юрол»

треті особи1. Дочірнє підприємство «Барель» Акціонерного товариства закритого типу «Юрол»

2. Комунальне підприємство «Чернігівське районне бюро технічної інвентаризації» Чернігівської районної ради Чернігівської області

3. Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради

4. Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації»

про визнання недійсними рішення про оформлення права власності, свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості, державної реєстрації свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості та рішення про вилучення із постійного землекористування

ВСТАНОВИВ:

13.09.2011 позивач звернувся до суду з позовною заявою (а. с. 3-8 т. 1), в якій просив суд:

- визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Ульянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 25 від 28.05.1999;

- визнати недійсними свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості від 07.06.1999, у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач;

- визнати недійсною державну реєстрацію свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстровій книзі № 2;

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 21.08.2000 № 205.

12.10.2011 позивачем до канцелярії суду першої інстанції подано заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 108-109 т. 1) в якій позивач просить:

- визнати частково недійсним рішення Виконавчого комітету Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 25 від 28.05.1999 в частині схвалення матеріалів, підготовлених Чернігівським районним бюро технічної інвентаризації на основі господарських книг та після уточнення на місці для оформлення права особистої власності на будинки в сільській місцевості, які розташовані на території сільської ради: АЗС побудовану в с. Півці на території АК № 27 Акціонерному товариству закритого типу «Юрол», видачі Чернігівському РБТІ свідоцтва на право особистої власності та проведення відповідної реєстрації;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на обєкти нерухомості від 07.06.1999, у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач;

- визнати частково недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 21.08.2000 № 205, а саме п.п. 21, 22.

Крім того, в судовому засіданні 13.10.2011 позивач звернувся до суду з заявою про відмову від позову в частині визнання недійсною державної реєстрації свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстраційній книзі № 2 (а.с. 110 т. 1).

22.11.2011 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 70-71 т. 2), в якій, окрім заявлених раніше позовних вимог, позивач просить визнати АЗС, побудовану в с. Півці на території АК №27, що належить АТЗТ «Юрол», самочинним будівництвом та зобовязати АТЗТ «Юрол» знести АЗС, побудовану в с. Півці на території АК №27, що належить АТЗТ «Юрол».

Зазначена заява в частині збільшення позовних вимог судом першої інстанції не прийнята до розгляду, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України позивачеві до прийняття рішення по справі надано право збільшити розмір вже заявлених позовних вимог, в той час як частина із заявлених позивачем в Заяві про збільшення позовних вимог, вимог є фактично не збільшенням розміру вже заявлених позовних вимог (визнання частково недійними рішень та визнання недійсним свідоцтво про право власності на обєкти нерухомості), а новими позовними вимогам (визнання майна самочинним будівництвом та зобовязання знести таке майно), порядок звернення з якими, передбачений розділом VІІІ Господарського процесуального кодексу України, має бути обовязково дотриманий.

Зазначена думка викладена і в постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», пунктом 3.10 якої встановлено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, а п. 3.11 збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру; якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв до розгляду зазначені позовні вимоги.

З огляду на вказані обставини, предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги про:

- визнання частково недійсним рішення Виконавчого комітету Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 25 від 28.05.1999 в частині схвалення матеріалів, підготовлених Чернігівським районним бюро технічної інвентаризації на основі господарських книг та після уточнення на місці для оформлення права особистої власності на будинки в сільській місцевості, які розташовані на території сільської ради: АЗС побудовану в с. Півці на території АК № 27 Акціонерному товариству закритого типу «Юрол», видачі Чернігівському РБТІ свідоцтва на право особистої власності та проведення відповідної реєстрації;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості від 07.06.1999, у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач;

- визнання частково недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 21.08.2000 № 205, а саме п.п. 21, 22.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011, повний текст якого підписаний 08.12.2011, у справі № 5028/12/114(10/108)/2011 провадження у справі в частині визнання недійсною державної реєстрації свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстраційній книзі № 2 та в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості від 07.06.1999, у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Припинення провадження в частині визнання недійною державної реєстрації свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстраційній книзі № 2 грунтується на тому, що позивач, у встановленому законодавством порядку відмовився від зазначеної вимоги і таку відмову прийнято судом.

Припинення провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості від 07.06.1999, у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач ґрунтується на тому, що вказане свідоцтво про право власності не має статусу акту державного чи іншого органу в розумінні статті 12 ГПК України, який може бути оскаржений до господарського суду, а тому спір про визнання їх недійсними не підлягає розгляду в господарських судах.

Відмова в задоволенні решти позовних вимог ґрунтується на пропуску позивачем встановленого строку позовної давності для звернення до суду з зазначеними вимогами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011у справі №5028/12/114(10/108)/2011 в частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на обєкти нерухомості від 07.06.1999, у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач та в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при винесенні спірного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги, що згідно приписів ЦК України позовна даність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, що, заява про застосування позовної давності одного з відповідачів не поширюється на позовні вимоги до інших відповідачів, в той час як в даному випадку а ні відповідач 2, а ні відповідач 3 не зверталися до суду із заявами про застосування позовної давності.

