Постанова № 21829503, 06.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"06" березня 2012 р. Справа № 5023/6458/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу ТОВ СГП "Нібулон" на рішення та постанову господарського суду Харківської області від 03.10.2011 Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 у справі№5023/6458/11

за позовомТОВ СГП "Нібулон"

доТОВ "Надежда"

простягнення 668453,50 грн. інфляційних втрат та 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.10.2011 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 225862,42 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня по червень 2011р., та 3% річних в сумі 67732,69 грн., нарахованих за період з 16.03.2011р. по 01.06.2011р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з неправомірністю нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі №Б-50/199-10 про банкрутство ТОВ "Надежда".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 (судді: Шевель О.В., Білоусова Я.О., Пуль О.А.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові у повному обсязі з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

ТОВ СГП "Нібулон" в поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.11,16,22,625, 1166 ЦК України, ст.ст.33,34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та ст.115 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що з моменту втрати відповідачем зерна, переданого йому на зберігання, у зберігача виключно в силу та на підставі закону виникло грошове зобов'язання по відшкодування позивачу збитків у розмірі вартості втраченого зерна (в сумі 10702350,90 грн.), що підтверджено рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2011 у справі №45/334-10, яке набрало законної сили, а тому після звернення до боржника з вимогою від 04.11.2010 №13064/02-27 про відшкодування збитків позивач має право вимагати стягнення спірної суми інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 11.02.2011р. по 25.07.2011р. у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання в сумі 10702350,90 грн.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про часткове задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові повністю, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.12.2008р. між ТОВ СП “Нібулон” та ТОВ “Надежда” було укладено договір складського зберігання зерна №48.

Згідно з умовами договору складського зберігання зерна ТОВ “Надежда” прийняло на зберігання від ТОВ СП “Нібулон” зерно кукурудзи врожаю 2008р. у кількості 8258,854 тонни та зерно пшениці 6-го класу врожаю 2008р. у кількості 1806,368 тонни.

12.03.2009р. позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №1809/1-4-7 про відвантаження в період з 23.03.2009р. по 12.04.2009р. 4258,85 тони зерна кукурудзи власності ТОВ СП “Нібулон”.

Однак, в порушення вимог ст.35 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” ТОВ “Надежда” відвантажено позивачу лише частину зерна кукурудзи у кількості 1698,800 тон, що підтверджується накладними на маршрут або групу вагонів №44090662, №44090663, №44090664, №44090665, №44090666, №44090667, №44090668, №44090669.

23.04.2009р. позивачем направлено вимогу №3337/1-4-7 про відвантаження 1806,368 тон зерна пшениці 6-го класу власності ТОВ СП “Нібулон”.

Проте, відповідачем відвантажено лише частину зерна пшениці 6-го класу у кількості 1358 тон, про що свідчать накладні на маршрут або групу вагонів №44090677, №44090678, №44090679, №44090680, №44090682.

З метою повернення зерна кукурудзи у кількості 6559,917 тонни та зерна пшениці 6-го класу у кількості 448,268 тонни, позивач звернувся до ТОВ “Надежда” з вимогою №407/02-34 від 14.01.2010 та вимогою №1200/03-25 від 04.02.2010 про відвантаження залишку зерна кукурудзи та залишку зерна пшениці 6-го класу, власності ТОВ “Нібулон”.

Однак, ТОВ “Надежда” законні вимоги ТОВ СП “Нібулон” не виконало, чим порушило ст.35 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”.

04.10.2010р. актом позапланової виїзної ревізії з окремих питань фінансово-господарської діяльності ТОВ “Надежда” за період з 01.01.2008р. по 15.04.2010р. встановлено, що на зберіганні відповідача повинно знаходитися 448,268 тонни пшениці 6-го класу врожаю 2008р. та 6559,917 тонни зерна кукурудзи врожаю 2008р. власності ТОВ СП “Нібулон”, і зафіксовано відсутність зазначеного зерна на зберіганні зернового складу відповідача.

З метою відшкодування завданих збитків, ТОВ СП “Нібулон” звернулось до суду з позовом до ТОВ “Надежда”.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2011 у справі №45/334-10 повністю задоволено позовні вимоги ТОВ СП “Нібулон” до ТОВ “Надежда” про стягнення з відповідача 10702350,99 грн. збитків, завданих втратою кукурудзи та зерна пшениці 6-го класу.

11.02.2011р. господарським судом Харківської області був виданий наказ на виконання рішення від 24.01.2011 по справі №45/334-10.

04.07.2011р. державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження за наказом господарського суду Харківської області від 24.01.2011. Відповідач не надав доказів відшкодування позивачу завданих збитків.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення у справі №5023/6458/11, відмовив у стягненні інфляційних втрат та 3% річних за період, коли діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, мотивуючи рішення ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка визначає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, не нараховується неустойка, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв’язку з відмовою боржника від виконання зобов’язань, у порядку передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не можуть ототожнюватися з санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, в зв’язку з чим, помилковим вважається висновок місцевого господарського суду про розповсюдження дії мораторію, встановленого положеннями ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, на інфляційні втрати та проценти річних.

