Рішення № 21830416, 27.02.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.12 Справа № 15/236пд/2011.

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-валеологічний центр «Файвер», м. Луганськ

до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», м. Київ

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧИЖИ», м. Дніпропетровськ

про визнання умови договору недійсною та розірвання договору

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

За участю:

від позивача - ОСОБА_1. представник за довіреністю №5 від 16.01.2012;

від відповідача - представник не прибув;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «ЧИЖИ» - представник не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у звязку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося. Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

- визнати недійсною умову іпотечного договору, яка закріплена у п. 1 з урахуванням внесених змін, а саме: «Сторони цього договору домовились, що іпотека, передбачена умовами цього договору, розповсюджується на будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, та не потребується державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за цим договором»;

- розірвати іпотечний договір від 19.06.2008, укладений між сторонами у справі.

Позовна заява мотивована, зокрема, наступними доводами:

1. Відповідно до оскаржуваного пункту іпотечного договору допускається забезпечення іпотекою будь-якого збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, що на думку позивача не відповідає положенням діючого законодавства.

2. Враховуючи порушення вимог законодавства при укладені договором іпотеки, він повинен бути розірваний відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення договору.

Представник позивача підтримав позов у повному обсязі.

Відповідач правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, зокрема, в судовому засіданні 13.02.2012.

Крім того, до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 27.02.2012 № б/н.

ТОВ «ЧИЖИ»(третя особа у справі) витребувані судом документи не представило, правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористалося, хоча про дату, час та місце судового засідання було повідомлено належним чином.

Явка представників учасників сторін у судове засідання судом не визнавалася обовязковою.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк»(у звязку з набранням чинності Закону України «Про акціонерні товариства»було перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»), як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чижи», як позичальником, 18.06.2008 був укладений кредитний договір № Н080904/К-13/13. До договору укладено додаткові угоди.

За предметом даного договору банк (відповідач у справі) має право надати позичальнику (третій особі у справі) грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобовязується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобовязання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (п. 1.1 кредитного договору з урахуванням додаткової угоди від 15.04.2009 № 3).

Розмір кредитної лінії 620000 доларів США (п. 1.2 кредитного договору).

Згідно із п. 1.3 кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 17.07.2009 № 7, строк користування кредитною лінією з 18.06.2008 по 20.08.2009 .

За змістом п. 5.1.1 кредитного договору виконання позичальником своїх зобовязань по цьому договору забезпечується іпотекою будівлі медичного амбулаторного відділення (складається з двох приміщень: нежитлове приміщення № 1 і недобудоване нежитлове приміщення № 2) загальною площею 1964,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Луганськ, квартал Шевченко Т.Г., буд. 116, ринковою вартістю 7213475 грн. 81 коп., яка належить на праві приватної власності ТОВ «Науково-валеологічний центр «Файвер». З метою забезпечення належного виконання зобов'язання позичальника (третьої особи у справі) за кредитним договором між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-валеологічний центр «Файвер»(позивачем у справі) був укладений іпотечний договір від 19.06.2008 за реєстр. № 850. Пунктом 1 іпотечного договору встановлено наступне.

Згідно з кредитним договором іпотекодержатель (відповідач у справі) надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, що поновлюється у сумі 620000 доларів США. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобовязаний:

- в строк до 17.06.2009 або в інших випадках (в тому числі при зміні строків виконання зобовязань), встановлених кредитним договором, повністю погасити позичкову заборгованість перед іпотекодержателем;

- сплачувати проценти за користування кредитом у терміни і на умовах, визначених кредитним договором;

- сплачувати пеню і штраф у випадках, передбачених кредитним договором.

Згаданий кредитний договір, а також додаткові угоди до нього, якщо такі будуть укладені між позичальником та іпотекодержателем, в тому числі щодо строку виконання зобовязань, їх суми та інших умов в подальшому, надалі іменуються «основне зобовязання».

Сторони цього договору домовились, що іпотека, передбачена умовами договору, розповсюджується на будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, та не потребується державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за цим договором, іпотекою.

За змістом п. 2 оскаржуваного договору на забезпечення виконання основного зобовязання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: будівлю медичного амбулаторного відділення (складається з двох приміщень: нежитлове приміщення № 1 і недобудоване нежитлове приміщення № 2), що знаходиться: м. Луганськ, квартал Шевченко Т.Г., буд. 116, загальною площею 1964,7 кв.м та складається з: будівлі медичного амбулаторного відділення (складається з двох приміщень: нежитлове приміщення № 1 і недобудоване нежитлове приміщення № 2) з підвалом, вхідними ґанками, тамбурами ІІ/1-2, пд, пд, а, а2, а4, а7, а8, а9, а5, а10, будівлі прохідної з підвалом ІІ/21-1, замощення І, огорожі - № 3,4.

Відповідно до п. 3.5 іпотечного договору іпотекодавець ознайомлений з умовами кредитного договору та не має будь-яких заперечень щодо цих умов і погоджується з цими умовами. Іпотекодавець дає згоду на зміну іпотекодержателем умов кредитного договору, в тому числі розміру кредиту, строку користування кредитом згідно умов кредитного договору, процентів за користування кредитом, неустойки, встановлення інших санкцій за невиконання позичальником умов кредитного договору.