Крім того, позивач зазначив, що, оскільки предметом спору в даній справі є право власності на обєкт нерухомого майна, зокрема відновлення порушеного права, дана справа стосується спору про право, що виникає з цивільно правових відносин, тому спір про визнання недійсним свідоцтва про права власності, підставою для видачі якого є оспорюване рішення Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 10.01.2012 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Автомобільного кооперативу № 27 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Ухвалою від 24.01.2012 року задоволено заяву про самовідвід судді Пашкіної С. А. від розгляду справи № 5028/12/114(10/108)/2011.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 0122/1/3 від 25.01.2012 року до складу судової колегії у справі № 5028/12/114(10/108)/2011 замість судді Пашкіної С. А. введено суддю Ропій Л. М.

Відповідач 1, відповідач 3 та треті особи представників в жодне судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників відповідача 1, відповідача 3 та третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представник відповідача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011 року у справі № 5028/12/114(10/108)/2011 без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

28.05.1999 виконавчим комітетом Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області прийнято рішення № 25 «Про результати розгляду заяв громадян про оформлення права особистої власності на будинки, надання та переоформлення земельних ділянок та інші» (далі Рішення № 25), пунктом 1 якого вирішено: схвалити матеріали, підготовлені Чернігівським районним бюро технічної інвентаризації на основі погосподарських книг та після уточнення на місці для оформлення права особистої власності на будинки в сільській місцевості, які розташовані на території сільської ради: АЗС побудовану в с. Півці на території АК №27 (позивач) акціонерному товариству закритого типу «Юрол» (відповідач 3), а пунктом 2 Чернігівському РБТІ видати свідоцтво на право особистої власності та провести відповідну реєстрацію.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 44 т. 2) записів щодо виконавчого комітету Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не знайдено.

Отже, виконавчий комітет Улянівської сільської ради не має статусу юридичної особи.

В той же час, відповідно до витягу з Пошуку в Єдиному державному реєстрі Улянівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області (ідентифікаційний код 04411906) зареєстрована як юридична особа, а відтак, належним відповідачем у справі є Улянівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області (вул. Примакова, 43Б, с. Улянівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15535).

07.06.1999 а підставі Рішення № 25 виконавчим комітетом Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області відповідачу 3 видано свідоцтво про право власності на обєкти нерухомості, а саме, на паливно-заправний пункт в с. Півці АК №27 у складі: автозаправні колонки 3шт., майданчик з намощенням 10,0 х 12,90, огорожа бетонні блоки, бензиномаслоуловлювач (а.с.132 т. 1) (далі Свідоцтво про право власності).

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, регулюється Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 № 121, зареєстрованої в Мінюсті 26.06.1998 за № 399/2839 (далі Інструкція).

Чернігівське районне бюро технічної інвентаризації у відповідності п.1.8 Інструкції та на підставі Рішення №25, Свідоцтва про право власності та Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва обєкта до експлуатації, затвердженого Розпорядженням райдержадміністрації №101 від 03.03.1998, здійснило реєстрацію права власності на спірний обєкт нерухомості за відповідачем 3, про що зроблено відповідний запис в реєстрову книгу №2 під реєстровим №30 07.06.1999 року (а.с. 133 т. 1).

Відповідно до п. 1.5., 1.7. Інструкції, державну реєстрацію права власності на обєкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації на основі правовстановлюючих документів.

Згідно п.п. 2.1. Інструкції реєстрація здійснюється на основі правовстановлюючих документів згідно Додатку №1 до Інструкції.

У відповідності до підпункту 10 п. 4.1. Інструкції оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюється з видачею свідоцтва про право власності, зокрема місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Земельним кодексом України від 18.12.1990, в редакції, яка діяла на момент прийняття оспорюваного рішення (далі Земельний кодекс України), встановлено, що:

- до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні (п. 11 ч. 1 ст. 9);

- до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить погодження будівництва землекористувачами жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування за межами населених пунктів (п. 7 ст. 11);

- до прав власників земельних ділянок і землекористувачів, зокрема, належать права самостійно господарювати на землі та зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують з сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, іншим орендодавцем (ст.. 39).

Як слідує з матеріалів справи рішенням Чернігівської районної ради народних депутатів від 24.12.1994 позивачу, с. Півці надано у постійне користування 12,45 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для гаражного будівництва. Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано 14.01.1995 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 46 (серія ЧН 000054) (а с. 15-16 т. 1).

