Рішення № 21829931, 05.03.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 березня 2012 р. Справа 2/8/2012/5003

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" юридична адреса: 97530, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова, 19; поштова адреса: вул. Воровського, 4, м. Київ, 04053

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості за поставлену продукцію 13 272,69 грн.

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача, ОСОБА_2 - за довіреністю;

відповідача, не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену продукцію 13 272,69 грн.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 24 січня 2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №2/8/2012/5003 та призначено до розгляду на 05.03.2012 року.

05.03.2012 р. представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 05.03.2012 року не з"явився, вимоги ухвали суду від 24.01.2012 р. не виконав.

Ухвала господарського суду від 24.01.2012 р. направлена відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 повернулася до господарського суду Вінницької області з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Як вбачається з копії Свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 місце проживання останньої - АДРЕСА_1.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”, п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”, в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин та відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.11.2010 року між ТОВ "Кримська водочна компанія" (далі - постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (далі - покупець) було укладено договір поставки з подвійним номером №ДТ-12-000240-512 та № постачальника 0240-15.

Згідно з п.1.1 договору постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої далі по тексту - продукція і/або товар, в асортименті, партіями згідно накладних та умов цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, яка поставляється за даним договором вказується в додаткових угодах (додатках, специфікаціях до даного договору) або можуть узгоджуватись сторонами при підписанні накладної (накладних) та вказуватись в них (накладних).

Як встановлено п. 2.9. договору покупець зобов"язується оплачувати кожну придбану за даним договором партію продукції, не пізніше 7 календарних днів з моменту її передачі.

Моментом передачі партії (датою поставки) продукції є дата її фактичного отримання, що вказується покупцем в підписаній сторонами видатковій накладній на дану продукцію (відмітка ставиться на екземплярі постачальника). В разі відсутності відмітки на видатковій накладній постачальника про дату фактичного отримання продукції, датою поставки вважається дата, що вказана в такій накладній друкованим способом (п.2.10. договору).

Відповідно до п.4.1. договору у випадку порушення строків оплати продукції, що встановлені в п.2.9. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки. В разі, якщо прострочка оплати складає більше 30 календарних днів покупець, крім того зобов"язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої просторочена.

Згідно п.7.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року.

Як вбачається з матеріалав справи позивач виконав свої зобов"язання по поставці продукції відповідачу належним чином, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладним: №РН-12-000111 від 30.11.2010 року на суму 2077,32 грн., №РН-12 - 000744 від 08.12.2010 року на суму 4018,62 грн., №РН-12-001424 від 15.12.2010 року на суму 4070,34 грн.

В порушення умов укладеного договору відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повного розрахунку із позивачем за поставлений товар належним чином не виконав, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 9805,04 грн.

Крім суми основного боргу позивам заявлено до стягнення з відповідача 2652,85 грн. неустойки в тому рахунку 691,84 грн. - пені та 1961,01 - штраф за період з 23.12.2010 року по 08.06.2011 року, 426,52 грн. - інфляційних втрат за період з січня 2011 р. по листопад 2011 р. та 388,28 грн. - 3% річних за період з 23.12.2010 року по 19.12.11 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи видаткові накладні.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 9805,04 грн.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 9805,04 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасності оплати за поставлений товар позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2652,85 грн. неустойки в тому рахунку 691,84 грн. - пені та 1961,01 - штрафу за період з 23.12.2010 року по 08.06.2011 року, 426,52 грн. - інфляційних втрат за період з січня 2011 р. по листопад 2011 р.та 388,28 грн. -3% річних за період з 23.12.2010 рокупо 19.12.11 року.

Розглянувши дані вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.4.1. договору у випадку порушення строків оплати продукції, що встановлені в п.2.9. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки. В разі, якщо прострочка оплати складає більше 30 календарних днів покупець, крім того зобов"язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої просторочена.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат 3 % річних та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення пені, штрафу та інфляційних збитків, судом помилок не виявлено, в зв"язку з чим останні підлягають задоволенню в розмірах заявлених позивачем, а саме: 691,84 грн. - пені, 1961,01 грн. - 20% штрафу та 426,52 грн. інфляційних збитків.

Разом з тим, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних згідно бази даних "Законодавство" судом отримано 290,92 грн., які і підлягають до стягнення. В стягненні 97,36 грн. - 3% річних слід відмовити як безпідставно заявлених.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 24.01.2012 р. відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості за отриманий товар.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на судовий збір покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, інд. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (97530, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова, 19, код ЄДРПОУ 36499654) 9805,04 грн. - основного боргу, 691,84 грн. - пені, 1961,01 грн. - 20% штрафу, 426,52 грн. - інфляційних збитків, 290,92 грн. - 3 % річних, 1597,70 грн. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано 07 березня 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2, 3 - позивачу юридична адреса: 97530, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова, 19; поштова адреса: вул. Воровського, 4, м. Київ, 04053

4 - відповідачу АДРЕСА_1

07 березня 2012 р.