Рішення № 21830334, 20.02.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.12 Справа № 4/259пд/2011

Розглянувши матеріали справи за позовом

Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ

до Приватного підприємства “Схід - Авто”, м. Первомайськ Луганської області

про врегулювання розбіжностей, що виникли при укладанні договору

Суддя: Старкова Г.М.

за участю секретаря судового засідання: Макаренко В.А.

в присутності представників:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 1/1-3 від 10.01.2012;

від відповідача - Чередніченко С.С.- директор, довідка з ЄДРПОУ № 40048 від 06.08.04;

- ОСОБА_2, довіреність б/н від 04.01.2012;

- ОСОБА_3, договір про надання правової допомоги № 12/12/11-2 від 12.12.2011, свідоцтво № НОМЕР_1 від 09.06.2010, довіреність № 28/03/11-1 від 28.03.2011.

У судовому засіданні 09.02.2012 у справі № 4/259пд/2011, згідно ст. 77 ГПК України, була оголошена перерва до 20.12.2012. Рішення господарського суду Луганської області виноситься 20.02.2012.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про вирішення розбіжностей, що виникли при укладанні договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011 між Публічним акціонерним товариством “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та Приватним підприємством “Схід - Авто”, а саме: не включати п.п. 1,5, 2.1.11, 2.1.12 протоколу розбіжностей від 03.11.2011 до Договору №99/4 від 21.10.2011, а п.п. 2.1.6, 2.3.7, 2.3.11, 2.3.12, 3.1, 3.3 та п. 3.5 договору викласти в запропонованій позивачем редакції (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.01.2012 №1/1-124).

Представниками відповідача у судовому засіданні 10.01.2012 подано відзив на позовну заяву №2 від 04.01.2012, в якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, просить суд відмовити в їх задоволенні за необґрунтованістю та надав обґрунтування своїх доводів за кожним пунктом, щодо якого сторони не дійшли згоди.

Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення.

Представник позивача у судовому засіданні 09.02.2012 надав пояснення, яке судом розглянуте та долучається до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2012 надав пояснення, яким зазначив, що позивачем наведені порушення при розрахунку розміру обовязкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, розмір обовязкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові на рівні 15 відсотків є таким, що не відповідає вимогам закону. Вказане пояснення судом долучається до матеріалів справи.

Представник відповідача надав у судовому засіданні 09.02.2012 клопотання, в порядку ст. 22 ГПК України, яким просить залучити до матеріалів справи копію протоколу від 13.11.2011 узгодження розбіжностей до договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011. Вказане клопотання судом розглянуте, задоволене та долучається до матеріалів справи з наданим протоколом.

Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2012 надав до суду пояснення, яким зазначив, що заперечення відповідача щодо незаконності використання позивачем звітності за 2010 рік при розрахунку обовязкових послуг, що надаються пасажирам, є необґрунтованими. Вказане пояснення долучається до матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, оцінивши надані сторонами докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, господарський суд,

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

Приватне підприємство «Схід - Авто»(далі ПП «Схід - Авто») є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів міжобласними автобусними маршрутами: «Стаханов - Сєдове», «Стаханов - Харків».

Згідно зі ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника із власниками автостанцій визначаються договором, який є обов'язковим, а предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власником автостанцій, з яких здійснюють відправлення автобуси відповідача, є ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій", яке відповідно до законодавства здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

На виконання вимог ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт", листом № 1/1-1494 від 25.10.2011 позивач направив відповідачу два примірники Договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 99/4 від 21.10.2011 (далі - Договір № 99/4 від 21.10.2011), в якому сторонами є Публічне акціонерне товариство “Луганське регіональне управління автобусних станцій” (далі- Власник, позивач) та Приватне підприємство “Схід - Авто” (далі - Перевізник, відповідач). Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей (а.с.27-28,том 1).

Відповідач, не погодившись з надісланою пропозицією, виклав свої заперечення у Протоколі розбіжностей до Договору № 99/4 від 21.10.2011 (лист № 61 від 03.11.2011).

Листом №1/1-1685 від 13.12.2011 позивач направив відповідачу протокол узгодження розбіжностей від 13.12.2011 до Договору № 99/4 від 21.10.2011, відповідно до якого Власник (позивач) приймає п. п. 2.1.8, 2.2.5, 3.4 та частково п. 3.5 у редакції Перевізника (відповідач).