Водночас, апеляційна інстанція зазначила, що рішенням господарського суду Харківської області у справі №45/334-10 з відповідача стягнуто збитки, які є способом відшкодування майнової шкоди, а не грошовим зобов’язанням, в зв’язку з чим, положення ч.2 ст.625 ЦК України не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки інфляційні втрати та річні відсотки не нараховуються на збитки.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних у загальному розмірі 668453,50 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Статтею 1 цього Закону передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Згідно з приписами ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної ) шкоди.

Крім того, частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст.623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно зі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, способи відшкодування шкоди обирає потерпілий.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Аналогічні приписи містить ст.34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Предметом позову у справі №45/334-10 було стягнення з ТОВ "Надежда" на користь ТОВ СП "Нібулон" 10702350,99 грн. збитків у розмірі вартості переданого на зберігання та неповернутого майна (кукурудзи та зерна пшениці 6-го класу), завданих позивачу невиконанням виконанням зобов'язання, що випливає з договору складського зберігання зерна №48 від 01.12.2008.

Судами встановлено, що у даному випадку відшкодування позивачу збитків має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки в межах розгляду справи №45/334-10 позивач обрав саме грошовий спосіб відшкодування збитків.

При цьому, грошове зобов’язання у правовідносинах відшкодування збитків не є окремим видом зобов’язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню збитків.

Як достеменно встановлено судами, рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2011 у справі №45/334-10 встановлено обов'язок зберігача відшкодувати позивачу збитки у грошовому виразі, а не шляхом відшкодування шкоди в натурі (зобов'язання передати річ того ж роду і такої ж якості чи полагодити пошкоджену річ). Вказане рішення набрало законної сили, проте, відповідачем (ТОВ "Надежда") не виконано ані в добровільному, ані в примусовому порядку обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку.

Цілком очевидно, що в даному випадку відшкодування позивачу збитків у розмірі вартості втраченого майна має саме грошовий характер, оскільки судовим рішенням у справі №45/334-10 встановлено обов'язок порушника умов договору зберігання сплатити на користь ТОВ СГП "Нібулон" грошові кошти у визначеній сумі.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про те, що стягнуті з відповідача збитки є виключно способом відшкодування майнової шкоди, а не грошовим зобов’язанням, в зв’язку з чим, інфляційні втрати та річні відсотки на підставі ч.2 ст.625 ЦК України не можуть нараховуватися на збитки у грошовому виразі, є помилковим, оскільки суперечить приписам ч.5 ст.11 ЦК України, яка прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а, відтак, і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, встановлених ч.2 ст.625 ЦК України.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення інфляційних втрат та 3% річних (постанова ВСУ від 05.12.2011 у справі №16/164(2010)), а відповідно до ч.1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на вищенаведене, касаційна інстанція вважає, що положення ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму збитків, підлягаючих до відшкодування позивачу на виконання судового рішення, застосовуються в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення, визначених ст.11 ЦК України.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову також не може бути залишено без змін, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, при прийнятті первісного рішення суд помилково ототожнив інфляційні втрати та 3% річних, які входять до складу грошового зобов’язання, з санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, в зв’язку з чим, безпідставно поширив на спірні правовідносини дію мораторію, встановленого положеннями ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, касаційна інстанція відхиляє як такі, що не відповідають вимогам ч.5 ст.11 ЦК України, помилкові твердження заявника про те, що саме з моменту втрати відповідачем зерна, переданого йому на зберігання, у зберігача (відповідача) виключно в силу та на підставі вимог закону виникло грошове зобов'язання по відшкодування позивачу збитків у розмірі вартості втраченого зерна (в сумі 10702350,90 грн.).

Адже, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №45/334-10 у зберігача існувало лише майнове зобов'язання щодо повернення позивачу зерна, переданого на зберігання за договором складського зберігання зерна №48 від 01.12.2008, що випливає з положень ст.ст.949,953 ЦК України і ст.35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", та підтверджується адресованими відповідачу вимогами ТОВ СП "Нібулон" №407/02-34 від 14.01.2010 та №1200/03-25 від 04.02.2010 про відвантаження залишку зерна кукурудзи та залишку зерна пшениці 6-го класу.

З цих же підстав, не приймаються до уваги суперечливі посилання скаржника на виникнення у відповідача грошового зобов'язання по відшкодування збитків з моменту звернення позивача до боржника з вимогою від 04.11.2010 №13064/02-27 про відшкодування збитків, а також доводи скаржника щодо виникнення у ТОВ "Надежда" цивільного обов'язку по відшкодування збитків виключно в силу та на підставі закону (ч.3 ст.11 ЦК України), що не слід ототожнювати з виникненням цивільних прав та обов'язків внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі чи з рішення суду.

У зв'язку з цим, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи достеменно встановити момент виникнення у ТОВ "Надежда" грошового зобов'язання по відшкодуванню позивачу 10702350,99 грн. збитків, а саме: виникло таке зобов'язання з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №45/334-10 чи з моменту відкриття державним виконавцем виконавчого провадження згідно постанови від 04.07.2011 (а.с.97,127 том 1). Ретельне з'ясування вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення даного спору, оскільки проведене позивачем нарахування інфляційних втрат та 3% річних охоплює період з 11.02.2011р. по 25.07.2011р.

Вищезазначене переконливо свідчить про неповне з’ясування судами попередніх інстанцій обставин справи та обумовлену цим наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою вирішення спору відповідно до вимог закону з врахуванням вищенаведеного.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ СГП "Нібулон" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 у справі №5023/6458/11 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий, суддя           В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

                                        В.Цвігун