При цьому, в п. 14 іпотечного договору зазначено, що сторони цього договору погодили, що з укладанням цього договору вони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть буди істотними та необхідними за змістом договору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідно до оскаржуваного пункту іпотечного договору допускається забезпечення іпотекою будь-якого збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, що на думку позивача не відповідає положенням діючого законодавства. Тому, позивач вважає, що враховуючи порушення зобовязань за укладеним договором іпотеки, він повинен бути розірваний відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України внаслідок істотного порушення договору.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

- 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З приводу практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України видано узагальнення від 24.11.2008.

Так, зазначено, що недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти субєктного складу;

- дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими, зокрема, є договори та інші правочини.

За загальними правилами укладання договорів, передбачених ст.ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Згідно із ч. 1ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 573 вищевказаного Кодексу заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Іпотекою визнається застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Боржник - це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобовязання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі чинних договорів.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку»у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Оспорюваним договором сторонами було визначено зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та його реєстраційні дані, відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку», якою встановлено істотні умови договору іпотеки.

Отже, на момент розгляду справи іпотечний договір містить всі істотні умови, забезпечує дійсне зобовязання в межах кредитного договору, який є чинним.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

При цьому, сторони з власної обопільної волі домовились, що іпотека, передбачена умовами договору, розповсюджується на будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, та не потребується державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за цим договором, іпотекою (п. 1 договору іпотеки).

За принципом свободи договору, закріпленим в ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дефекту власної волі позивачем не доведено.

Відсутні й будь-які докази укладення іпотечного договору з оспорюваною умовою під впливом обману чи насильства.

Також не доведено ним і те, що оспорюване положення договору суперечить певній нормі чинного законодавства.

Отже, позивачем не доведено наявність порушень норм законодавства, що можуть бути підставами визнання умови договору іпотеки недійсною.

Таким чином, в задоволенні першої позовної вимоги слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо вимоги про розірвання договору іпотеки слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї стороні - укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Факт укладення між позивачем та відповідачем спірного іпотечного договору сторонами не заперечується.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.

Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Положеннями статті 188 Господарського кодексу України регламентовано наступний порядок зміни та розривання господарських договорів.

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивачем не доведено істотного порушення відповідачем умов іпотечного договору.

Крім того, слід зазначити наступне.

Покладені позивачем в обґрунтування другої позовної вимоги доводи про те, що при укладанні додаткової угоди до кредитного договору, якою збільшено процентну ставку, позивач сторонами кредитного договору про це не повідомлявся, додаткова угода до іпотечного договору з цього приводу не укладалася, не можуть бути підставами розірвання договору іпотеки.

При цьому, також слід зазначити, що не доведено необхідності повідомлення іпотекодавця (позивача у справі) про внесення змін до кредитного договору в частині зміни процентної ставки, з урахуванням положень п. 1 іпотечного договору.

Також, не укладання додаткових угод до іпотечного договору не може бути підставою розірвання договору. Не доведено і необхідність укладання таких угод взагалі з огляду на вищенаведене обґрунтування.

Також відсутні обставини, з якими ст. 652 Цивільного кодексу України пов'язує можливість дострокового розірвання договору іпотеки.

Норми статті 652 Цивільного кодексу України, що регламентує зміну або розірвання договору у звязку з істотною зміною обставин, передбачають, зокрема, наступне:

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Так, закон пов'язує можливість розірвання договору за рішенням суду виключно з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України за істотної зміни обставин. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 23.05.2011 № 53/325-09 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 24.11.2011 № 01-06/1642/2011 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів».

У суду відсутні правові підстави розірвання договору на підставі вказаної норми, оскільки у спірній ситуації відсутні одночасно всі умови, визначені в наведеній статті.

Так, в задоволенні другої позовної вимоги також слід відмовити.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у складі: судового збору в сумі 941 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Відповідно до п.п.1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»(який набрав чинності з 01.11.2011) від 08.07.2011 № 3674-VІ за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»на 01.01.2011 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 941 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом зайво сплачена сума судового збору повертається позивачу.

Зайво сплачений судовий збір у сумі 63 грн. 00 коп., перерахований платіжним дорученням від 06.12.2011 № 191, підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-валеологічний центр «Файвер»до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧИЖИ»про визнання умови договору недійсною та розірвання договору відмовити повністю.

2. Судові витрати у складі судового збору в сумі 941 грн. 00 коп. покласти на позивача.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-валеологічний центр «Файвер» (м. Луганськ, кв. Шевченка, б. 116, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 24208461) зайво сплачений судовий збір в сумі 63 грн. 00 коп., перерахований платіжним дорученням від 06.12.2011 № 191. Підставою для повернення сплаченого судового збору є дане рішення, підписане суддею та скріплене печаткою суду. В судовому засіданні 27.02.2012 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 01.03.2012.

СуддяЄ.Ю.Пономаренко