Позивач у позовній заяві зазначив, що згода між позивачем та відповідачем по пунктам 1.5, 2.1.6, 2.1.11, 2.1.12, 2.3.7, 2.3.11, 2.3.12, 3.1, 3.3 та частково по п. 3.5 Договору № 99/4 від 21.10.2011 у встановлені законодавством строки не була досягнута. Зазначені пункти у редакції відповідача суперечать нормам чинного законодавства, а тому мають бути прийняті в редакції позивача.

Позивач звернувся з позовом до суду 21.12.2011, згідно штампу господарського суду Луганської області, та просить розглянути розбіжності, що виникли при укладанні договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011 між Публічним акціонерним товариством “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та Приватним підприємством “Схід - Авто”, а саме: не включати п.п. 1,5, 2.1.11, 2.1.12 протоколу розбіжностей від 03.11.2011 до Договору №99/4 від 21.10.2011, а п.п. 2.1.6, 2.3.7, 2.3.11, 2.3.12, 3.1, 3.3 та п. 3.5 договору викласти в запропонованій позивачем редакції. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.01.2012 №1/1-124).

Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо вказаних пунктів договору № 99/4 від 21.10.2011, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач з позовними вимогами не погодився та надав відповідні заперечення.

Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка отримала проект договору, при згоді з його умовами оформлює договір відповідно до вимог діючого законодавства і повертає один екземпляр іншій стороні. При наявності окремих заперечень за договором, сторона, що отримала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що зазначає у договорі, і у 20-ти денний строк направляє іншій стороні 2 екземпляри протоколу розбіжностей.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір, вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Публічне акціонерне товариство “Луганське регіональне управління автобусних станцій” (згідно проекту договору Власник), позивач у справі, є субєктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

Згідно п.3.2 Статуту, товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та ін.

Отже, діючи в порядку, визначеному ст.ст. 181, 188 ГК України, позивач підписав договір № 99/4 від 21.10.2011 про надання послуг автостанцією перевізникові.

Із наданих позивачем документів вбачається, що останній займає монопольне становище на ринку Луганської області з надання послуг автостанцій, в тому числі і рішення Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 № 01-29/3 по справі № 391 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу”.

Тобто, укладення спірного договору між сторонами за позовом є обовязковим.

За своєю правовою природою договір № 99/4 від 21.10.2011 є договором про надання послуг.Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязує за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” та п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 18.02.1997 за № 176 (далі - Правила) правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором.

В даному випадку між сторонами виникли розбіжності при укладанні зазначеного Договору.

За протоколом розбіжностей, п. 1.5 договору в редакції позивача відсутній.

В редакції відповідача запропоновано доповнити Договір п. 1.5 наступного змісту:

«Додаткові послуги, що можуть бути надані Власником Перевізникові, які не регламентовані вимогами ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт», надаються Власником виключно у випадку укладанні іншого ніж цей Договору на надання додаткових послуг».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначив, що метою будь-якого Договору є, в тому числі, прогнозування тих чи інших обставин, що можуть виникнути в процесі виконання такого договору і наявність домовленості про дії сторін у разі виникнення таких обставин. Відповідач не виключає можливості, що після укладення Договору позивач буде трактувати предмет Договору не так, як його розуміє відповідач. В п. 1.1. Договору наявна фраза «а також інші послуги...», відповідач не виключає можливості того, що під цією фразою позивач має на увазі якісь додаткові послуги, що не регламентовані ст. 36 «Закону України «Про автомобільний транспорт». Також відповідач не може виключати можливості того, що за такі додаткові послуги позивач має намір стягнути з відповідача грошові кошти. Тому доповнення Договору пунктом 1.5. є вкрай доцільним.

Дана пропозиція судом відхиляється з огляду на наступне.

В пункті 1.1 Договору № 99/4 від 21.10.2011 зазначено предмет договору, до якого входять послуги, що Власник надає Перевізникові на території своїх автостанцій.

Тобто, предмет договору конкретизовано і зайвий раз його вказувати не має необхідності, а надання будь-яких інших додаткових послуг Власником, не передбачених зазначеним договором, не буде мати під собою правових підстав.

Пункт 1.1. Договору № 99/4 від 21.10.2011 вже містить предмет договору з переліком послуг, які надаються Відповідачу з посиланням на Закон України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, у розділі 2.1 зазначеного договору вказано послуги, які зобов'язаний надавати Власник, і за які він отримує плату.