В той же час, як вбачається із наданої інвентаризаційної справи на обєкт нерухомості: паливно-заправний пункт в с. Півці АК №27, спірне рішення виконкому щодо оформлення права власності на цей обєкт прийнято, серед іншого, на підставі акту відведення земельної ділянки в натурі, згідно якого земельну ділянку на території кооперативу № 27 строком на 10 років площею 0,05 га для розміщення автозаправочної станції контейнерного типу відведено ТОВ «Стан».

Отже, з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивач, починаючи з 1994 року, є постійним землекористувачем земельної ділянки12,45 гектарів с. Півці, в той час як докази, які підтверджують виділення земельної ділянки для будівництва спірного паливно-заправочного пункту відповідачу 3 або доказів погодження зазначеного будівництва з позивачем, як землекористувачем, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції про те, що спірний паливно-заправочний пункт побудований відповідачем 3 на земельній ділянці, яка знаходилась на праві постійного користуванні позивача і не була виділена відповідачу 3 у встановленому законодавством порядку.

Посилання відповідача 3 на ту обставину, що позивач ще в 1995 році мав намір та дав згоду на передачу земельної ділянки, на якій перебували будівельні матеріали у вигляді бетонного намощення (майданчик) під будівництво АЗС, про що свідчить підпис голови автокооперативу на акті вибору земельної ділянки №20 від 15.09.1995, а також на Договір на право тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди від 15.06.1997 є безпідставними і не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як вбачається з Акту вибору земельної ділянки №20 від 15.09.1995, вибір і відведення земельної ділянки в тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років під розміщення автозаправочної станції контейнерного типу за рахунок земель позивача на площі 0,05 га комісією районної Ради народних депутатів було погоджено Товариству з обмеженою відповідальністю «Стан», а Договір на право тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди від 15.06.1997 року було укладено між Автокооперативом №27 (орендодавець) та ДП «Барель» АТЗТ «Юрол» (орендатор).

Отже, а ні до Акту вибору земельної ділянки №20 від 15.09.1995, а ні до Договору на право тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди від 15.06.1997 відповідач 3 не має жодного відношення, оскільки є іншою юридичною особою.

Враховуючи викладені вище обставини та те, що для оформлення права власності за відповідачем 3 на спірне майно до виконавчого комітету Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області не було подано документів на підтвердження права користування відповідачем 3 земельною ділянкою, на якій вказане майно розміщено, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Рішення № 25 прийнято з порушенням чинного на дату його прийняття законодавства.

Постановою Верховної Ради України «Про зміну меж міста Чернігів Чернігівської області» від 08.07.1999 № 872-ХІV у межі міста Чернігова Чернігівської області включено села Олександрівка, Півці, частину території села Новоселівка Новоселівської сільської ради з прилеглими землями загальною площею 513,4 гектара,50,7 гектарів земель Радянсько-слобідської сільської ради, 160,2 гектарів земель Шестовицької сільської ради Чернігівського району та затверджено межі міста загальною площею 7856,3 гектара.

Статтею 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської Ради народних депутатів від 21.08.2000 року №205 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств міста, надання та вилучення земельних ділянок для державного та індивідуального будівництва» (далі Рішення № 205) вирішено, керуючись ст. 30 Земельного кодексу України, вилучити із постійного землекористування позивача земельну ділянку площею 0,0384 га в районі с. Півці, в тому числі, проїзд загального користування 0,0125 га (п. 21 Рішення) та надати відповідачу 3 земельну ділянку в тимчасове, довгострокове користування, строком на 10 років, площею 0,0384 га в районі с. Півці, для обслуговування службових приміщень та паливно-заправного пункту в тому числі: - під спорудами комерційного призначення 0,0133 га, - під проїздами, проходами та двором 0,0251 га (п.22 Рішення № 205) (а. с. 59-60 т. 1).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, серед іншого, просить суд визнати недійсним п.п. 21, 22 Рішення № 205.

Статтею 30 Земельного кодексу України встановлено, що:

- при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення (ч. 1);

- при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди (ч. 3);

- право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу (ч. 4).

Частиною 1 ст. 31 Земельного кодексу України встановлено, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів:

- із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;

- за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу.

Статтею 34 Земельного кодексу України встановлено порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земель, і, зокрема те, що підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо погодити із власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного управління по охороні і використанню земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середовища.

Отже, зі змісту Земельного кодексу України слідує, що обовязковою умовою для вилучення земельної ділянки з користування необхідна згода землекористувача, тобто, в даному випадку, для вилучення із постійного землекористування позивача земельної ділянки площею 0,0384 га в районі с. Півці, в тому числі проїзд загального користування 0,0125 га, необхідна згода позивача як землекористувача.

