Рішення № 21830662, 29.02.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.12 Справа № 19пд/5014/193/2012

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Сєвєродонецьк Луганської області

до Державного підприємства „Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, м.Сєвєродонецьк Луганської області

про внесення змін до договору

в присутності представників сторін:

від позивача не прибув;

від відповідача ОСОБА_2, заступник начальника юридичного відділу, довіреність №12-01-153/1414 від 21.09.2011.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: позивачем заявлено вимоги про зобовязання відповідача внести зміни до договору №485 від 17.05.2007 згідно розрахунку теплового навантаження Q=2,1340 Гкал/рік та про затвердження додаткової угоди №1 до договору № 485 від 17.05.2007, яку слід вважати укладеною з 13.10.2011.

Позивач участі свого повноважного представника в засіданні суду 29.02.2012 не забезпечив, заявою від 28.02.2012 просить суд розглянути справу за його відсутності, у зв"язку з неможливістю прибути у засідання суду.

Суд розглянув подану заяву та, з урахуванням думки відповідача, вважає можливим задовольнити її та розглянути справу у даному судовому засіданні за відсутності позивача.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не надав, а ненадання відзиву на позовну заяву не перешкоджає розгляду спору по суті, згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається по наявних у ній матеріалах.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, який прибув у судове засідання, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

17.05.2007 між Державним підприємством „Сєвєродонецька ТЕЦ” (відповідач, енергопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, споживач) був укладений договір № 485 про постачання теплової енергії в гарячій воді, за умовами, якого енергопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобовязався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п.1.1 договору).

В розділі 2 договору сторони обумовили умови та порядок постачання теплової енергії.

Так, відповідно до п.2.1 договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води на опалення в період опалювального сезону у приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 258,4 м2.

Дане приміщення належить позивачу на праві приватної власності за договором купівлі-продажу комунального майна-нежитлового приміщення від 17.02.2006, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_3 17.02.2006 та зареєстрованого за № 572 (а.с.7-10). Вказаний факт також підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів (а.с.11) та свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.12).

Згідно п.2.2 договору енергопостачальна організація постачає споживачу в період з 17.05.2007 до 17.05.2008 теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік=34 Гкал/рік з максимальним тепловим навантаженням ЕQ=0,0173 Гкал/годину.

У п.10.2 договору сторони визначили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Припинення дії договору не звільняє споживача від обовязку повної сплати спожитої теплової енергії.

Як зазначив позивач, у 2011 році він за власний рахунок виконав ремонт приміщення, суттєво його утеплив та переобладнав систему опалення, завдяки чому у приміщенні зменшився обсяг споживання теплової енергії.

20.09.2011 позивач направив відповідачу листа, в якому пропонував відповідачу зробити акт обстеження нежилого приміщення та зменшити обсяг договірного тепла, яке необхідне йому для обігріву приміщення.

Відповідач відповіді не надав, тому позивач звернувся до проектної організації Приватного науково-виробничого підприємства „Промреконструкція”, для здійснення розрахунку споживання теплової енергії. За розрахунком вказаного підприємства (а.с.13-17) споживання позивачем теплової енергії склало після проведення утеплення Q=2,1340 Гкал/рік, що суттєво відрізняється від договірного обсягу споживання.

Як зазначив позивач, він повторно звернувся до відповідача з заявою, в якій просив підписати додаткову угоду №1 від 13.10.2011 до договору № 485 від 17.05.2007 (а.с.18-19).

Оскільки відповідач відповіді на вказану заяву не надав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно вимоги позивача про внесення змін до договору № 485 від 17.05.2007 в частині розрахунку теплового навантаження Q=2,1340 Гкал/рік суд дійшов наступного.

В п.2.2 договору сторони визначили теплове навантаження в розмірі Q=34 Гкал/рік.

Одним із прав споживача теплової енергії, враховуючи вимоги ст.24 закону України „Про теплопостачання”, є отримання обсягів теплової енергії згідно з параметрами відповідно до договорів та стандартів.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Сторони в договорі № 485 від 17.05.2007 визначили всі суттєві умови та погодили їх.

Оскільки позивач провів роботи з утеплення приміщення, в яке за договором № 485 від 17.05.2007 відповідач поставляє теплову енергію, у нього змінилась потреба в максимальному тепловому навантаженні у дане приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

Дані обставини позивачем підтверджені розрахунком теплового потоку ізольованих трубопроводів приміщення, який зроблений Приватним науково-виробничим підприємством „Промреконструкція”, який судом приймається до уваги, враховуючи приписи ст.33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи приписи ч.ч.2, 3, 4 ст.188 Господарського кодексу України, позивач звертався до відповідача з пропозицією внести зміни до договору і не отримавши відповіді правомірно звернувся до суду.

Відповідно до ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Аналогічні положення містяться в ч.5 ст.188 Господарського кодексу України.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та наданих позивачем документів, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про внесення змін до договору № 485 від 17.05.2007 в частині встановлення теплового навантаження Q=2,1340 Гкал/рік (п.2.2 договору).

Стосовно вимоги позивача про затвердження додаткової угоди №1 до договору № 485 від 17.05.2007, яку слід вважати укладеною з 13.10.2011 суд зазначає наступне.

Способи захисту порушених майнових прав повинні відповідати способам, передбаченим чинним законодавством (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Спосіб захисту порушеного права, визначений позивачем у межах розгляду справи в порядку господарського судочинства, вказаними нормами законодавства не передбачений (наведені вище норми не передбачають захисту порушеного права шляхом затвердження додаткової угоди, а тому не підлягають судовому захисту у даний спосіб).

Дана позовна вимога не відповідає встановленим способам захисту порушеного права, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Оскільки сторони у добровільному порядку не дійшли згоди про внесення змін до договору № 485 від 17.05.2007, то вказані зміни будуть чинними для сторін спірного договору з моменту набрання рішенням по даній справі чинності, а не з 13.10.2011 як заявлено позивачем.

Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні 29.02.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Сєвєродонецьк Луганської області до Державного підприємства „Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, м.Сєвєродонецьк Луганської області, задовольнити частково.

2. Внести зміни до п.2.2 договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 485 від 17.05.2007, який укладений між Державним підприємством „Сєвєродонецька ТЕЦ” (енергопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (споживач), які набирають сили з моменту набрання чинності рішенням суду, та вважати максимальним тепловим навантаженням Q=2,1340 Гкал/рік.

3.Стягнути з Державного підприємства „Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, м.Сєвєродонецьк Луганської області, код 00131050 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 судовий збір в сумі 536 грн. 50 коп., видати наказ позивачу.

4. В задоволення решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 05.03.2012.

Суддя Т.В. Косенко