З огляду на викладене, суд вважає, що включати п. 1.5 в редакції відповідача до Договору № 99/4 від 21.10.2011 не має необхідності.

Так, пункт 2.1.6 договору в редакції позивача викладено таким чином:

«Перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу Перевізникові не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов 'язкові послуги Власника».

Редакція відповідача п. 2.1.6 договору викладено таким чином:

«Перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу Перевізникові не пізніше п 'яти днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги Власника».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що згідно до вимог ст.ст. 179,192 ЦК України, грошові кошти є річчю. Власником переважної частини грошових коштів, що отримує позивач при продажу квитка, є відповідач. Відповідно до вимог ч. 1 ст.319 ЦК України, саме власник має право розпоряджатися своє власністю, тобто своїми грошами. Позивач не має права розпоряджатися грошовими коштами відповідача, тому виключно відповідач має право визначати термін, впродовж якого йому мають бути повернені його гроші.

Дана пропозиція судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.4 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Міністерством транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 1068/18363 (далі - Порядок регулювання діяльності автостанцій), власник зобов'язаний перераховувати перевізникові сумарну вартість проїзду за реалізовані через каси автостанцій квитки та вартість перевезення багажу (за вирахуванням плати за обов'язкові послуги) у строк, передбачений договором між ними, але не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу.

В разі прийняття редакції відповідача і відповідно тривання вихідних та святкових днів більш ніж п'ять календарних днів, позивач лишається можливості вчасно перерахувати грошові кошти перевізнику, що буде порушенням договору, хоча і не за виною власника.

Пункт 2.1.6 Договору № 99/4 від 21.10.2011 в редакції позивача лише встановлює граничний строк перерахування грошових коштів відповідачу, але в той же час передбачає можливість їх перерахування і в більш короткий строк.

Виходячи з наведеного, пункт 2.1.6 слід викласти в редакції позивача.

За протоколом розбіжностей, п. 2.1.11 договору в редакції позивача відсутній.

В редакції відповідача запропоновано доповнити договір п. 2.1.11 наступного змісту:

«Надати Перевізнику всі без виключення документи, передбачені розділом 4 Порядку регулювання діяльності автостанцій, на підставі яких Перевізник має проконтролювати правомірність вставлення Власником розміру (відсотку) обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що наведені документи необхідні відповідачу для виконання контролю законності встановлення розміру (відсотку) обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові.

Розрахунок вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізнику на автостанціях ПАТ «ЛРУАС», надісланий позивачем листом від 25.10.2011 № 1/1 - 1494 абсолютно не відповідає вимогам розділу 4 Наказу, яким регламентується порядок розрахунку, вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові.

Відповідач є користувачем послуг, що надаються автостанцією перевізникові, тому він має право контролювати порядок ціноутворення таких послуг. Відповідач має право на отримання розрахунку вартості обовязкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові і документів, на підставі яких таких розрахунок було виконано.

Дана пропозиція судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідачу листом № 1/1-1494 від 25.10.2011 надано розрахунок вартості обов'язкових послуг, які надаються перевізнику на автостанціях ПАТ „ЛРУАС".

Надання перевізнику первинних документів, а також документів, на підставі яких виконано зазначений розрахунок, не передбачено чинним законодавством.

Крім того, відповідач не є перевіряючим та/або контролюючим органом і у нього відсутні повноваження щодо перевірки правильності здійснення Позивачем розрахунку вартості обов'язкових послуг, які надаються на автостанціях останнього.

Відповідач має право контролювати тільки виконання позивачем його обов'язків за укладеним договором, а не правомірність встановлення розміру автостанційного збору та вартості обов'язкових послуг, які надаються на автостанціях власника.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що надавати перелік документів, який вимагає відповідач для контролю з його боку правомірності надання власником автостанційних послуг, не передбачено чинним законодавством, а тому підстави для включення пункту 2.1.11 до Договору № 99/4 від 21.10.2011у редакції відповідача відсутні.

За протоколом розбіжностей, п. 2.1.12 договору в редакції позивача відсутній.