Матеріали справи не містять жодних доказів надання позивачем згоди для вилучення із постійного землекористування спірної земельної ділянки площею 0,0384 га в районі с. Півці, в тому числі проїзд загального користування 0,0125 га, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що п. 21 Рішення № 205, яким вирішено вилучити із постійного землекористування позивача земельну ділянку площею 0,0384 га в районі с. Півці, в тому числі, проїзд загального користування 0,0125 га, прийнято з порушенням ст.ст. 31,34 Земельного кодексу України, без згоди позивача як землекористувача.

Враховуючи обставини, встановлені вище, а саме той факт, що спірну земельну ділянку вилученого із постійного землекористування позивача з порушенням вимог законодавства, п. 22 Рішення №205, яким зазначену земельну ділянку передано відповідачу 3 у в тимчасове, довгострокове користування, також не відповідає Земельному кодексу України.

За таких обставин, позивач мав правові підстави для звернення до суду з вимогами визнати спірні рішення частково недійсними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними Рішення №25 та п.п. 21, 22 Рішення № 205, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цими вимогами, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

На час прийняття оспорюваних актів діяв Цивільний кодекс Української РСР (далі ЦК УРСР).

У відповідності до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк позовної давності встановлюється три роки.

Згідно ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права щодо оскарження Рішення №25від 28.05.1999 та .п. 21, 22 Рішення № 205 від 21.08.2000 лише 13.09.2011, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

Посилання позивача на те, що про наявність Рішення № 25 він дізнався лише в судовому засіданні 09.08.2011 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме наданою відповідачем 3 копією позовної заяви від 31.10.2001 № 64 автокооперативу № 27 до Акціонерного товариства закритого типу «Юрол» (а.с. 14-19 т. 2), в додатках до якої зазначено Рішення № 205.

В той же час, до зазначеної позовної заяви позивачем додано Свідоцтво про право власності (копія засвідчена печаткою позивача та підписом голови правління 31.10.2001), яке містить посилання на Рішення № 25.

Крім того, колектив автокооперативу №27 листом № 20 від 13.06.2000 (а.с. 115-120 т. 2) звертався до голови виконкому міської Ради народних депутатів м. Чернігова з проханням не виносити на розгляд чергового засідання виконкому питання про передачу акціонерному товариству «Юрол» права власності на АЗС, розміщену на території автокооперативу №27 з земельною ділянкою площею 0,05 га, так як вирішення даного питання в наданому Виконкому вигляді обмежує майнові права автокооперативу №27 як власника на споруду під АЗС і земельної ділянки.

Отже, вказані документи свідчать про те, що про Рішення №25 та п.п. 21, 22 Рішення № 205 позивачу було відомо вже у 2000 році.

Позивач, як від час розгляду справи по суті, так і в апеляційній скарзі посилався на те, що відносно предявлення позову про оскаржування Рішення №25 та п.п. 21, 22 Рішення № 205 не було пропущено строків позовної давності, оскільки відповідно до ч.4 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Проте, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, визначено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Строк позовної давності в даному випадку закінчився до 01.01.2004, а тому будь-які правила Цивільного кодексу України про позовну давність, в тому числі норми п.4 ч.1 ст.268 цього Кодексу, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

До того ж, статтею 75 ЦК УРСР встановлювалася обовязковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін, а статтею 83 ЦК УРСР встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.

Отже, чинне на той час цивільне законодавство не передбачало жодних винятків щодо застосування позовної давності до позовних вимог про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові, проте позивач із заявою про поновлення строку позовної давності із аргументуванням поважності його пропуску до суду не звертався.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними Рішення №25 та п.п. 21, 22 Рішення № 205 в звязку із пропуском позивачем строку позовної давності. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право власності, слід зазначити наступне.

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, а не документом, на підставі якого набувається чи припиняється право власності, тому обраний позивачем спосіб захисту майнових прав шляхом звернення з позовом про визнання вказаного свідоцтва недійсним не відповідає передбаченим ст. 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право власності. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

В судовому засіданні 13.10.2011 позивач звернувся до суду з заявою про відмову від позову в частині визнання недійсною державної реєстрації свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстраційній книзі № 2 (а.с. 110 т. 1).

Частиною 6 ст. 22 ГПК України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що відмова позивача від позову в частині вимог про визнання недійсною державної реєстрації свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстраційній книзі № 2 не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про прийняття відмови позивача від позовних вимог цій частині визнання недійсною державної реєстрації свідоцтва про право власності від 07.06.1999 за № 30 в реєстраційній книзі № 2 та припинення провадження у справі в цій частині. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Автомобільного кооперативу № 27 задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011у справі №5028/12/114(10/108)/2011 колегія суддів не вбачає.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Автомобільний кооператив № 27.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Автомобільного кооперативу № 27 на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011у справі №5028/12/114(10/108)/2011 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2011у справі №5028/12/114(10/108)/2011 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду Чернігівської області матеріали справи №5028/12/114(10/108)/2011.

Головуючий суддяКалатай Н.Ф.

СуддіБаранець О.М.

Ропій Л.М.