В редакції відповідача запропоновано доповнити договір п. 2.1.12 наступного змісту:

«Надати Перевізнику постійно використовувати два службових посадочних місця (3;4), без оплати в касу Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій” (далі ПАТ «ЛРУАС») згідно проїзного документа підприємства».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що у відзиві відповідач зазначає, що він має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, але в той же час відповідно до взятих на себе зобов'язань він повинен згідно з п. 13 Дозволів від 20.10.2011 на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування „Стаханов-Сєдове" (рейс № 489/490) та „Харків-Стаханов" (рейс № 571/572) дотримуватися умов обслуговування пасажирів, які ним було запропоновано під час участі у конкурсі, в тому числі і використовувати вищезазначені автобуси з відповідною кількістю посадочних місць.

Позивач у поясненнях заперечує проти доводів відповідача, у тому числі зазначає що, якщо перевізник надасть підтвердження наявності в автобусах, які він використовує для обслуговування маршрутів загального користування „Стаханів-Сєдове", „Харків-Стаханів", службових місць (№3; №4), то позивач не буде здійснювати продаж квитків на ці місця.

Пропозиція, надана позивачем та відповідачем, судом відхиляється, необхідно викласти п.2.1.12 в наступній редакції , проти якої сторони не заперечили:

«При необхідності надавати перевізнику можливість використовувати два посадочних місця для працівників Перевізника (ПП «Схід - Авто»), без оплати проїзду у касу Власника (ПАТ «ЛРУАС»).

Пункт 2.3.7 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

«Здійснювати посадку пасажирів в автобус на території автостанції тільки при наявності у них квитків на проїзд встановленого зразка».

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином: «Виключити».

Дана пропозиція судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України „Про автомобільний транспорт" документом для перевезення пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).

Перевізник зобов'язаний, згідно з ч. 10 п. 145 Правил, здійснювати перевезення пасажирів з квитками, а тому доводи Відповідача щодо затримки рейса при продажу квитків водієм перевізника є необгрунтованими.

Редакція п. 2.3.7 Договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 99/4 від 21.10.2011 передбачає зобов'язання здійснювати посадку пасажирів на території автостанції з квитками встановленого зразка, тобто не тільки з квитками, проданими автостанцією, але і проданими перевізником після закриття квитково-касової відомості.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 503 від 25.05.2006, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.09.2006 за № 1065/12939, затверджено типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування.

Додатком 1 та додатком 6 зазначеного наказу встановлено типові форми квитків, продаж яких здійснює перевізник та автостанції відповідно.

В зв'язку з тим, що квиток є обов'язковим документом для здійснення перевезення, п.2.3.7 договору обов'язково потрібно включати до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 99/4 від 21.10.2011 в редакції позивача.

Виходячи з наведеного, пункт 2.3.7 договору слід викласти в редакції позивача.

Пункт 2.3.11 в редакції позивача викладений за таким текстом:

«Надавати працівнику автостанції Власника перед відправленням в рейс квитково-обліковий лист та квиткову відомість з продажу квитків для контролю та усуненню можливостей безквиткового вивозу пасажирів з автостанції».

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином: «Надавати працівнику автостанції Власника перед відправленням в рейс можливість проконтролювати фактичну наявність квитків у пасажирів».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що факт заповнення квітково-облікового листа та квиткової відомості з продажу квитків ні в якій мірі не може вплинути на наявність в автобусі пасажирів, що не придбали квитків.

Пропозиція, надана позивачем та відповідачем, судом відхиляється, необхідно викласти п.2.3.11 договору в наступній редакції , проти якої сторони не заперечили:

«Працівнику автостанції Власника за вимогою перед відправленням в рейс надати безперешкодну можливість проконтролювати фактичну наявність квитків у пасажирів».

Пункт 2.3.12 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

«В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс».

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:

«В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що згідно з вимогами абз.5 п.115 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», перевізник має виплачувати власнику автостанцій частину автостанційного збору у випадку продажу квитків самостійно. Тому Відповідач згодний виплачувати 50 % автостанційного збору.

В той же час чинне законодавство не містить вимоги стосовно виплати вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові. Тому відповідач не згодний виплачувати частину вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові.

Даний пункт договору підлягає викладенню у редакції позивача, оскільки, відповідно до ч. 3 п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 за № 176 (далі - Правила) продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу самостійно в разі відсутності у населеному пункті автостанції, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

У разі продажу квитків перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

Згідно із частиною 5 пункту 2 Правил вартість квитка - це сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).

Так як перевізник після закриття квитково-касової відомості продає квитки за таку саму вартість як і автостанція, тобто разом з автостанційним збором, його частину (за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків) Перевізник зобов'язаний перерахувати Власнику відповідно до п.115 Правил.

Пасажиру надаються всі послуги автостанції, передбачені ч. 2 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт", за виключенням послуги з продажу квитків, так як продаж квитків здійснює перевізник.

Таким чином, частина автостанційного збору є платою за надані послуги автостанцією тільки пасажиру.

Але, в той же час, згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт" та п. 1.1 Договору № 99/4 від 21.10.2011 навіть при продажу квитків перевізником самостійно, останньому все одно позивач надає всі послуги, передбачені укладеним договором, які відповідач зобов'язаний оплачувати, за виключенням послуги з продажу квитків.

Така сама позиція викладена в п. 3.3 Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 860 від 30.11.2010.

Редакція відповідача п. 2.3.12 зовсім не передбачає оплати Власнику наданих послуг в разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно після закриття квитково-касової відомості, що є порушенням умов Договору № 99/4 від 21.10.2011.

Враховуючи вищевикладене, п. 2.3.12 договору слід викласти в редакції позивача.

Пункт 3.1 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

«Грошові кошти в розмірі 85 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на додану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховується на розрахунковий рахунок Перевізника.

Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 15 % (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:

«Розмір (відсоток) автостанційного збору визначається власником на підставі вимог розділу 3 Порядку регулювання діяльності автостанцій та погоджується із Луганською ОДА.

Розмір (відсоток) обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові встановлюється на рівні 7% (семи відсотків) від суми вартості за тарифом реалізованих квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу (тобто чистої вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ).

Власник перераховує Перевізнику грошові кошти в сумі, що дорівнює сумі грошових коштів, отриманих Власником від продажу квитків за вирахуванням сум вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові на розрахунковий рахунок Перевізника.

Власник не має права вираховувати суми ПДВ із сум грошових коштів, отриманих Власником від продажу квитків за вирахуванням сум вартості обов'язкових послуг, що мають бути перераховані на рахунок Перевізника».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що Порядок розрахунку автостанційного збору визначається виключно розділом 3 Наказу Мінтрансзвязку № 860 від 30.11.2010 і не може визначитися ніяким іншим шляхом ні відповідачем ні позивачем. Обов'язковість погодження розміру (відсотку) автостанційного збору із органами влади регламентується абз.2 п.116 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту і п.3.1.Наказу.

Порядок розрахунку розміру (відсотку) обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається виключно розділом 4 Наказу і не може визначитися ніяким іншим шляхом ні Власником ні Перевізником. Позивач надав відповідачу розрахунок вартості обов'язкових послуг, що надаються Перевізнику, але наведений розрахунок абсолютно не відповідає вимогам розділу 4 Наказу. Наданий позивачем розрахунок не відповідає вимогам Наказу та не містить первинних даних, на підставі яких було виконано Розрахунок.

Суд вважає, редакція зазначеного пункту за текстом позивача є обґрунтованою на підставі викладеного.

Відповідно до п.114 Правил, між перевізником та автостанцією укладається договір, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінтрансзв'язку України.

Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процессу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001, за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором і не може перевищувати встановлених законодавством граничних розмірів.

Слід зазначити, що у п.3.1. Примірного договору, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 860 від 30.11.2010, передбачено, що грошові кошти у певному відсотку підлягають перерахуванню перевізнику, а частину, що залишилася, автостанція залишає собі, як плату за надання перевізнику обов'язкових послуг.

Відповідно до п. 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2010 за № 1068/18363 (далі - Порядок регулювання діяльності автостанцій), вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобусах відповідного перевізника.

Пунктом 4.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій передбачено, що вартість обов'язкових послуг визначається за договором перевізника з власником, але не може бути вищою від вартості, розрахованої за цим Порядком.

Згідно з розрахунком вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізникові, розрахованої відповідно до розділу IV Порядку регулювання діяльності автостанцій, плата перевізника складає 17% від вартості за тарифом.

Позивачем надано письмове пояснення по розрахунку вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізникові (а.с.104-105).

З врахуванням інтересів перевізників відсоток відрахувань (розмір плати за надання послуг) залишено в розмірі 15% від суми вартості за тарифом.

Таким чином, у розрахунку вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізнику на автостанціях ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій", наданому відповідачу разом з Договором № 99/4 від 21.10.2011, листом № 1/1-1494 від 25.10.2011, є всі необхідні розрахунки та фактичні данні для можливості проконтролювати правомірність встановлення розміру вартості обов'язкових послуг, в тому числі розрахунок загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій квитків та вартості перевезення багажу на плановий рік, дані про фактичні доходи за 2010 рік і доходи за 2010 рік, що припадають на послуги перевізникам, а також розрахунок доходів на плановий рік.

Розрахунок вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізнику на автостанціях ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій", який зроблений на підставі вимог розділу 4 Порядку регулювання діяльності автостанцій, є законним, а всі первинні дані, необхідні для розрахунку, є підтвердженими.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою договір про надання послуг автостанцією перевізникові № 99/4 від 21.10.2011 є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязує за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” та п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 за № 176 (далі - Правила) правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків.

Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором.

Плата у розмірі 15% від продажу квитків власник отримує від всіх перевізників, з якими у нього укладені договори на обслуговування автобусних маршрутів.

Діючий договір про надання послуг автостанцією перевізникові № 99/4 від 21.10.2011, укладений між сторонами, передбачав плату Власнику за надання послуг перевізнику у розмірі 15% від суми виторгу за продаж квитків за перевезення пасажирів.

Рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13 від 04 серпня 2006 року визнано, що ТОВ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України “Про приватизацію державного майна” та ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” є правонаступником усіх прав та зобов'язань в тому числі і майнових ТОВ “Луганське регіональне управління автобусних станцій”.

Дії позивача щодо укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.2. ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України „Про захист економічної конкуренції" штрафи за порушення, передбачені пунктами 1, 2 ст. 50 цього Закону, накладаються у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України “Про захист економічної конкуренції” суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Таким чином, оскільки власник займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, він не може змінювати суттєві умови для кожного окремо перевізника.

Відповідно до п. 4.3.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2010 за № 1068/18363, розраховуються загальна сума вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій квитків та вартості перевезення багажу на плановий рік.

Позивач у розрахунку вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізнику, обґрунтовано використовує фінансові показники за 2010 рік.

Проект договору № 99/4 від 21.10.2011 відповідачу було направлено листом № 1/1-1494 від 25.10.2011. Відповідач, не погодившись з надісланою пропозицією, виклав свої заперечення у Протоколі розбіжностей до Договору № 99/4 від 21.10.2011 (лист № 61 від 03.11.2011), позивачем позовна заява до суду направлена 20.12.2011 за №1-1686 (згідно штампу господарського суду 21.12.2012).

Згідно з п. 5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000, річна фінансова звітність подається підприємствами відповідним органам не пізніше 9 лютого наступного за звітним року.

Таким чином, на момент подання позову про вирішення розбіжностей, які виникли при укладення Договору №99/4 від 21.10.2011, до суду позивач не мав сформовану фінансову звітність за 2011 рік, так як рік ще не закінчився.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заперечення відповідача щодо незаконності використання позивачем фінансової звітності за 2010 рік при розрахунку обов'язкових послуг, що надаються пасажирам, є необґрунтованими.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено висновок Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області по розрахунку вартості обовязкових послуг, що надаються перевізникові на автостанціях Луганської області, наданий Публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій» від 27.01.2011 (а.с 34-43) по розрахунку витрат з обслуговування перевізників на автостанціях Луганської області, а також сам розрахунок витрат з обслуговування перевізників в цілому по ПАТ “ЛРУАС”.

В той же час, відповідачем розрахунку витрат за пунктом 3.1 договору у власній редакції надано не було.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 05.10.2011 у справі № 10/5пд.

Враховуючи вищевикладене, п. 3.1 договору слід викласти в редакції позивача.

Пункт 3.3 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

«У разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника за кожний квиток частину автостанційного збору у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом з отриманням касового чеку на всю суму, до моменту відправлення відповідного автобусу в рейс».

За протоколом розбіжностей, вказаний пункт договору в редакції відповідача викладений таким чином:

«У разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує Власнику 50 % вартості автостанційного збору, визначеного п. 3.1 цього Договору у касу Власника.

У разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник не сплачує Власнику частину вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові».

В обґрунтування вказаної редакції відповідач зазначає, що згідно вимог абз.5 п.115 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», перевізник має виплачувати власнику автостанцій частину автостанційного збору у випадку продажу квитків самостійно. Тому відповідач згодний виплачувати 50 % автостанційного збору.

В той же час чинне законодавство не містить вимоги стосовно виплати вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові. Тому відповідач не згодний виплачувати частину вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові.

Даний пункт договору підлягає викладенню у редакції позивача з огляду на наступне.

Пунктом 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій передбачено, що вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом.

Вартість за тарифом - це складова частина вартості проїзду (ч. 6 п. 2 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 за № 176).

Згідно із п. 3.1 плата Власнику за надання послуг Перевізнику (виконання предмету Договору) складає 15% від вартості за тарифом.

Розрахунок частини вартості обов'язкових послуг виконано відповідно до розділу 4 Порядку регулювання діяльності автостанцій.

Розрахунок планових доходів, без врахування доходів, які позивач отримує від продажу квитків, розраховується сумою витрат, без врахування витрат на продаж квитків, рентабельності (15%) та ПДВ (20%).

Відповідно до розрахунку частини вартості обов'язкових послуг, які надаються перевізнику на автостанціях ПАТ „ЛРУАС", Перевізник, при самостійному продажу квитків, повинен сплачувати 9,6 % від вартості за тарифом.

Однак, з урахуванням інтересів всіх перевізників, при самостійному продажу перевізниками квитків, позивачем встановлено плату у розмірі 50% від встановленого та затвердженого розміру вартості обов'язкових послуг, тобто у розмірі 7,5% від вартості за тарифом.

Відповідно до п. 3.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій розмір автостанційного збору розраховується як відносна величина до вартості проїзду (у відсотках).

Пунктом 3.3.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій визначаються витрати, необхідні для розрахунку, за виключенням витрат, пов'язаних з продажем квитків.

Пунктом 3.3.4 Порядку регулювання діяльності автостанцій визначається питома вага доходів, що припадає на автостанційний збір.

Пунктом 3.3.6 Порядку регулювання діяльності автостанції визначається сумарна вартість реалізованих квитків за тарифом у плановому періоді (Тп).

Пунктом 3.3.9 Порядку регулювання діяльності автостанцій визначається вартість послуг пасажирам, без врахування вартості продажу квитков.

Частина автостанційного збору, яку повинен сплачувати відповідач при самостійному продажу квитків, відповідно до розрахунку становить 10,07% від вартості за тарифом.

Однак, з урахуванням інтересів перевізників позивачем встановлено плату у розмірі 7,5 % від вартості за тарифом.

Пункт 3.3 Примірного договору, затвердженого наказом Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010, передбачає аналогічні умови, які викладені в п. 3.3 договору в редакції позивача.

Рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13 04 серпня 2006 року визнано, що ТОВ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України “Про приватизацію державного майна” та ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” є правонаступником усіх прав та зобов'язань в тому числі і майнових ТОВ “Луганське регіональне управління автобусних станцій”.

Дії позивача щодо укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.2. ст. ІЗ Закону України “Про захист економічної конкуренції” як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України “Про захист економічної конкуренції” суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Таким чином, оскільки власник займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, він не може змінювати суттєві умови для кожного окремо Перевізника.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено висновок Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області (а.с.34-43) по розрахунку витрат з обслуговування перевізників на автостанціях Луганської області, а також сам розрахунок витрат з обслуговування перевізників в цілому по ПАТ “ЛРУАС”.

В той же час, між позивачем та іншими суб'єктами господарювання перевізниками на 2012 рік укладені договори, аналогічні договору, щодо якого заявлено позовні вимоги, за якими частина автостанційного збору становить 7,5 % від вартості за тарифом.

Крім цього, відповідачем розрахунку витрат за пунктом 3.3 договору надано не було та не було обґрунтовано власну позицію.

За таких обставин, пункт 3.3 слід викласти в редакції позивача.

Пункт 3.5 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

«Розрахунки Власника з Перевізником за реалізацію квитків здійснюється не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, кінцевий розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним».

За протоколом розбіжностей, вказаний пункт в редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:

«Розрахунки Власника з Перевізником за реалізацію квитків здійснюється не пізніше 5 (п 'яти) днів з дня відправлення відповідного рейс ».

З матеріалів справи вбачається, що сторонами узгоджена була частина про виключення з п. 3.5 «кінцевий розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним».

Обґрунтовуючи редакцію п.3.5 договору, відповідач назначив, що грошові кошти, отримані позивачем за перевезення відповідачем пасажирів є власністю відповідача. Відповідачу не вистачає оборотних коштів, тому грошові кошти мають бути повернутими в найкоротшій термін.

Позивач заперечує проти даної редакції вказаного пункту, посилаючись на те, що відповідно до п. 4.4 Порядку регулювання діяльності автостанцій власник зобов'язаний перераховувати перевізникові сумарну вартість проїзду за реалізовані через каси автостанцій квитки та вартість перевезення багажу (за вирахуванням плати за обов'язкові послуги) у строк, передбачений договором між ними, але не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пункт 3.5 слід викласти в редакції позивача з урахуванням погодження вказаного пункту, зазначеного у протоколі розбіжностей від 13.12.2011 до договору № 99/4 від 21.10.2011 в такій редакції:

«Розрахунки Власника з Перевізником за реалізацію квитків здійснюється не пізніше 5 (пяти) банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу».

З урахуванням викладено, суд вважає за необхідне викласти пункти 1.6, 2.3.7, 2.3.12, 3.1, 3.3 у редакції позивача, пункти 1.5, 2.1.11 не включати до договору, викласти пункти 2.1.12, 2.3.11, 3.5 в редакції , проти якої сторони не заперечили.

За таких обставин, позовні вимоги про розгляд розбіжностей, які виникли при укладені договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011 між Публічним акціонерним товариством “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та Приватним підприємством “Схід - Авто підлягає задоволенню частково.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч.2 ст.187 ГК України).

Якщо, судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч.5 ст.188 ГК України).

Днем укладання договору у цій справі є день набрання законної сили рішенням, оскільки суд має право визначити день укладення договору у часі на майбутнє, при цьому не раніше дня набрання судовим рішенням чинності. Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Вищого господарського суду України від 09.08.06 у справі №6/3пд.

У судовому засіданні 20.02.2012 була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Виходячи з наведених вище обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.1п.1ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Оскільки спір виник в результаті невжиття сторонами за договором заходів досудового врегулювання, у звязку з чим частина предмета спору була врегульована сторонами в судовому засіданні, тому суд вважає покласти витрати зі сплати судового сбіру рівними частинами на позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторін в рівних частинах, а саме по 470,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.4-3, 32-34, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011 між Публічним акціонерним товариством “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та Приватним підприємством “Схід - Авто”, виклавши :

- Пункт 2.1.6 договору в редакції позивача, а саме:

«Перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу Перевізникові не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов 'язкові послуги Власника».

- Пункт 2.1.12 договору в наступній редакції:

«При необхідності надавати перевізнику можливість використовувати два посадочних місця для працівників Перевізника (ПП «Схід - Авто»), без оплати проїзду у касу Власника (ПАТ «ЛРУАС»).

- Пункт 2.3.7 договору в редакції позивача, а саме:

«Здійснювати посадку пасажирів в автобус на території автостанції тільки при наявності у них квитків на проїзд встановленого зразка».

- Пункт 2.3.11 договору в наступній редакції:

«Працівнику автостанції Власника за вимогою перед відправленням в рейс надати безперешкодну можливість проконтролювати фактичну наявність квітнів у пасажирів».

- Пункт 2.3.12 договору в редакції позивача, а саме:

„В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс”.

- Пункт 3.1 договору в редакції позивача, а саме:

«Грошові кошти в розмірі 85 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на додану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховується на розрахунковий рахунок Перевізника.

Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 15 % (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».

- Пункт 3.3 договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011 між Публічним акціонерним товариством “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та Приватним підприємством “Схід - Авто”, викласти в редакції позивача, а саме:

«У разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника за кожний квиток частину автостанційного збору у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом з отриманням касового чеку на всю суму, до моменту відправлення відповідного автобусу в рейс».

- Пункт 3.5 договору про надання послуг автостанцією перевізникові №99/4 від 21.10.2011 між Публічним акціонерним товариством “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та Приватним підприємством “Схід - Авто”, викласти в наступній редакції:

«Розрахунки Власника з Перевізником за реалізацію квитків здійснюється не пізніше 5 (пяти) банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу».

- Пункти 1.5, 2.1.11 не включати до договору.

4. В решти вимог відмовити.

5. Стягнути з Приватного підприємства “Схід - Авто”, вул.Щорса,10, м.Первомайськ Луганської області, код ЄДРПОУ 32815599 на користь Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, вул. Оборонна, буд. 101, м. Луганськ, код ЄДРПОУ 33009052, витрати зі сплати судового збору у розмірі 470 грн. 50 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Днем укладання договору є день набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 27.02.2012.

Суддя Г.М.Старкова